Після Нового року «Детектор медіа» традиційно підбиває підсумки новорічних ефірів центральних телеканалів. Своїми враженнями поділилися шефредакторка ДМ Наталія Лигачова та її заступниця Гала Скляревська. А сьогодні — новорічні спостереження Лєни Чиченіної. Якщо ви також хочете висловити свою думку про новорічні програми українського телебачення, висловлюйтесь, будь ласка, у коментарях або присилайте нам свої тексти.
Кому б я точно порадила подивитися новорічні випуски «Вечірнього кварталу» та особливо «Дизель шоу», то це комусь із компанії Netflix. Щоб наступного разу, коли, скажімо, український міністр надішле їм гнівного листа зі звинуваченнями у створенні знущального образу українців у серіалі, можна було дати симетричну відповідь. Мовляв, подякуйте, що ми вас хоч тверезими зображаємо. Але давайте сценки з ідіотичними українцями лишимо на десерт.
Натомість почнімо із політики, тобто із святкового «Вечірнього кварталу». Який у жодному разі не робить поблажок Володимиру Зеленському, не підтримує його інформаційно і лупає президента гострими жартами. Наприклад: «Он должен быть нам благодарен, что мы в политику не пошли. И ему сейчас на 7 человек меньше стыдно». Або імітують думки самого Зеленського, який, до речі, прийшов на концерт. І сидів разом із дружиною, Андрієм Єрмаком та Сергієм Шефіром. «Давно я такого количества людей без плакатов не видел» чи «Может, после президентства? Лет через семь?».
Ну або ще таке. Як часто підписують «патріотичні» ролики на ютубі — «напалмом».
— Кто там с ним пришел?
— Ермак
— Это понятно, мог и не смотреть. А кто еще?
— Шефир
— А кто тогда в лавке остался?
І знаєте, Володимир Зеленський з усіх цих жартів сміявся і не ображався. На зло всім, хто звинувачує його у хворобливо вразливій реакції на критику. Шах вам, панове, і мат. Він мужньо витримав навіть жарти про вертоліт, яких було кілька. Приміром: «А это точно он в зале? Я смотрел на парковке — вертолета нет».
Вельми цікавою і загадковою стала репліка Степана Казаніна, коли «кварталівці» обговорювали присутність у залі президента: «А что, если я начну петь “Боже, царя храни”? Зал подхватит? Ну, Ермак-то, конечно, точно подхватит». Чому пан Єрмак повинен точно підхопити гімн Російської імперії? Невже Степан сміливо натякнув на чутки, що голова ОП — російський «кріт»? І він спалиться, не втримавшись від виконання? Чи може, сценаристи не відстрілюють, що побудований на такому творі жарт звучатиме дещо дивно?
Напевне, найпопулярнішою темою у новорічному «кварталі» була «тисяча за вакцинацію». Посил зводився до того, що ідея — чудова, а люди — жлоби. Приходить, наприклад, до Офісу Президента чоловік, сіпається, поводиться неадекватно і заявляє, що хоче не тисячу, а сорок тисяч. Бо вколов собі 80 доз вакцини. Чи Влад Яма приходить вакцинуватися, а лікарі просять у нього тисячу. А потім між ними відбувається діалог:
— Так может скажем, что это им должны тысячу платить?
— Да ты что! Тогда они эту вакцину будут колоть до посинения!
До речі, ці ж лікарі, вже в іншому епізоді, колють апельсини горілкою. Бо пити на роботі не можна, а ось їсти ніхто не забороняв. Інша сценка — про сім'ю антивакцинаторів, які жахаються, що син зробив щеплення. Вони лякали його чипами і Пентагоном, але щойно почули про тисячу — миттю побігли в амбулаторію. Ну і, зрештою, Юрій Великий (актор, за яким закріплена роль Зеленського) робить пародію на президента, в ході якої роздає людям у залі купюри.
Інша популярна тема — Андрій Єрмак. Його згадували так і сяк, представляючи, хоч і жартівливо, відданим соратником президента. Причому Олену Зеленську майже не згадували. Годі й казати, що дотепи про главу держави нагадували дружні кпини і часто мали посил: якщо хтось і винен у якихось скандалах, то не сам Зеленський, а оточення, яке час від часу підводить.
А ось про кого слів не добирали, то це про політичних опонентів Зеленського. Порошенка і членів «Європейської солідарності» зобразили як свиней у загоні.
Про одного з головних спікерів партії сказали так: «Гончаренко — это хорошо. Кизяками удобно разжигать огонь». Або показали діпфейкового Ріната Ахметова, який перевтілився у мемасну пані і коментує своє ставлення до «закону про олігархів»: «Страшно, очень страшно. Мы не знаем, что это такое. Если бы мы знали, что это такое, а мы не знаем, что это такое».
Проте найбільше дісталося Дмитру Гордону. І його квартирам. Мовляв, їх він отримує за численні компліменти у своїх інтерв’ю. Звісно, крім тих єлейних слів, які він колись звертав до президента. Шоумену присвятили окрему довгу сценку. Гордон у виконанні Євгена Кошового ввечері вкладається спати і розмовляє з дружиною. Алеся Бацман повідомляє йому, що дзвонили з Гааги. Сказати, що на флешці з інтерв’ю із Гіркіним вони виявили пісні Гордона. І сварить чоловіка за фразу «Он для меня умер». Мовляв, треба було сказати трішки м’якше: «Он для меня чуть-чуть приболел».
Серед ночі Гордон прокидається і кричить:
— Алеся, сколько у меня ног?
— Две.
— А квартир?
— Шестнадцать.
— Фух. А приснилось, что наоборот.
Далі Гордон прокидається вдруге, бачить у залі Зеленського і розуміє, що це йому сниться. Зі словами «Могли бы хоть во сне без Ермака прийти?» він підходить до президента, просить його себе вщипнути і починає переконувати, що насправді любить його. Як Смешка. Як двох Смешків. Що може дістати для нього зірку з неба і вирвати їй кадик. Наприкінці сценки з-під ковдри з’являється доктор Комаровський.
Ну і не оминемо традиційні «кварталівські» жарти, які дуже популярні, але й отримують тонни критики за примітивність. Наприклад, ведучі говорять, що на одному з корпоративів секретарка продемонструвала вміння, за які її полюбив шеф. І показують ролик, на якому мавпа ротом закручує детальку конструктора. У епізоді про Моргенштерна його прізвище постійно перекручують: Дерьмошторм, Корнішон, Мендельсон. Або пісня «про Миколаївну» на мотив «Подоляночки». Про пані, яка напилася на корпоративі, блювала, а колектив тримав її косу. Жарти про те, як батько вчить сина бухати. Про засмикану матір сімейства, у якої діти-ледарі, а чоловік — чмо. Про те, як мужчина випив віагру в очікуванні дівчини, а вона прийшла з мамою.
Але це не новина. Як і те, що всім, хто нарікає на закон «Про державну мову», не варто перейматися. Його ж можна не виконувати — в усьому «Новорічному кварталі» української було може відсотків п’ять. Навіть президент там був російськомовним.
Ще гірше із цим моментом у новорічному «Дизель шоу». Української там практично не було. Хіба у вигляді суржику. Один з епізодів узагалі був вражаючим. Двоє акторів рекламують польську горілку. Вона говорить побажання російською, він — польською. Вона дивується і запитує, що це за вибрики. Він відповідає:
— Нас смотрят по всему миру и приходиться учитывать абсолютно все традиции.
— И начать ты решил с польского? Знаєш, ти такий справжній пОляк.
Чому одна з кількох фраз українською вживається раптом у такому контексті? Чому автори вважають, що польські традиції треба враховувати, а українські — ні? Це, звісно, питання риторичне. Бо ситуація доволі типова. Майже ідентична була із третім сезоном серіалу «Кріпосна», в якому польської мови було більше, ніж української.
Взагалі, «Дизель шоу» позиціонує себе як аполітичне. Хоча жарти про політиків усе ж траплялися. І начебто канал ICTV не надто схильний критикувати теперішню владу і зокрема президента, проте у новорічному випуску було трішки винятків.
Одна персонажка жаліється іншій, що бойфренд не купив їй тринадцятий айфон. Та відповідає: «Глупенькая Вика! Если ты хочешь айфон, не нужно кричать на своего мужчину. Его нужно ублажать, холить и лелеять». Потім вона дізнається про «Закон про олігархів» і знову бідкається: «Глупенькая власть! Не нужно бороться с олигархами. Их нужно ублажать, холить и лелеять. Нельзя сотрудникам бороться с бухгалтерией».
А ось інший діалог:
— Президента 80 раз прерывали аплодисментами. Видно, что он скучает по сцене.
— А давай его к нам пригласим!
— Но у нас же аполитичное шоу.
— Ну какой же он политик?
Дід Мороз і Снігуронька:
— А где сказочные олени?
— На Грушевского, 5.
Діалог між чоловіком і дружиною за святковим столом:
— Пора поминать старый год
— Сереженька, может быть, провожать?
— Это мы раньше провожали. А последние два года — только поминать и отпевать.
(Чоловік хоче налити собі горілки).
— Не надо, ну подожди.
— Я не могу ждать. Если я буду ждать, мне речь президента нужно будет смотреть трезвым. А я к этому, поверь, не готов.
Чи таке: «Один тоже говорил: я только поздравлю и уйду. А уже на второй срок собирается».
Що ж до дражливого питання якості гумору, то тут усе складно. Бо гумор, як відомо, дуже суб’єктивна штука. Тому з моєї дуже особистої точки зору, «Дизель шоу» нині пробиває найглибше дно. Це якась суміш жартів з «Однокласників» та з типової компанії десятирічних дітей. Наприклад, один персонаж говорить: «Триста!». А інший відповідає: «Посмотри у тракториста!».
Або:
— Если бы не я, где бы вы праздновали?
— На вписке!
— На вжопке!
«Копать будете и вы, и мать, и бать».
Також, схоже, у «дизелів» якась схибленість на чоловіках, які постійно випивають. Вони майже у кожній сцені. «Квартал» цими персонажами також зловживає, але не в таких скажених обсягах. Якщо за популярними гумористичними шоу можна звіряти поширені типажі, то це катастрофа.
Якщо автори показують сімейну пару, то вона обов’язково гризеться. Якщо це жінка, то вона або тупа, або сварлива. Якщо повернутися до початку нашого матеріалу і згадати скандал із Netflix, то я би радила подивитися «дизелівський» епізод, як українці летять з Єгипту. Бо там — просто звіринець. Один персонаж чекає, коли почнуть наливати, і нервує, що доводиться чекати. Інша — боїться літати і вже прийшла п’яна. Сімейна пара несе не лише сумку з краденими халатами і рушниками, але й крадений шезлонг із парасолею. Пані не може пролізти на своє місце, метушиться рядами, задирає ноги і випускає гази іншим пасажирам в обличчя.
Більшість жартів — невимовно старперські і з радянським душком. Багато розмов про те, що діти мають стати на стільчик і читати віршика Дідові Морозу. Один із них стає і читає таке: «Я узнал, что у меня есть любимая семья». Здається, ще момент — і хлопчик з автоматом поїде у США розстрілювати піндосів, розповідаючи їм, що «сила в правде».
Якщо у «Вечірньому кварталі» є хоч якась українська ідентичність, то в «Дизель шоу» її практично немає. Так, звісно, можна дуже довго сперечатися, що саме є «українською ідентичністю». Але давайте у нашому випадку домовимося, що це бодай український контекст. Більшість сценок «дизелів» — саме про радянських людей, або тих, що ностальгують за СРСР. Вони наспівують радянських пісень, згадують фрази з радянських фільмів, використовують радянські кліше, наприклад, образ одеської єврейки, яка розмовляє характерними разочками.
За кілька днів новорічний випуск «Дизель шоу» набрав більше двох мільйонів переглядів. Що ж, автори чудово знають свою аудиторію. Або навіть поділяють її смаки та погляди. І аудиторія ця, схоже, досить велика. Хоча хотілося б перевірити, скільки переглядів було б у «Дизель шоу» без радянської ностальгії та вульгарного гумору, натомість з українськими реаліямі та типажами. Зовсім не впевнена, що було б менше.