«Детектор медіа» вже публікував розповідь Миколи Семени. Сьогодні ми розкажемо історію колишнього медіакоординатора «Кримської солідарності», блогера та громадянського журналіста Нарімана Мемедінова.
Російські силовики прийшли до його домівки в селі Холмовка Бахчисарайського району 22 березня 2018 року. Після обшуку громадянського журналіста затримали, а наступного дня за рішенням підконтрольного РФ Київського районного суду Сімферополя взяли під варту. Його звинуватили в «публічних закликах до здійснення терористичної діяльності, публічному виправданні тероризму або пропаганді тероризму» в роликах на його ютуб-каналі, записаних ще до 2014 року. Пана Мемедінова судили як російського громадянина, бо слідство відмовилося визнавати наявність у нього українського громадянства.
Улітку 2019 року його перевезли з окупованого Криму до Ростова-на-Дону, де 24 червня Північно-Кавказький окружний військовий суд почав розглядати його справу по суті. 2 жовтня 2019 року вже Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону засудив громадянського журналіста до двох з половиною років колонії-поселення.
Хоча захист оскаржував вирок кожної інстанції, громадянському журналісту довелося відсидіти весь термін. Востаннє йому відмовили в умовно-достроковому звільненні 13 серпня 2020 року, а вже 21 вересня він вийшов на свободу.
«Детектор медіа» поговорив з Наріманом Мемедеміновим про труднощі його ув’язнення, роль медіа в його справі, звільнення та повернення.
Допомагали погляди на життя, релігія, сім’я та всі, хто не давали процесу вщухнути
Наріман Мемедінов відбував арешт і згодом ув’язнення в СІЗО в окупованому Криму, лише останні місяці провів у колонії в Росії. З камери він міг виходити лише на зустріч із адвокатом, на суд, на прогулянку, огляд чи до лікаря, що бувало нечасто. Та й це було поза його впливом.
«Це чотири стіни і двері, які, як би нам того не хотілося, відкриваються лише тоді, коли працівникам потрібно, щоб вони відкрилися. Думаю, що основна складність [у неволі] – це несамостійність людини. Що б людина не говорила собі, вона в ув'язненні несамостійна й підневільна, навіть у пересуванні», – розповідає громадянський журналіст.
Становище ускладнювали й люди – інші ув’язнені, у чиє середовище й умови він потрапив; люди, з якими він мав абсолютно різні погляди на життя та речі. «Вони не розуміють мене або я їх – немає бажання з ними спілкуватися. Не буває, як на волі: "Давай, бувай, побачимося коли-небудь", – розвернувся й пішов. Ось куди там іти? Зробити два кроки вбік? У будь-якому випадку, ми завжди залишалися в цьому приміщенні – подобається мені це чи ні. Немає можливості покинути бесіду», – пояснює пан Мемедінов.
Окрім тиску, який відчуває невинна людина в неволі, громадянському журналісту ще довелося зіткнутися «з особливою увагою» з боку працівників СІЗО та перепонами, які вони створювали. «Щодо мене була зайва увага: обшук, "шмон" його називають; раптове переведення до спецблоку. Або переведення з камери до камери: коли я був у ростовському СІЗО, то вісім разів за сім місяців змінював камери – це вважається багато. Це незручності, які не те, щоб вибивають з колії, але заважають у період судів, розгляду справи по суті», – каже блогер.
Попри те, що працівники СІЗО та колонії намагалися не випускати Нарімана Мемедінова з поля зору, його стан їх не цікавив, вони ігнорували його скарги. Тому за рік незаконного ув’язнення в нього загострилися проблеми зі здоров’ям. «Абсолютно не реагують на твої прохання, наприклад, про медичне обстеження. Ти домагаєшся-домагаєшся, приходить людина, дивиться на тебе з кам'яним обличчям, розвертається та йде. Якась медична допомога закінчується на "добре" – і пішов», – згадує пан Мемедінов.
Після двох місяців прохань і закликів, 29 березня 2019 року йому зробили операцію. Нині його турбують негаразди зі здоров’ям, але він уточнює, що нових хвороб за час ув’язнення не нажив.
Боротися і триматися на плаву Наріману Мемедінову допомагали релігія та погляди на життя. «Я мусульманин. І в першу чергу, допомагали мої погляди на життя й розуміння таких основ, як доля, що таке випробування, що таке воля Всевишнього», – пояснює він.
Іншим стовпом опори для нього була підтримка дружини, дітей і родичів. А також усіх небайдужих, які не давали його процесу вщухнути: знайомих, громадянського суспільства, політичних діячів і журналістів. «У мене не було доступу до інформації. Однак про це (медійний розголос. – ДМ) постійно говорили: на суді або на зустрічах щось намагалися розповісти адвокати. Ти сидиш у чотирьох стінах, а процес іде, з розголосом у медіа», – згадує він.
Громадянський журналіст в ув’язненні багато читав, бо доступ до бібліотеки був безперешкодний. Доступ до медіа – лише визначеного кола. «Доступ до інформації був вільний у межах того, що є. Газети й телебачення. Очевидно, що були доступні лише російські канали: розважальні або новинні ("Росія 24", НТВ). Як на мене, те, що показують по цих каналах у новинах – з точністю до навпаки – і можна вірити. Це не тільки моя реакція, це реакція абсолютно всіх, кого я бачив під час ув’язнення», – пригадує він. З-поміж газет можна було підписатися на російську «Новую газету»; у Ростові роздавали державну «Российскую газету»; у Криму близькі поштою передавали «Голос Криму». Сам Наріман Мемедінов газет не виписував, а брав читати в інших в’язнів.
«Роль медіа – це, напевно, левова частка процесу»
Наріман Мемедінов каже, що його справа була однією з перших у Криму, спрямованих саме на придушення свободи слова та думки. Він припускає, що через це його процес набув широкого розголосу та став резонансним. Зрештою, уже протягом двох років у світі обговорюють, що в Криму репресії не лише за національною та релігійною ознаками, а й за професійною.
«Роль медіа – це, напевно, левова частка процесу щодо мене», – каже пан Мемедінов. Показовим він вважає проведення в Ялті ІV медіафоруму «Журналісти мусульманських країн за партнерство цивілізацій», який відбувся за місяць після його затримання. Учасники заходу на камеру тоді розповідали, що в Криму «все добре», а журналісти «працюють вільно».
Утім, на думку пана Мемедінова, медійний супровід лише частково вплинув на його процес, але мав значення як елемент підтримки. «Суспільний резонанс, який дає медійна підтримка, – це колосальна допомога. Це основа, фундамент опіки, турботи про тих, хто несправедливо ув'язнений, про політв'язнів», – пояснює він.
Наріман Мемедінов вдячний ЗМІ за підтримку громадянських журналістів і блогерів: «Медіа зробили все на 5+. У тому плані, що професійні журналісти про нас, дилетантів з телефонами, сказали: "Це наші колеги". За це спасибі».
«Ми тут усім народом – громадянські активісти»
Наріман Мемедемінов 21 вересня 2020 року вийшов з ув’язнення після двох з половиною років колонії та вже 22 вересня був у Криму. Він зізнається, що за час перебування за ґратами відвикнув від публічності, тому ніяковів від уваги з боку чиновників та журналістів.
Та найбільше враження на нього справила зустріч із дружиною та дітьми. «Трепетно було зустрітися з дружиною й дітьми. Три місяці вже (після повернення), а досі почуваюся, ніби кілька днів тому додому повернувся. Цей стан сумування ще не минув», – ділиться пан Мемедемінов.
Залишати Крим він не планує, хоча й розуміє небезпеку ситуації. «Це складно настільки, наскільки людина може переживати не за себе, а за своїх близьких. За їхній стан, життя без мене», – розмірковує він.
Після повернення Наріман Мемедемінов помітив, що деякі люди почали триматися осторонь нього. Каже, що очікував такої реакції та гадав, що вона буде бурхливішою. «Їх можна зрозуміти – побоюються за себе, за своїх близьких. Бояться, щоб їх не торкнулася увага з боку спецслужб. Я чекав цього, тому що непроста ситуація. На пальцях можна порахувати людей, які вітаються й цікавляться справами, але відчувається, що тримають відстань», – розповідає він.
Пан Мемедінов ще призвичаюється до життя після ув’язнення та намагається повернутися в колію, з якої його висмикнули у 2018 році. «Я ще не звик до всієї обстановки, особливо до швидкості подій у Криму. В ув’язненні в людини життя спокійне, монотонне», – пояснює він.
До громадянської журналістики він повернутися поки не може через заборону на публічну діяльність на два роки. «Я не знаю, як мінімізувати можливість претензій до мене з боку "добрих людей"», – пояснює блогер. Та коли заборона спливе, Наріман Мемедінов збирається повернутися в громадянську журналістику. Ба більше, він планує пройти курси чи вступити на факультет журналістики. «Але я не хотів би цього робити в Криму. Не знаю, кому потрібні потім ці дипломи і чого тут можуть навчити», – зауважив він. Через заборону на виїзд із Криму він наразі не може вступити до українських вишів.
Також він планує написати книгу – невеликий художньо-біографічний твір: «У мене є план, є назва. Я розумію, про що хочу писати, але я ще не почав».
Водночас громадської активності Наріман Мемедінов не полишив: «Вирок дали хлопцям, я їх відвідав, тому що в стороні залишатися було б злочином. Ми тут усім народом – громадянські активісти. Тож не дивно, коли щось відбувається, то приходять люди. Зрозуміло, серед них є усталені, ідейні. Але загалом люди реагують на проблеми, труднощі», – розповідає колишній політв’язень.