Оновлений канал «Рада» стартував 15 грудня. Запрацювали кілька студій, одна з яких — у Кабінеті Міністрів, одна — у фойє Верховної Ради. Плашка «тестове мовлення. Старт 18 січня 2022 року» свідчить про те, що зміни в ефірі парламентського телеканалу ще не остаточні. Але навіть проморолика, який з’явився напередодні перезапуску каналу, достатньо для розуміння напрямку і змісту цих змін.
Після того, як про цей ролик згадали в парламенті (напередодні журналісти виклали його в соцмережах), а опозиція зажадала його показу в сесійній залі, «Рада» офіційно відхрестилась від нього. Мовляв, канал не має стосунку до ролика і не несе відповідальності за його зміст. «Наші співробітники не проводили і не погоджували цей ролик. Це відео не буде виходити в ефірі нашого телеканалу», — йдеться в повідомленні. Ймовірно, працівники власне каналу справді не мають до нього стосунку, адже сам канал тепер — лише власник ліцензії та отримувач грошей із бюджету, які виплачуватимуться приватному продакшену, який і зніматиме основну частину контенту. Але в ролику фігурують ведучі, які вже працюють в ефірі саме каналу «Рада»; ролик знятий у Верховній Раді, що вочевидь вимагало дозволу на високому рівні; до того ж, в ефірі вже йдуть ролики-знайомства з обличчями каналу, створені в ідентичній стилістиці. Це явно кадри тієї самої зйомки.
Сергій Іванов у ролику-презентації, знятому у Верховній Раді
Тож усе-таки погляньмо на цей ролик уважніше.
«Коли опозиція дізналася, що канал “Рада” оновлюється, — говориться в закадровому тексті в ролику, — і буде якісним каналом, то в усіх своїх контрольованих ЗМІ вони почали істерику, що канал буде працювати на владу. Ось що ми хочемо вам відповісти. Канал “Рада” був і є державним каналом. Ми розповідали і будемо розповідати про те, що відбувається у владі. Ми будемо інформувати українців про новини і події влади. Цієї влади. Тієї, яка буде після цієї. Тієї, яка буде після тієї. В цьому і є наша робота — інформувати тих, хто обрав цю владу, про роботу цієї влади. І точно так, як ведучі і журналісти інших каналів несамовито захищають інтереси своїх заможних власників, ми будемо захищати інтереси України. І цим ми від них відрізняємося. Слава Україні».
У цьому невеличкому маніфесті закодовано кілька ключових меседжів.
По-перше, устами авторів ролика влада практично визнає, що перезапуск «Ради» — частина політтехнологічної медіавійни, яку веде Володимир Зеленський і його офіс проти інших політиків (опозиції) та олігархів. Уже з першого дня ефіру стає зрозумілим, що під «опозицією» передусім мається на увазі «Європейська солідарність», і саме ця фракція єдина голосно привертає увагу до ситуації з державним мовленням. Натомість представники «Опозиційної платформи — За життя» висловлюються щодо змін на каналі «Рада» позитивно. Віцеспікерка Олена Кондратюк («Батьківщина») пообіцяла пильно стежити за збалансованим висвітленням роботи парламенту на каналі «Рада» та відповідністю його роботи до закону.
По-друге, маємо офіційний ренесанс ідеї державних медіа — тих, які служать державі, поширюють передусім позицію держави, створені та існують для обслуговування інформаційних потреб влади. А фінансують це платники податків («Детектор медіа» докладно розповідав про витрати з бюджету на державні медіа у 2021 і 2022 роках). Раніше потребу держави у «власному голосі» виправдовували необхідністю протистояти російській пропаганді. Зараз про це вже не згадують, а головні дистриб’ютори російської пропаганди — «ОПЗЖ» — підтримують посилення державних медіа або, принаймні, не критикують його (як було у випадку каналу «Дом»). Маніпуляцію («інтереси влади = інтереси України») ви, напевно, зауважили.
Посилення державних медіа — це фактично контрреволюція в інформаційній сфері, яка прямо суперечить міжнародним зобов’язанням України. У звіті Ради Європи (місії Ганни Северинсен і Ренате Вольвенд) 2005 року йдеться: «Ми закликаємо владу продовжити процес ліквідації державної власності медіа, оскільки існування державних медіа суперечить європейським стандартам». Власне на ліквідацію державної медіавласності були спрямовані реформи в цій сфері після Революції гідності — роздержавлення преси та перетворення Національних теле- і радіокомпаній України, обласних державних телерадіокомпаній на суспільні. Відхід від цього курсу, зміни до законодавства, які суперечать демократичним нормам, може негативно вплинути на перспективи євроінтеграції нашої держави.
По-третє, іншим фракціям, які можуть бути занепокоєні перезапуском «Ради» під контролем «Слуги народу», посилають сигнал: якщо ви станете владою в майбутньому, все це буде працювати на вас. Водночас перший віцеспікер і представник партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко повідомив, що «Рада» висвітлюватиме важливі події Кабінету Міністрів та Офісу президента, себто працюватиме на команду Володимира Зеленського в комплексі. Дарма, що передбачені законом обов’язкові завдання парламентського телеканалу стосуються тільки висвітлення роботи парламенту (це не значить, що він не може висвітлювати інші теми), але не інших органів влади. Отже, навіть у разі пропорційного представництва фракцій в ефірі балансу між владою та опозицією на каналі «Рада» не буде (бо опозиції немає ні в Кабміні, ні в Офісі президента).
Та насправді про баланс не йдеться. Вадим Перенчук, директор каналу «Рада», сказав «Детектору медіа»: «Нас перевіряла Рахункова палата і пропонувала прописати чіткішу формулу пропорційності в ефірі. Вона залежить від кількості членів фракції. Наприклад, якщо "Слуга народу" — найбільша фракція, то мені здається, що вони об’єктивно мають право бути більше присутніми. Крім цього критерію, є ще інформаційна складова. Якщо людина зареєструє важливий законопроєкт, ми не скажемо їй: “Ваша черга буде через місяць, бо ви позафракційний депутат”. У нашій редакційній політиці завжди є баланс». Втім навряд чи реальну редакційну політику визначатиме Вадим Перенчук — зараз він не справляє враження людини, яка бодай якось впливає на перебіг змін в ефірі каналу.
Олександр Корнієнко згадував про «незалежну редакційну раду», яка нібито контролюватиме редакційну політику. Про раду відомо, що вона складається з десяти людей: директора, його заступника, головного редактора, заступника головного редактора й одного журналіста, а також п’ятьох представників апарату Верховної Ради. З огляду на те, що майже весь продукт в ефірі каналу вироблятиме сторонній продакшен і йдеться про прямоефірний продукт, така рада може реагувати на події в ефірі хіба що постфактум.
Інші «слуги» прямим текстом кажуть, що монобільшість як найчисельніша фракція має право бути представленою в ефірі більше, ніж інші. Зокрема про це сказала в ефірі каналу «24» заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук. Гасло «Ми і є новини!», з яким вийшов канал «Рада», набуває специфічного звучання.
Наскільки сильним буде дисбаланс, чи буде він лише кількісним, чи на рівні добору гостей, змісту запитань і модерації, як це часто буває в політичних токшоу, — побачимо. Поки що ведучі каналу всіляко наголошують на плюралізмі та присутності представників опозиції в ефірі. До перезапуску «Рада» не була, принаймні, явно упереджена на користь влади. Висловитись мали змогу всі фракції та охочі депутати; редакційною політикою занедбаного каналу ніхто не намагався маніпулювати, напевно, просто тому, що він не справляв враження дієвого майданчика для піару і промоції. Перезапуск «Ради», схоже, був спонтанним рішенням, остаточно ухваленим нещодавно. Ще у вересні Вадим Перенчук розмірковував в інтерв’ю «ДМ» про різні варіанти розвитку каналу, казав «ми йдемо еволюційним шляхом» і називав оголошення тендеру для сторонніх компаній на висвітлення парламентської роботи «найгіршим варіантом». Саме цим шляхом канал і пішов: замість розвивати власну структуру, скерував отримані з бюджету гроші на сторонній продакшен.
У перший день мовлення оновлений канал «Рада» багато говорив про себе — анонсував та хвалив свій перезапуск («найголовнішу подію на сьогодні»), відповідав на критику (зокрема ведучі проголошували канал «об’єктивним»), просив гостей ефіру прокоментувати критичні висловлювання нардепів, зокрема виступ Ірини Геращенко. Цей виступ обірвався після слів, що каналом керує людина, яка запускала канали Медведчука (Олексій Семенов), а соратник Медведчука, голова комітету ВР із свободи слова та власник Першого незалежного/Ukrlive Нестор Шуфрич узяв слово, аби нагадати депутатці від партії Петра Порошенка: Семенов запускав і Прямий канал.
Чи був виступ Шуфрича фактично на захист перезапущеного каналу «Рада» — а потім і привітальний та лояльний коментар нардепа від «ОПЗЖ» Валерія Гнатенка щодо переродження каналу — випадковістю? Можливо, це якось пов’язано з тихим поверненням каналу Шуфрича на супутник після дев’яти місяців блокування, а також явним пом’якшенням піару «ОПЗЖ» і поверненням нардепів від «Слуги народу» в ефір Першого незалежного?
Пояснити, якщо не виправдати, присутність у загадковому (ніхто досі не знає ні його назви, ні кому він належить) продакшені, який виробляє контент для каналу «Рада», Олексія Семенова — справді знаного в Україні стартменеджера інформаційних каналів — можна. В принципі зрозумілий і вибір на користь колишніх працівників каналів Медведчука; вони добре знайомі зі специфікою роботи інформаційних каналів, та й особливо одіозних серед тих, кого взяли на «Раду», немає. Ведуча, яка на «112» називалась Анастасією Медведчук, на «Раді» фігурує вже як Красницька (та й, здається, до Медведчука стосунку не має). Шефредакторка анонімного продакшена Наталія Яструбенко також у скандалах не фігурувала. Серед ведучих є також Єгор Скорина, який щойно звільнився з каналу новин «24», та Ганна Гомонай — колишня ведуча «Інтера», яка повернулась на телебачення після тривалої перерви.
Складніше з Володимиром Петровим, політтехнологом і засновником каналу «Ісландія», який вестиме на каналі авторську програму. «Детектор медіа» готує докладне досьє Петрова, адже його послужний список тягнеться із середини двотисячних, коли він був відомий під нікнеймом «Люмпен». Петров — політтехнолог-акціоніст: він не лише розробляє дискредитаційні кампанії, а втілює їх власноруч. Одна з його акцій-провокацій запам’яталася тим, що саме під час неї Вадим Тітушко напав на Ольгу Сніцарчук і Влада Соделя. Було й багато інших, аж до тіндер-скандалу 2018 року, після якого Петров отримав підозру.
Він балотувався на президентських виборах 2019 року, але крім кількох незрозумілих проявів на зразок реклами в Італії, нічим не відзначився. За президентства Зеленського Петров, за інформацією багатьох джерел «Детектора медіа», неформально співпрацював із Офісом президента, хоча «Ісландія» не справляла враження осередку маніпуляцій та піару влади — радше телебачення «для душі». Останній скандал, у якому він фігурував, пов’язаний із погрозами на адресу власників сайта «Букви»; саме слова Петрова дали «Буквам» підстави говорити про «спробу рейдерського захоплення» з боку влади.
Залучення Петрова як ведучого авторської програми та його колеги по «Ісландії», колишнього співведучого «Права на владу» на «1+1» Сергія Іванова, який у перший день мовлення каналу працював як ведучий гостьової студії, — ознака того, що реальне завдання «Ради» виходить за межі висвітлення парламентської роботи та навіть просто позитивного піару влади. Для розмов про законодавчі ініціативи та інтерв’ювання депутатів у студії такі висококласні спеціалісти з чорного піару та знищення репутації не потрібні. «Рада» готується до війни.
Володимир Петров під час своєї першої авторської програми на «Раді»
Поки що це саме підготовка, а не війна. Оскільки Кабінет Міністрів замість сподіваних 43 мільйонів додав «Раді» цього року тільки 15, канал працює в режимі телемарафону та гостьових студій, а обіцяні складніші токшоу з’являться в ефірі пізніше. Зараз це звичний інформаційний канал — таких в Україні щонайменше півтора десятка, і ще десяток на підході, — з численними технічними накладками, за які ведучі перепрошують і обіцяють стати кращими. В ефірі з’являються представники всіх фракцій, крім поки що «Європейської солідарності», яка активно виступає проти змін на каналі. Зокрема готує депутатські запити та поставила низку запитань під час наради голові ВР Руслану Стефанчуку, на які той переважно не зміг відповісти.
Та навіть якщо опозиційні політики надумають оголосити бойкот оновленій «Раді», як раніше оголосили каналу «1+1», навряд чи він буде масовим, і навряд чи інші фракції долучаться. Для народних депутатів парламентський телеканал — можливість бути публічними (грубо кажучи, піаритись, підвищувати впізнаваність і свою власну, і своєї фракції / партії), не виходячи з будівлі Верховної Ради. А приватні телеканали — окрім партійних, які просувають партії своїх власників, — не дуже щедрі на піар «не своїх». Зрештою, якщо за парламентське телебачення вже заплатили з бюджету, чому ним не скористатися?
Особливо якщо картинка чітка і студія красиво оформлена, а не як раніше. Головний аргумент «слуг» та близьких до них блогерів на захист перезапуску «Ради» зводиться до того, що канал, який ніколи не оновлювався й мав вигляд телебачення 90-х, нарешті модернізується. Мовляв, нарешті комусь є діло до парламентського телебачення. Що ж, це правда. Таке оновлення, «гламуризація» державних чи комунальних ресурсів, які планують зробити ефективними знаряддями піару, вже не раз траплялося в історії українських медіа. Можна згадати «Київський медіахолдинг» Казбека Бектурсунова і Дмитра Джангірова, який забезпечував медіапідтримку мера Києва Леоніда Черновецького. Або ж період в історії Національної телекомпанії України, коли її очолював Єгор Бенкендорф і канал зблизився з медіагрупою «Інтер». Нарешті, запуск телеканалу «Дом» для реінтеграції окупованих територій, який всупереч закріпленому законом статусу іномовлення просто зараз перетворюють на загальнонаціональний суспільно-політичний російськомовний телеканал із Пальчевським і програмою «Саджати будемо». У перших двох випадках мотиви влади, яка залучала «інноваторів» та виділяла їм чималі гроші з бюджету, навряд чи можна вважати альтруїстичними: йшлося про суворіший контроль, піар, політичну боротьбу, вплив на громадську думку. Щодо третього поки що можна лише зробити таке саме припущення — процес іще триває.
«Бабель» порився в закупівлях «Прозорро» та з’ясував, які компанії отримують гроші від «Ради». 9 мільйонів гривень канал заплатить компанії «Кінокіт», яка розробляє творчу концепцію та створює цикл аналітичних та інформаційних програм. «Бабель» називає компанію «Кінокіт» одним із підрядників форуму «Україна 30», який організовувала компанія заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка. Цікаво, що колишнім засновником компанії є режисер-документаліст Володимир Оселедчик, колишній виконавчий і генеральний продюсер «1+1». Директор компанії «Кінокіт» Сергій Самойленко відмовився відповідати на запитання «Бабеля», пославшись на комерційну таємницю. Ще одне велике замовлення — 6 мільйонів гривень — дістанеться приватній підприємиці Дарії Літвіновій, яка створить декорації та «елементи дизайну».
Юрист Інституту масової інформації Алі Сафаров каже, що телеканал «Рада» за законом не має спеціального статусу — це звичайний супутниковий телеканал. «Те, що його засновником є апарат Верховної Ради, не змінює для нього правового регулювання: він залишається під дією закону “Про телебачення і радіомовлення”, і має діяти в межах своєї ліцензії, виданої Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Попри те, що Нацрада включила канал в універсальну програмну послугу, це не значить, що йому надали право на ефірне мовлення. Та все ж він зараз чомусь є в цифровому мультиплексі і транслюється в кабелі. Тож є певні питання до каналу і його майбутнього переформатування. Є й інші речі — наприклад, за умовами однієї з двох ліцензій телеканал має використовувати 16 годин власного продукту за загального мовлення 14 годин через супутник. Інша, цифрова ліцензія передбачає 24 години мовлення та 16 годин власного виробництва — але зараз не зрозуміло, що і чому відбувається в ефірі поза тими 16 годинами власного продукту. Якщо Верховна Рада спробує структурувати канал і повернути його у правове русло, я можу це тільки вітати, але в нас є сумніви, що відбудеться саме це», — каже юрист. За його словами, Верховна Рада має ухвалити закон, щоб обґрунтувати зміни в ефірі «Ради»: лише зміни статуту та програмної концепції в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення для цього не досить. За словами Алі Сафарова, щоб усе те, що анонсується на каналі, не суперечило закону, потрібно внести зміни до закону «Про телебачення і радіомовлення», визначивши особливий правовий статус «Ради». «В іншому випадку просто не можна буде в законний спосіб реалізовувати анонсовані речі, щонайменше — співпрацю з продакшен-студіями. Включення каналу до УПП відбулось саме на підставі супутникової ліцензії, а вона не передбачає закупівлю чужого продукту», — пояснює він.
«Канал — це державне підприємство, яке на сайті обов’язково має розміщувати багато інформації, а її там немає, — каже юрист ІМІ. — Усе це створює необхідність привести діяльність каналу “Рада” до правової площини. Але зараз здається, що правову площину збираються якимось чином переписати під канал “Рада”». За його словами, попри законність виділення додаткових грошей на канал «Рада», суспільство має право знати, як саме будуть витрачені ці гроші, а головне — яка в цьому суспільна необхідність.
Щодо ідеї «пропорційного» представництва фракцій в ефірі каналу Алі Сафаров каже: цей принцип потрібно фіксувати у статуті каналу «Рада», а може, й у законодавстві. Він також додає, що оформлення каналу «Рада» не як підрозділу ВР, а як окремого державного телеканалу порушує зобов’язання України щодо відмови від державної форми власності на ЗМІ: «Фактично це крок назад».
«Детектор медіа» звернувся до Апарату Верховної Ради із запитаннями про переможців творчих конкурсів каналу «Рада», назву та власників продакшен-компанії (компаній?), які виробляють контент для каналу, про обставини зйомок ролика за участі ведучих каналу, від якого згодом відхрестився канал.