Григорій Гайдеєк: Творчу долю не шукав второваними стежками
Григорій Гайдеєк: Творчу долю не шукав второваними стежками

Григорій Гайдеєк: Творчу долю не шукав второваними стежками

Уже 45 років народний аматорський ансамбль гармошкарів Недобоївського будинку культури тішить буковинців неповторним виконанням. Цього року музичний колектив відзначив ще один ювілей – десятиріччя надання йому поважного звання народного. А відбулося це завдяки ентузіасту, палкому шанувальнику народного мистецтва, організатору і художньому керівникові ансамблю Григорію Гайдеєку. До речі, цими днями він святкує 75-річчя від дня народження та 50-річчя – творчої діяльності.

Чому з-поміж інших музичних інструментів обрав саме гармошку? Як вдається стільки років зберігати колектив, гастролювати Україною? Про це напередодні ювілею спілкуємося з керівником зразкового аматорського ансамблю «Гармошкарі» Григорієм ГАЙДЕЄКОМ.  

«Погляд» приєднуєтьсядо численних привітань ювілярові й бажає міцного здоров’я та творчого довголіття

Співоча родина

– Пригадую, Григорію Антоновичу, у 1970-1980-х роках жодна музична програма обласного телебачення не обходилася без виступу родинного ансамблю Гайдеєків із села Недобоївці, що на Хотинщині. З чиєї ініціативи було створено ансамбль?

Пам’ятаю змалечку, що в нашій хаті завжди звучала пісня. Співали дідусі з бабусями, тато, мама, малі діти підспівували. Але, звісно, ніхто й не думав про те, щоб зорганізуватися у родинний ансамбль. То було згодом. А спочатку при сільському Будинку культури, де я працював художнім керівником,  1975 року зібралося кілька любителів гри на гармошці. Це були старшокласники Микола Тодосійчук, Іван Манюк, Василь Палій та інші. Почали зіграватися, награвати репертуар. А потім дали перший концерт. Після цього на репетиції почали приходити поважні сільські ґазди. Грали цілими родинами. Поряд із сином, наприклад, грає батько, а з дідуся бере приклад онук, який поки що несміливо бере до рук інструмент. Коли ж краєм рознеслася слава про родинний ансамбль Вовчуків із Кіцманщини, подумав – а чому не створити і в Недобоївцях родинний ансамбль. Тим паче, що в нашій сім’ї практично всі володіли якимось музичним інструментом. Старший брат Петро грав на баяні, гармошці, Василь теж опанував баян, гармошку, сопілку, сестра Люба зачаровувала грою на бандурі. Я грав на баяні, гармошці, дружина Ліда на тріскачі, брат Василь на сопілці, син Валентин – на барабані, інші Гайдеєки: Руслан – на сопілці, Лідія – на тамбуріні, Віталій – на блязкальцях, Віра – на рубелі, Наталія – на маракасах, Зоя – на тріскачі, ще члени родини Григорій Щербатий грав на сопілці, його брат Віктор – на баяні. В репертуарі були українські народні пісні  «Несе Галя воду», «Горіла сосна», «Їхав, їхав козак містом», «Ой у вишневому саду», авторські пісні, коломийки та інші. Ми виступали на сільській, районній, обласній сценах. Виступи транслювали у телевізійних передачах «Роде, наш красний», «Калинові острови», «Сонячні кларнети». На жаль, з об’єктивних обставин родинний ансамбль припинив свою діяльність, але деякі його учасники досі грають у сільському колективі гармошкарів.

– На презентації вашого альбому «Музика і пісня у моєму серці» чув від кількох учасників ансамблю, що вас іменували маестро Гайдеєк. Чи пам’ятаєте, скількох односельців ви залучили до занять музикою?

– Відчуваю величезне моральне задоволення і радість від того, коли залучаю молоде покоління до світу музики. Це, власне, і є той еліксир творчого довголіття, який дає бажання займатися з дітьми, додає творчого натхнення. Мій старший син Валентин закінчив музичну школу по класу фортепіано, молодший син Руслан теж закінчив Хотинську музичну школу по класу баяна й нині вільно володіє цим музичним інструментом. Тішуся тим, що його дев’ятирічний син Захар відвідує репетиції нашого ансамблю, виїжджає на гастролі й уже має звитяги.

Щодо кількості учасників ансамблю. За 45 років його діяльності на репетиції приходило більше сотні молодших і старших любителів гри на гармошці. Я жодному не відмовив, хоча бачив, що дехто має проблеми зі слухом. Давав їм шанс долучитися до мистецтва. Особливе терпіння проявляю до наймолодших учасників ансамблю. Бачу як тендітні пальчики дитячих рученят уперше торкаються клавіш музичного інструмента, котрий видає при цьому звуки далеко не гармонійні. Однак у процесі наполегливого навчання, все докорінно змінюється й гармошка вже видає мелодію без фальшу. Рік тому до нашого ансамблю попросився мій онук Захар та його однолітки Владислав Палій і Святослав Гуцуляк. Займався з кожним індивідуально, адже усвідомлював, що вони дуже хочуть навчитися грати на гармошці. За рік вони опанували гру на музичному інструменті й виступають на сцені з основним складом. А їм тільки по 9 років. А шестилітня Каріна Палій навчається лише пів року, а вже добре грає на дзвіночках. То велика приємність, коли діти продовжують традиції колективу.

Що спонукало вас, Григорію Антоновичу, зайнятися музикою, а не зайнятися, наприклад, сільським господарством, чи обрати військову справу?

Я вже говорив, що у нашій сім‘ї було шестеро дітей: троє хлопців і стільки ж дівчат. Наші батьки Антон Костянтинович та Агафія Семенівна  передали всім нам любов до пісні і музики, прищепили працелюбність, чесність, повагу до людей. Я закінчив місцеву середню школу, де брав активну участь у художній самодіяльності. Поступив до Чернівецького педагогічного училища на відділення, де готували вчителів музики. Однак навчання перервала служба у Збройних силах. Звільнившись у запас, продовжив здобувати спеціальність. 1971-го почав працювати викладачем музики у Клішковецькій восьмирічній школі. Позаяк тоді бракувало кадрів, то запросили художнім керівником Недобоївського будинку культури і паралельно вчителем Зарожанської музичної школи. Попри сильне завантаження, заочно закінчив Кам‘янець-Подільський педінститут. 1973-го запросили на роботу до школи у рідному селі, в якій трудився чверть століття.

– Вашу педагогічну діяльність перервало обрання сільським головою. Чим пишаєтеся? Що вдалося зробити на посаді?

– Так, 1992 року мене обрали головою Недобоївської сільради, на цій посаді трудився 12 літ. Зізнаюся, що було непросто. Однак я не міг підвести людей, які довірили мені очолити громаду. Зробили чимало, та найголовнішим досягненням стала газифікація села. Тоді прокладання вуличних мереж здійснювали методом народної будови. Для цього односельчани об’єдналися у кооператив, зібрали поміж себе 1,3 мільйона гривень. У фінансуванні спорудження мереж, щоправда, є частка коштів і з обласного та сільського бюджету. І 2000 року газ запалав у перших оселях мешканців Недобоївців. Загалом газифікували понад 900 домогосподарств. А ще провели вуличне освітлення. Але навіть під час роботи головою громади я не полишав занять музикою, бо вона завжди лунала у моїй душі. Допомагав чим міг колективу. Тішився, що мою справу продовжували брати Григорій та Віктор Щербаті, Анатолій Дудка, Микола Тодосійчук…

– І ви знову повернулися до улюбленої справи?

– Якщо коротко характеризувати моє життя, то його можна втиснути в одне речення – «усе життя з піснею». Я знову повернувся до роботи художнього керівника у Недобоївському будинку культури. І знову репетиції, виступи. Тоді й зараз розумію, що моїм завданням було не готувати професійних музикантів, а допомогти дітям розвивати свої здібності, долучатися до мистецтва, культури, минувщини. І 45 років діяльності колективу підтверджують, що це був правильний напрямок. Головне, що сформувався колектив, який здобув звання народного. Ми – лауреати численних фестивалів і конкурсів. Виступали на Хмельниччині, Житомирщині… Колектив ставав переможцем фестивалю «Золоті ключі» в містечку Ворзель на Київщині, «Грай, гармонь» - у м. Коростень на Житомирщині, «Чарівна гармонь України» у селищі Гоголеве на Полтавщині.  Нас гаряче зустрічали у Польщі, Румунії та Молдові. Гадаю, що ми засвідчимо свою майстерність ще не на одній сцені.

Зізнайтеся, Григорію Антоновичу, з яких пісень формуєте репертуар ансамблю? Хто є авторами віршів, музики?

Виконуємо народні мелодії, козацькі та стрілецькі пісні. Звісно ж, жоден концерт не обходиться без виконання бессарабських наспівів, обрядових мелодій. В репертуарі ансамблю понад пів сотні моїх авторських пісень. Зокрема на вірш місцевого автора Василя Козаря лунають пісні «Галичаночка», «Новорічний вальс»  та «Пісня про Буковину», на вірші Михайла Брозинського виконуємо пісню «Балада про сина», Порфирія Хитряка – «Рідна сторона», Івана Бурмея – Козацька слава. Активний учасник нашого ансамблю Григорій Шпилька з сусіднього села Долиняни подарував нам пісню «Грай, гармошкарю, грай», яка полюбилася численним слухачам. Маю велику мрію заснувати фестиваль гармошкарів на Буковині.

Нині чимало творчих колективів через економічну скруту переживають не найкращі періоди, а ваш самодіяльний колектив живе і розвивається. Переконаний, вам допомагають спонсори, чи не так?

– Безумовно, упродовж усієї діяльності колективу нас підтримувала сільська рада, а тепер територіальна громада, яку очолює Юрій Юзва. Завдяки порозумінню учасникам ансамблю придбали національний одяг, головні убори. Допомагають матеріально батьківський комітет, керівництво місцевої школи. Завдяки фінансовій підтримці спонсорів колектив їздить у різні міста країни, де бере участь у фестивалях та конкурсах. Хотів би виділити підприємців братів В‘ячеслава та Віктора Тодосійчуків, Івана Сорочана, Віталія Шинкарюка, Юрія Жука та інших. Завдяки їм чарівні мелодії гармошки звучать і у Недобоївцях, і у тих містах, куди «Гармошкарів» запрошують на гастролі. А я тішуся, що у своєму віці, маю сили, енергію і бажання займатися тим, що люблю, що мені близьке й дороге: дарувати радість людям, спілкуватися з рідними, близькими та знайомими.

Анатолій ІСАК

Теги по теме
Черновицкая область музыка
Источник материала
loader
loader