Артист, який попри свій вік подолав великий шлях: від спроб заробити, граючи на укулеле в метро, до перших місць у музичних чартах із треком «Гуси».
І поки вся країна підспівує «і ми йдемо на різні туси...», сам музикант зізнається, що пісня йому вже трохи набридла.
Wellboy розповів нам про співпрацю з одіозним продюсером Юрієм Бардашем, про новий трек і бажання одружитись.
Редакція зберігає мову героя інтерв’ю.
– Антон, що для тебе рідне село Грунь?.
Я з батьківщини великого письменника Остапа Вишні, який писав усмішки.
І за це я люблю своє село.
Я туди повертаюсь завжди з радістю, це моє місце сили.
– Здогадувався, що «Гуси» стануть такими популярними? Як гадаєш, що цьому сприяло?.
Не очікував.
Це вплив Бардаша (продюсер, засновник центру Kruzheva Music та гуртів Quest Pistols, «Гриби», «Нерви».
– Прим.
Він, як Мідас, все превращає в золото, якщо побачив потенціал.
– Кажуть, що Бардаш непростий у спілкуванні.
Важко тобі з ним?.
Так, але мені неважко.
Я також непроста людина у спілкуванні.
Юра Бардаш – самий крутий український продюсер.
І хто со мной поспорить, получить люлєй і от мене, і от Юрія Бардаша.
– Як відбулася перша зустріч із Бардашем?.
Я зробив кавер на пісню Міши Крупіна «Журавлі» і залив у сторіз.
Через Мішу про мене дізнався Бардаш, підписався на інстаграм і сказав скидувати йому свої демки.
Ну і далі все понеслося.
Ми про процес знайомства і старт співпраці кіно зняли для проєкту «Слушай сюда», можете подивитися.
Я показав Юрі всі красоти села, познайомив його з сім'єю, показав, як наші жіночки грають на баянах.
– Чи нема у тебе комплексу самозванця? Свого часу Монатік, коли ще не був Монатіком, розповідав нам: коли він виступав зайцем у балеті Могилевської у Палаці спорту, то за кулісами підходив до артистів а-ля Настя Каменських і просив зробити спільне фото, бо вона ж зірка!.
У мене і досі таке.
Інколи думаю, що щось ми не так робим.
І це нормально, просто самоаналіз.
Не в усьому ж бути впевненим.
Іноді треба посумніватись, щоб у цьому сумніві народилась істина.
– Ти вже познайомився близько з кимось із шоу-бізнесу? Намагався подружитися? Та взагалі, чи комфортно тобі у цій тусовці?.
Якщо станеться нагода, то я обов'язково подружуся з усіма.
Але не скажу, що я любитель цієї всієї движухи.
Мені легше виступити й поїхати до друзів моїх старих, які знали мене у вузьких кругах, чим кічитись з ось цим естеблішментом нашим українським.
У тусовці я відчуваю себе як риба у воді, бо це моя спеціальність: режисура естради, я про естраду взагалі весь.
І водночас я думаю: «Блін, які ви, короче, фе».
– Ти вважаєш себе культурою чи мейнстримом?.
Якщо подумати: андеграунд я чи попса, культура чи мейнстрим, то можна просто зламати собі голову на дві частини і втратити себе.
Але більше я все ж таки про культуру.
Я поки не дуже начитаний та освічений, але мені ще 21 рік.
Хочеться бути про культуру, але і мейнстрим ми уважаєм.
– А чому для навчання ти обрав «Кульок»? (Інститут культури).
Там є культура, на твій погляд?.
Я взагалі не знав після 11-го класу, ким хочу бути.
А потім побачив у блогера Антона Мурафи відео про програму «Талановитим вхід без черги».
Подав туди заявочку, мені сказали приїжджати до Києва.
По ній я так і не поступив.
Тому поїхав на стройку працювати і паралельно підготувався до творчих іспитів.
Я склав їх на 200 балів, це був максимум.
І так поступив.
– Скажи, а з чого почалася твоя любов до музики?.
Коли почув пісні Макса Коржа, вирішив, що я хочу іграть «Мотильок» на гітарі.
А після випускного свого почав грати на укулеле.
– Яким було твоє студентське життя?.
Дуже бурним, цікавим, наповненим різними подіями.
Я з маленького села приїхав, і куди не піду – все нове.
В місті кожен день для тебе випробування і виклик.
– Через що тебе виганяли з гуртожитку?.
Випив пива і покурив в кімнаті на вулиці Російській, 70.
Я ходив до комендантші, ледве не плакав, просив щоб не виселяли, та не допомогло.
Довелось знайти квартиру.
І там взагалі нова вєтка життя була.
Але потім я все-таки повернувся в общежитіє, в це саме.
Тому що ми жили вчотирьох у двокімнатній квартирі, і всі хлопці були старші за мене.
Всі режисери також, всі працювали, і нерви у всіх здавали.
Були безкінечні п'янки.
І я подумав, що треба назад вертатися, щоб вирватися з цього замкнутого кругу.
Та потім поселився в центрову общагу, все чотко.
У кімнаті 8 чоловік.
– Хто ти більше: Антон чи Wellboy? Обери своє….
Я не змінююсь: я такий, як я є.
Говорю що на сцені ті самі речі, що в інтерв'ю, що людям за столом.
Просто стараюсь не брехати.
Недоговарівать я можу, а от брехати – ніколи.
І найгірше – це коли ти обманюєш сам себе і придумуєш образ.
Це ж дічь полнєйша, роздвоєніє лічності називається.
– Якщо уявити, що ти народився у столиці.
Чи був би ти таким, який є зараз?.
Діти в селі більш вільні.
У них одразу з'являється багато простору.
Село взагалі маленьке, але через дитячі очі воно велике.
Коли ти малий – все село твоє.
А в місті, наприклад, в твоєму розпорядженні двір, торговий центр, де ти ходиш з батьками, і все.
В селі діти стають рано самостійними.
Не уявляю, що б з мене було, якби я виріс в місті.
– Ти часто їздиш додому?.
Стараюсь частіше їздити, але зараз не виходить.
Останній раз я був там на день свого села.
Всі раді були мене бачити.
Жіночка написала вірш про мене «Юнака знайшов продюсер».
Вона мала зачитати його зі сцени на Базарній площі.
Я хотів послухати, вийти на сцену, сказати пару слів до односельчан.
Але не витримав потоку людей і пішов додому.
– Зараз ти вже з'їхав з гуртожитку?.
Да, живу на квартирі з мамою.
– Мамі подобається у столиці?.
Мама вообще кайфує.
Але всі звички сільські залишились.
Там зранку встаєш, першим ділом не вмиваєшся, не чистиш зуби, а виходиш у двір і відкриваєш курей, насипаєш їм зерна.
Вона нарешті вільна від цього, але ще не звикла до міста.
– Скільки ти змінив професій, до того як професійно почав займатися музикою? І яка робота у тебе була найважчою?.
Не скажу, що я роботяга.
Але я був аніматором з дітьми, МС, каменщиком, на строєчкі, старменеджером..
На стройкі найважче було кирпич класти.
Це ад, а не робота.
Там люди получають набагато менше, ніж дехто.
Хоча вони також професіонали своєї справи.
– Що взагалі тобі дала участь у «Х-Факторі»?.
Я зрозумів, що не треба робити поспішні кроки.
Все має бути вчасно і в міру.
Період мого дорослішання як раз попав на «Х-Фактор».
У цей час думаєш, що гори звернеш, і вроді їх і звертаєш, але потім розумієш, що ти ще не готовий прийняти від Всесвіту те, що він тобі підготував.
А взагалі, ні про що не треба шкодувати в нашому житті.
Це був класний тріп: ми ходили по прямих ефірах, готувались.
Я вперше заспівав з живим бендом.
А також познакомився з Поляковою, шикарна женщина.
– Як вважаєш: зараз ти артист-початківець чи вже зірка?.
Я на середній зараз позиції.
І взагалі, планую на ній залишатись.
Але Юра Бардаш каже, що я великий український артист.
– Як змінилося твоє життя після виходу «Гусей»?.
Звісно, моє життя змінилось, але не сильно.
Так співпало, що я закінчив університет і думав, яка в мене буде робота.
І ось я її знайшов.
Така в мене робота тепер: співати, веселитись, танцювати і давати інтерв'ю.
Класна роботьонка після університету.
– Чи впізнають тебе на вулиці, беруть автографи? Як ти до цього ставишся? Фотографуєшся чи вже відмовляєш?.
Ні, не часто.
Сьогодні ми їхали до вас, в машині чувак «Гусей» включив, я кайфонув.
Потім йшли і хтось з «бехи» виглянув, сказав: «Вельбой, респект».
Дуже приємно, що люди не фотографуються, а просто кидають респект.
Ні, автографи не просять.
Зараз модно репостити в інстаграмі, коли тебе відмічають в сторіз, це зараз замінило автографи.
– Багато дівчат пишуть в Інстаграмі?.
Ті, хто писали, ті й пишуть.
А в запросах не знаю, бо їх багато.
Стараюсь всі дивитись.
– Ти знайомишся з дівчатами? Чи з тобою, може, знайомляться?.
Ні, я звик, що якось все проісходит само собой.
– А ти ще не думав про одруження?.
Думав, і навіть носив на безімянном пальці колечко.
Сам собі купив, щоб дєвочки не приставали.
І мені його на зйомці «Вечірнього квартала» поламав Женя Кошовий, обіцяв купити нове.
– Не боїшся, що більшого хіта за «Гуси» не зможеш зробити? Чи є страх – бути виконавцем одного хіта?.
Ні, що за брєд.
Я не знаю навіть артистів одного хіта.
Це хіба артисти?.
– Де ти себе бачиш за п’ять років?.
Я себе бачу в дорогому домі з покоївкою, щоб я сидів біля каміна з гітаркою, курив сигару, пив глінтвейн.
І щоб все у мене й у моїх близьких було добре.
– Твоє життєве кредо?.
Выше, легче, проще, веселее.
Інтерв’ю: Анастасія Приходько.
Креативний директор: Мирослава Коваленко / @slaviast.
Стиль: Валерія Башинська / @valerie_bashhh, Мирослава Коваленко / @slaviast.
Візаж: Альбіна Огризкова / @ bynya.
Лінійний продюсер: Надія Ткаченко.
Координування: Марта Останкова /@ostankova_marta.