Якщо довго дивитися у ютубі музичні кліпи про «спецоперацію» та «освобождение Донбасса», можна сповнитися оптимізмом. Якщо, звісно, вам удасться не поїхати мізками від такої лютої кринжухи. Поєднання православія, ненависті до Заходу, пропаганди насильства і стилістики часів Івана Грозного додає книзі «День опричника» все вагомішого статусу пророчої.
Нагадаю, антиутопія Владіміра Сорокіна розповідає про 2028 рік; Росія повністю ізольована, може продавати лише газ і перебуває під серйозним впливом Китаю. Автор описує один день із життя опричника, який, вочевидь, багато в чому нагадує звичайний день його колеги десь у середині шістнадцятого століття. Звірячі вбивства, диктатура, релігійний культ. Сорокін додає ще й безконтрольні сексуальні збочення, новомодні наркотики та ненависть до американців. Опричники люблять збиратися в лазні, приймати спеціальні речовини та у своїй свідомості перетворюватися на драконів, які летять у США й масово вбивають людей, отримуючи від цього неймовірне задоволення. А потім приходять до тями і йдуть у басейн влаштовувати гомосексуальну братню оргію. Я й раніше вірила, що ця книжка пророча, але після тонни переглянутих кліпів на ютубі можу битись об заклад.
Загалом пісні про це ось усе можна поділити на кілька категорій. Почнімо з найбільш упоротої. Але наперед скажу, що таке співати погоджуються переважно якісь маргінали, ноунейми та просто кумедні звірятка.
Православно-слов’янські
Вони всі зроблені десь приблизно в одному ключі. Це жінки або чоловіки, які з вигляду дуже няшні та доброчесні. Виряджені вони часто у щось середньовічне, як публіка на лицарських турнірах. Співають про щось добре, чудове, сентиментальне та братнє, але з несподіваними вставками закликів до насильства.
Однією з найвідоміших у цьому жанрі є така собі Юлія Славянская. До речі, одна з її шанувальниць — старша донька Александра Невзорова Поліна. Співає Юлія переважно про бога, але велику увагу приділяє війні. Є в неї, приміром, пісня «Письмо украинского солдата», в якій вона співає від імені «каратєля», який дістав поранення й отямився в донецькому шпиталі. Він «бил по городу из града», розгромив половину лікарні, а нині в полоні його лікує суворий лікар-новорос. Потім його водять місцями, які він «цинічно зруйнував», тому до нього приходить гірке покаяння: «Мама, я чудовище», «Нет здесь, мама, террористов, мы — страшней фашистов». Він відчув людяність і доброту людей молодої республіки, й серце його крається від сорому. Приспів: «Господи, помилуй, господи, прости».
Також Юлія Славянская багато співає про те, як росіянам болить за Україну: «Россия плачет — стонет вся земля», «О, господи, ты отведи беду», «вас Россия любит, не предаст» (із надривом). У відеоряді до цих плачів ми бачимо хресну ходу, яка завершується на Володимирській гірці в Києві. Водночас співачка не забуває про «победобесие» й закликає боротися із «загнивающим Западом», цитуючи царя Олександра ІІІ: «У России друг один — армия да флот. Знайте, что непобедим русский наш народ». А також різко засуджує тих співгромадян, які чкурнули за кордон: біжіть, мовляв, біжіть, «нам не нужен здесь бордель, Запада холопы».
З початком повномасштабного вторгнення Юлія зосередилася на актуалочці та написала пісню «Спасибо тебе, бабушка». Головна героїня — нашуміла бабулька із совєцьким прапором, яку не вдалося зломити: «Ты живи и не бойся, бабушка, пусть трепещет нациста душонка. Закатают ему наши братушки промеж глаз его банку тушенки». А місяць тому артистка викатує справжну гітяру, ще й з україномовними вставками: «Що ж ви, брати, наробили». Це концентровані наративи російської пропаганди, але основна думка — Захід нацькував брата на брата, а в Києві — посіпаки Заходу, які перебувають у стані наркотичного сп’яніння: «А в Киеве лютая злоба, нанюхавшись кокаина дать команду из Вашингтона, плевать им на Украину». У словах переплівся відчай, що «Іван вбиває Івана», та палке бажання продовжувати процес: «Теперь извиняйте, хлопцы, терпите как та красавица. Будем наказывать жестко», але «обидно, что целюсь в брата Ваньку я».
Прикметно, що рік тому ця співачка видала неймовірні бідкання з приводу того, що «русский мужик уже не тот». Пісня так і називається: «Где же ты, мужичок?». На тлі клейонки вона співає: «Мы на женщинах едем — кто алкаш, кто торчок», «сколько можно быть пьяным, посмотрите, где мы».
Є серед православних виконавців і Ніколай Ємєлін, який виступає з двома колегами. Усі одягнені в обладунки та народні строї, один — у китайський, навіть із відповідною зачіскою з «хвостиком». Співають вони різне, але зокрема і про війни та помсту «за Серегу из Афгана, за Коляна из Чечни».
Шансон і «пришансонений» рок
Інший популярний жанр — так званий російський шансон. Такі пісні можна часто почути в серіалах, які масово вироблялися зокрема і в Україні. Часто це бадьорі треки під акомпанемент баяна. Серед таких виконавців — бард Андрєй Куряєв, який продовжує тему засудження «втікачів». У нього є багато кліпів, змонтованих із фотографій зірок шоубізнесу: Собчак, Земфіра, Литвинова, Лобода, Макаревич, Галкін. В одному відео світлини накладаються на дешеву графіку з пацюками, які бігають мапою Росії. Співак закликає «лібералів» «проявить перед быдлом величие и не жить с нелюбимой страной». Мовляв, це не ви їдете з Росії, це Росія йде від вас. І не варто «вновь под юбку ей лезть хмельными», бо Батьківщина лиш скаже «дякую» за те, що не псуєте більше її культуру.
Бідкається Куряєв ще й тому, що країна його розколота. У пісні «Две России» він нарікає на «гражданскую холодную войну» і що люди не можуть дійти згоди. Але водночас дає чітко зрозуміти, що одна країна — правильна (за Путіна), а інша — неправильна (за Захід). Усе це ілюструється також світлинами, які діють на протиставлення: Путін — Навальний, співачка Бузова в концертному комбідресі — хор дівчат у сарафанах. До речі, саме в цих відео яскраво спостерігається «шпагат» багатьох тамтешніх ліберальних знаменитостей, які намагаються викрутитися, не займаючи чіткої позиції. Начебто проти Путіна, але інколи концерт у Криму провести не зашкварно. Ці люди зараз, здається, активно падають з обох своїх стільців.
Часто музиканти переробляють новітній фольклор чи популярні місцеві попгіти, трохи змінюючи слова, а відео монтують із аматорських зйомок військових. Наприклад, таке вони зробили з піснею Глюк’ozи: «Танцуй Россия и плачь Европа. А в Украине полная, полная, полная, полная *опа». У кліпі ми бачимо російські танки й військових, які стріляють із різної зброї, бігають розбомбленими містами, б’ються на мечах і кумедно танцюють лезгінку.
Рокнапрям представляє перший заступник голови комітету Держдуми з питань культури та депутат від фракції «Единая Россия» Денис Майданов. Він довго був автором пісень, потім почав сам співати і потихеньку просувався в політику. З початком нападу на Україну він внадився писати агітаційні пісні та їздити з концертами до військових. Любив прославляти конкретні формування — спецназ чи десантників. У пісні «Кто такие русские» він співає, що воювати йдуть за Пушкіна та Висоцького, а «если пройдешь по улицам, прочтешь историю, то поймешь, кто такие русские». А два місяці тому Майданов записав відео й пісню разом із Романом Разумом, луганським сепаратистом і директором кіностудії «Лугафільм», який продюсував фільм «Ополченочка». У їхньому спільному кліпі «Победа за нами» є кадр, на якому на землю кидають український стяг. Бо треба ж «защищать свой дом» і «век в век движется на Русь бесконечный враг».
Діти
Традиційно для Росії взятися до зброї агітують діти. Найбільшим кринжем, напевне, є трек «Дядя Вова, мы с тобой», записаний чотири роки тому. Нині пісня знову використовується. Посил знаменитої «Гудбай, Америка» невмирущий і завжди ефективний. Кляту Америку ненавидять навіть у російському дитсадку. У «Дяді Вові» співають, що світ утомився від воєн і від світового гегемона. В одному з варіантів відео показують усміхненого Путіна та збентеженого Обаму. А діти продовжують свою міжнародну політичну аналітику: «В Евросоюзе мнения нет, Ближний Восток стонет от бед, за океаном лишен власти президент». Вихід у цій непростій ситуації лиш один — узяти цей хаос у свої руки. Від Курил до Балтики. Севастополь і Крим, співають діти, вже наш. На черзі — повернення Аляски «в родную гавань».
Малечу залучає до своєї творчості й актор серіалів Дмітрій Павленко, який вирішив заспівати. На честь «спецоперации» він із колегами написав пісню «Я внук того солдата», яку позиціонує як «народний гіт». Виконує він її як сам, так і з кадетами, які теж позиціонують себе як онуків солдата «Великой отечественной», дітей вояків в Афганістані та братів-сестер «прошедшего Кавказ, в Цхинвали отстоявшего Пальмиру и Донбасс». Хлопці та дівчата пафосно виводять, що «пусть “ватником” зовут меня и “колорадом”. Но память наша крепче как гранит», бо «и под Алеппо или под Славянском солдат погибший родину хранит».
До речі, агітувати за війну залучають і чеченських дітей, що є неймовірним блюзнірством. Наприклад, у кліпі доньки Рамзана Кадирова — Айшат — два десятки маленьких чеченців стоять на великому майдані та співають, що іслам вчить захищати свою країну, тому ми будемо на всіх нападати. Навколо майорять російські стяги. Айшат також прославляє свого батька та його кадировців. Кліп змонтований з аматорського відео, на якому вони бігають Україною, а в якийсь момент головний герой промовляє: «Пощады, дон, не видать, дон».
Маріуполь, «Азовсталь» та «Азов»
Ця тема піднялася в останній місяць-два і досягла апогею в пісні «Пливе кача» від Акіма Апачєва та Дар’ї Фрей. Хоч би хто вони були. Саму пісню на ютуб виклали три тижні тому, там теж був кліп, але на нього звернуло увагу не так багато людей. Хоча він уже був дещо шокуючим для українців. Перш за все — через текст. Автори використали нехай два слова, але з дуже важливої пісні, з якою українці ще з часів Революції гідності ховають своїх воїнів. Це саме те місце, по якому вони, вочевидь, збиралися ефективно вдарити. І друга фраза, яка стоїть поряд із першою: «В “Азовсталі” демонів хоронять». Разом із кадрами бомбардувань і вже полонених бійців «Азова» вона створює вже якийсь зовсім демонічно-цинічний ореол. Але з появою нового, більш професійного відео резонанс в Україні таки стався. Обидва виконавці тепер у кадрі, на зруйнованій «Азовсталі». Можливо, ця пісня й відео до неї розраховані на українську аудиторію значно більше, ніж весь інший пропагандистський шлак.
Отже, як на це реагувати? Усе за вже тисячу разів обговореною схемою — пореготати. Як регочемо над усіма їхніми краденими піснями і недолугими перекладами. Оця їхня «Плывет утка» хоч і зроблена значно професійніше, ніж увесь інший кринж, але це однаково кринж. І це — максимум, що вони можуть зліпити. Апачєв заявляє, що «також забирає мову», але рівень його грамотності не може викликати нічого, крім насмішок. «Палахала хата» — це що таке? Заявка на мемасик. «Немовлято», «посліди» замість слідів. Обмовка, напевне, за Фройдом — послід є послід. «Я не опіздав, мене затримали». Українці нині масово шлють скарги на ці випорожнення, одне з них вже позначене ютубом як неприйнятне. Теж метод.
Хто така співачка Фрей — бог його зна. Пошук у гуглі видає з її діяльності лише одну пісню. А на ютубі є щонайменше три однойменні канали, але вони належать іншим людям. А ось Апачєв — трохи відоміший. Це українець, який перейшов на бік росіян і працює для них воєнкором. Також він співак ротом. Десять місяців тому він видав спільний «шедевр» разом із Юлією Чічєріною, яка давно стала фігурою комічною. Нині вона забавляє росіян у Маріуполі та викладає відео з тамтешнього зоопарку. Так ось, «шедевр» називається «Армата». Це, нагадаю, російський аналоговнєтний танк, яким їхня пропаганда хвалилася роками. Але його так ніхто й не побачив. Володимир Зеленський нещодавно навіть стібанув цей прикрий факт, мовляв, грізна «Армата» перелякалася українських тракторних військ і не захотіла перетворюватися на металобрухт. Тому пісня Чічєріної та Апачєва так само перетворюється на пшик: «На новом танке мы ехали с Лубянки. Одесса-мама, нас встретит Молдаванка. Нас встретит Киев, на Хрещатике орава. А если надо будет, встретит и Варшава».
Творіння цих виконавців — класична історія, до якої пасує мем Directed by Robert B. Weide. Після перемоги України ця фраза стане ідеальною характеристикою для російського «патріотичного» маскульту.