«Детектор медіа» традиційно підбиває підсумки року, що минає. Ми вже публікували добірку найкращих документальних фільмів 2020 року від Ярослава Підгори-Гвяздовського. Нині читайте матеріал Отара Довженка про те, якими були у 2020-му теленовини.
Життя в Україні рік тому було не цукор, і з теленовинами проблем не бракувало — піар влади і власників, скандалізація, помилки… Але, зазираючи в моніторинг новин за середину січня 2020-го, мимоволі відчуваємо тугу за світом до коронавірусу — світом, де новинарі говорили про проблеми виробництва швабр та скандал із прослуховуванням розмов прем’єр-міністра (тоді ще Гончарука). Вже в кінці січня ситуація змінилась: коронавірус (тоді ще «китайський», як його неполіткоректно називали теленовинарі, й далекий від України) став головним героєм теленовин. За одинадцять місяців, що минули відтоді, теленовини пройшли етапи розгубленості, «фестивалю паніки та істерики», полювання на відьом, збайдужіння до темі епідемії (якраз приблизно тоді, коли кількість хворих почала стрімко зростати) та перетворення її висвітлення на рутину. А також етап виборчої кампанії, так би мовити, без відриву від епідемії, — зі звичним піаром і прихованою агітацією, хоч і в менших масштабах, ніж торік. По-справжньому переповненими джинсою новини були буквально пару тижнів перед виборами, і то не на всіх каналах.
Коронавірус, який вони спершу скандалізували, а потім…
Хтось із західних журналістів ще навесні висловився пафосно: пандемія коронавірусу — це ж, напевно, найбільша подія, яку нам випало висвітлювати у своєму журналістському житті. Закономірно про хворобу, яка зупинила весь світ і змусила людей докорінно змінити своє буденне й святкове життя, в новинах українських телеканалів говорили багато. Проте пік уваги — подекуди на межі істерики — до коронавірусної тематики припав на період, коли кількість хворих на COVID-19 в Україні була мізерною й приростала поволі. А поки щоденні десятки нових хворих переростали в десятки тисяч, новинарі поступово байдужіли до цієї теми.
Мало сказати, що на початку року новини були емоційними. Нагнітати й лякати вони почали ще до того, як коронавірус почав здаватись реальністю — у січні «1+1» оголосив смертельно-жахливо-вбивчу епідемію «свинячого грипу». Вже у березні-квітні, якраз під час карантину, концентрація оцінок у новинах сягнула рівня істерики. Квітнули в них також фейки й жахалки про коронавірус.
Певну роботу над помилками журналісти все ж зробили: наприклад, легендарний сюжет про «щучку дернисту», у якому лікування коронавірусу спиртовою настоянкою трав «Протефлазид» назвали доказовою медициною, згодом прибрали з ютуб-каналу «Сьогодні». Хтозна, що саме найбільше цьому посприяло: розвінчання від Дениса Бігуса, знущання «Телебачення Торонто» чи вал мемів. Хоча на каналі «112» й далі не цуралися сенсаційних оголошень про українські ліки від коронавірусу, які насправді виявились біологічно активними добавками.
Деякі правила давалися новинарям не з першого разу — так, пішло кілька місяців на те, аби в новинах перестали оголошувати імена хворих на коронавірусну хворобу публічних людей без їхньої згоди (це неприйнятно). А також закидати тим, хто захворів, що вони могли когось заразити. Апофеозом полювання на відьом у теленовинах стали великодні свята — одні канали прямим текстом звинувачували церкву Московського патріархату в тому, що Україну охопить епідемія COVID-19. Тим часом інші (проросійські) замовчували системне й цілеспрямоване порушення карантинних норм у церквах МП.
Ще одна цікава метаморфоза відбулась із висвітленням локального спротиву карантинним обмеженням та вказівкам уряду, пов’язаним із подоланням епідемії. Заворушення в Нових Санжарах, коли туди привезли евакуйованих з Уханя українців, висвітлювали з відтінком осуду. Позицію мера Черкас Анатолія Бондаренка, який саботував карантин — як зухвальство (але з часткою критики, наприклад, на каналі «Україна»). А вже під час виборів парад регіональних карантинних суверенітетів сприймався як буденність української політики.
Та, напевно, найганебніше явище, пов’язане з коронавірусом, що виникло й розквітнуло в теленовинах — коронавірусна джинса. Щедрі політики та олігархи роздавали апарати штучної вентиляції легень, костюми та маски, або й просто гроші лікарям, а більш економні — організовували флешмоби «дякуємо медикам» або просто незбалансовано критикували владу в ефірі залежних від них каналів за неправильну боротьбу проти епідемії. Допомагали своїм власникам, політичним патронам або просто охочим піаритись на коронавірусній темі всі аналізовані нами національні канали, крім Суспільного. Такий піар ніби й нічим не відрізняється від піару на будь-якій іншій темі, крім того, що експлуатує страх та невротизацію суспільства, пов’язані з коронавірусною епідемією.
Було б несправедливим стверджувати, що в новинах центральних телеканалів бракувало адекватних матеріалів про коронавірусну епідемію та боротьбу проти неї. Були й думки компетентних знавців, і огляди зарубіжного досвіду, і доречні рекомендації, і спростування міфів та фейків, і спокійне пояснення, чому краще носити маски чи мити руки, й поради, як можна допомогти медикам… Усе це неодмінно побачив би сферичний глядач у вакуумі, який переглядав би від початку до кінця всі випуски новин протягом усього року. Але, на жаль, не реальний глядач, який знервовано перемикає канали, шукаючи розваги чи розради.
Володимир-у-бронзі, Регент і Пан Ніхто
У квітні 2020-го ми підбивали підсумки року Володимира Зеленського в новинах, тому на цю тему можна багато не писати: відтоді нічого не змінилось, хіба що паркету Зеленського та його «Великого будівництва» побільшало в період виборчої кампанії. Були тижні, коли президент очолював рейтинг гаданих замовників джинси у теленовинах. Від піару-паркету Петра Порошенка піар-паркет Зеленського відрізняється тільки тим, що чинний президент частіше записує відеозвернення, які повністю або частково потрапляють у випуски теленовин. І головна спільна риса: про президента в теленовинах або добре, або нейтрально, або ніяк. А про його дружину — тільки добре.
Уважні читачі можуть здивуватись: але ж дискредитація та критика Зеленського, який «обманув своїх виборців» і «коаліція війни» — серед найпоширеніших дезінформаційних наративів проросійської пропаганди! Невже навіть у медіа ОПЗЖ Зеленського не мочать у новинах? Але його справді от саме в новинах не мочили. Багатогодинні ефіри токшоу та гостьових студій, де політики, політкоментатори та ведучі знущались із Зеленського як хотіли, переривалися новинами, в яких президент перерізав стрічки, інспектував дороги й обіцяв, що все буде добре. З усіх каналів, які входять до моніторингової вибірки «Детектора медіа», в явно негативному контексті Зеленський в новинах з’являвся лише на 5-му.
Показовою була історія з захворюванням президента на COVID-19. Президента, який раніше палко висловлювався проти спецпалат для чиновників, та керівника його офісу поклали до справжнісіньких спецпалат в урядовій лікарні «Феофанія». Поки соцмережі та недоброзичливці критикували за це президента, новинарі телеканалів — окрім 5-го, який належить Петру Порошенку — просто змовчали, а наступного дня вийшли вже з апологією Зеленського. Апологія втім стосувалась не непослідовності президента, а менш незручного (й невідомо чийого) критичного твердження, що на його лікування витрачають завеликі гроші.
Лояльність до президента аж ніяк не означала лояльності до «Слуги народу» та замовчування численних скандалів, породжених добряче атомізованою фракцією монобільшості. В залежності від симпатій деякі канали замовчували або, навпаки, роздмухували негатив про окремих «слуг» (наприклад, «1+1» педалював скандал із «Велюром» Миколи Тищенка, але не наголошував на компроматі, який стосувався Олександра Дубинського). Втім ознак системної цензури чи недоторканності партії «Слуга народу» на певних каналах моніторинг не зафіксував. Скандал із «корабельною сосною», наприклад, потрапив до новин «1+1», 5-го та СТБ.
Особливе місце серед героїв теленовин цього року посідає Андрій Єрмак. Із моменту, коли президент відправив у відставку його попередника Андрія Богдана, Єрмаку почали створювати імідж таємничого, впливового, прагматичного сірого кардинала, який може взяти президента під контроль. І, здається, самі в це повірили: позиція Єрмака, прирівняна до позиції Офісу президента, а отже, й самого глави держави, в деяких випадках стає синонімом «позиції влади». Й випадки ці трапляються на каналах різних — антагоністичних! — медіагруп. Так само типовою картиною було замовчування негативних інфоприводів, пов’язаних із Єрмаком, зокрема викривальних заяв Гео Лероса. Не боялися говорити й негативно про Єрмака хіба що Суспільне та 5 канал. Хоча навіть у новинах Суспільного Єрмак зберігав таємничий ореол, який мали би розвіяти (але не розвіяли) конкретні факти.
Натомість Денис Шмигаль, який на початку року змінив на посту прем’єрміністра Олексія Гончарука, у новинах з’являється вкрай нечасто. Власне, дивує, що Шмигаля назвали розчаруванням року аж два відсотки українців, адже глядачі телебачення — наймасовішого поки що медіа в Україні — не мали нагоди зачаруватись у прем’єрі. На противагу своєму позапопереднику Володимиру Гройсману, який змагався за кількістю паркету з самим главою держави, Денис Шмигаль поводився як зразковий «технічний» глава уряду. І позитиву, й негативу в новинах особисто йому перепадало мало.
Тримався в тіні й ще один політик із когорти найвпливовіших — Арсен Аваков. Навіть червнева спроба відправити його у відставку, що супроводжувалась масовими вуличними акціями, зробила міністра внутрішніх справ головним героєм теленовин лише на кілька днів.
Партійні, нейтральні й один незалежний
«1+1». Якщо у травні симпатія «Плюсів» до Зеленського ще жевріла, то влітку всі її прояви вщухли остаточно. Коломойський, а вслід за ним і його канал, став однолюбом — восени тут, за нечисленними винятками, піарили тільки одну політичну силу. Це новий проєкт Коломойського «За майбутнє!». Цікаво, що в перші кілька місяців активної розбудови цієї партії її піарив також «Інтер».
А загалом, особливо в порівнянні з роком двох великих виборів — 2019-м — «1+1» перестав справляти враження медіа, що грає у велику політику. Власне політичних новин у випусках поменшало, як і політичних маніпуляцій, окрім випадків, коли необхідно було просунути інтереси власника в протистоянні з владою або іншими олігархами (наприклад, у боротьбі за управління Українським медіахолдингом та вигідні Коломойському зміни в оподаткуванні нафтопереробної промисловості).
Дещо покращивши свою карму зменшенням кількості політичного піару та чорнухи, новини «1+1» залишалися головною мішенню для критики через жовтизну, скандалізацію та нехтування професійною етикою. Наприклад, вони розголосили «моторошні подробиці» зґвалтування в поліцейському відділку в Кагарлику та розпитували сусідів про винуватця автокатастрофи під Києвом, який багато разів був покараний за керування у стані сп’яніння. А також всерйоз розповідали про «таємну доньку Володимира Путіна».
Поза тим, «Плюси», позбувшись лояльності до Зеленського і влади загалом, почали частіше висвітлювати незручні для Банкової події — наприклад, тільки на «1+1», 5 каналі та Суспільному розповіли про самоспалення ветерана на знак протесту проти розведення військ на Донбасі.
«Україна». Окрім багато разів висміяної за останні роки «Детектором медіа» та іншими критиками «десятини» піару, яку новинарі каналу платять Рінатові Ахметову, «Україна» цього року піарила інших його протеже. Деяких — безсоромно (Олега Ляшка), деяких — безсенсовно (Арсенія Яценюка), деяких — банально (Юлію Тимошенко). А Петро Порошенко, який був улюбленцем «України» в перші місяці року, згодом ахметовцям розподобався. Новинарі беззастережно просували бізнес-інтереси власника, Ріната Ахметова, однобоко висвітлюючи історію з «Роттердам+» та обливаючи брудом нардепа Андрія Геруса.
Поза тим новинарі Ріната Ахметова цього року ідеально візуалізували фразеологізм «розкладати яйця в різні кошики». З основних політичних сил свою дещицю піару в новинах «України» не отримали хіба що «За майбутнє!» та «Опозиційна платформа — За життя»: їх тут ігнорували. В іншому ж до випусків новин потрапляли матеріали з ознаками замовлення, що просували політиків-антагоністів, тож були тижні, коли і позитив, і негатив, наприклад, про «Слугу народу» та «Європейську солідарність» був зосереджений здебільшого в новинах «України». Але не слід плутати цю ситуацію з балансом думок.
«Інтер». Якщо подивитись теперішні новини «Інтера», важко уявити, що десять років тому вони хизувалися самоназвою «головні новини країни». Сьогодні єдине, в чому «Подробиці» безперечно випереджають конкурентів — міжнародна інформація: завдяки своїм закордонним бюро та сильним міжнародникам новини «Інтера» розповідають про світові події більше, детальніше й ексклюзивніше. Натомість українська політика в новинах «Інтера» цього року була витримана в одноманітній кольоровій гамі — біло-блакитній. Щоденне повторення піару лідерів і головних спікерів «Опозиційної платформи — За життя» (серед яких із наближенням виборів дедалі частіше з’являється Віктор Медведчук), піар церкви Московського патріархату, а також точкові спецоперації на зразок лобіювання створення Болградської ОТГ, проштовхування в нардепи Юлії Світличної або інформаційне нищення Артема Ситника. Під час виборчої кампанії на зміну великим щоденним порціям піару ОПЗЖ прийшли екстравеликі порції. В такий спосіб «Інтер» вочевидь намагався компенсувати партії бойкот, якого вона зазнала в новинах трьох великих медіагруп — Пінчука, Ахметова та Коломойського. Новин було не досить — в останні тижні перед виборами на каналі запустили квазітокшоу «Мир чи війна» в продовження випуску новин, яке, як і перед виборами 2019-го, являло собою відкритий мікрофон для ОПЗЖ. Також саме на «Інтері» цього року було найбільше маніпуляцій із соціологічними опитуваннями.
СТБ. Як і раніше, головним законом для медіа Пінчука є просування інтересів самого Пінчука (іноді з досить сумнівних приводів, як от ініціатива перейменувати «Дорогожичі» на «Бабин Яр»), а також конструювання державницького міфу про тестя Пінчука — Леоніда Кучму. Втім не можна сказати, що таке траплялось у новинах СТБ занадто часто. Тож найбільше новини каналу запам’ятались надмірною емоційністю та сюжетом про НЛО в селі Яблунівка, де про прибульців говорили на повному серйозі, посилаючись на анонімних «вчених». Що ж, добре, що не чупакабра.
ICTV. Окрім описаної вище «панщини» в інтересах Пінчука та Кучми, важко було не помітити особливо теплих почуттів новинарів ICTV — як і СТБ — до партії «Голос». Також під час виборів у каналу з’явилось кілька явних улюбленців, зокрема мер Києва Віталій Кличко, Дніпра Борис Філатов і Львова — Андрій Садовий. Поза тим констатуємо, що під час виборчої кампанії 2020 року в новинах каналу було значно менше матеріалів з ознаками прихованої реклами та агітації, ніж під час кількох попередніх виборів. ICTV найбільше з-поміж приватних телеканалів висвітлював ситуацію на фронті та прифронтових територіях, тоді як інші канали часто жертвували новинами з війни заради коронавірусних і політичних.
«112». Канали Медведчука тримали новини порівняно чистими, зосереджуючи пропаганду та приховану рекламу свого реального власника та його партії в інших продуктах: токшоу, гостьових студіях, телемарафонах, міжпрограмках, рухомих рядках тощо. Втім ще минулого року новинарів почали «мобілізовувати» — в новинах побільшало піару Медведчука особисто, його дружини Оксани Марченко та ОПЗЖ загалом. У рік місцевих виборів ця тенденція збереглася. До переліку типових героїв піар-сюжетів «112» додався Артем Марчевський, генпродюсер каналу та лідер молодіжного крила ОПЗЖ, який балотувався до Київради та виступав із вимогами посадити Сергія Стерненка та захищав «турійського Робертіно Лоретті». Крім того, новини «112» (саме цей канал із трійки Медведчука входить до моніторингової вибірки «Детектора медіа») на догоду партії свого власника замовчували деякі важливі події, які могли виглядати як успіхи чинної влади — наприклад, зусилля Володимира Зеленського, спрямовані на звільнення Віталія Марківа. Також для «112» взагалі не існує війни на Донбасі — вірніше, існує вона лише в заявах Медведчука та його соратників про необхідність «миру за будь-яку ціну».
5 канал. «Запитання звучить так: справа проти Порошенка — це відволікання уваги від провальної економічної політики влади? “Так”, вважають 85 % глядачів. І відповідь “ні” дали 15 %». У такому дусі минув рік 5 каналу, який після переходу його власника в опозицію так і не «повернувся з війни», захищаючи інтереси Петра Порошенка і «Європейської солідарності». А також критикуючи Зеленського, хоч часом ця критика на тлі мовчання й компліментів інших каналів сприймалась як волання в пустелі (наприклад, на День перемоги). Загалом 5-й поводився так, наче живе в альтернативній реальності, де Петро Порошенко залишається президентом України.
Просуваючи Порошенка і його партію, канал не цурався маніпулятивних інтерпретацій результатів соцопитувань. Водночас саме 5-й часто виявлявся єдиним або одним із небагатьох приватних каналів, що повідомляли або нагадували про незручні для влади події й теми, такі як кримінальні справи проти Софії Федини та Марусі Звіробій, акції пам’яті Катерини Гандзюк тощо. І саме він критикував зміст і форму «п’яти запитань Зеленського», поки більшість інших каналів просто переказувала їх.
«UA: Перший». Новини головного каналу Суспільного телебачення вже не перший рік демонструють стабільно високий рівень дотримання стандартів. У «Детектора медіа» є окремий моніторинг, у межах якого докладно розбираються всі найдрібніші помилки новинарів Суспільного. Проте на тлі комерційних каналів Суспільне вирізняється так разюче, що порівнювати просто немає сенсу: тут майже завжди дотримуються балансу думок, не дають зайвих оцінок, а матеріалів з ознаками прихованої реклами практично не трапляється. Під час місцевої виборчої кампанії центральний канал Суспільного і ICTV були єдиними, що робили цикли предметних сюжетів про передвииборчу ситуацію у великих містах. Хоча до циклу ICTV були питання. Також «UA: Перший» — чи не єдиний канал, що завжди, коли це доречно, дає експертну оцінку неоднозначним подіям. Наприклад, нагадав глядачам, що інспекція будівництва доріг не входить до обов’язків президента. А коли Офіс президента відкинув звинувачення в порушенні авторських прав музикантів під час свята Незалежності, саме Суспільне поцікавилось думкою експертки з авторських прав.
Такий був рік — не найгірший в історії українських теленовин. Про те, що відбувалося в новинах, мовою цифр та інфографіки докладніше розповідає наш моніторинг «Про що говорили і кого піарили новини»: читайте місячні звіти за листопад, жовтень, вересень, серпень, липень, червень, травень, квітень, березень, лютий, січень 2020 року. Про перебіг виборчої кампанії у медіа загалом і на телебаченні зокрема — в аналітичному циклі «Детектор виборів». Про те, що відбувалось і що змінилось у порівнянні з попередніми роками в головах телеглядачів, багато говорять результати соціологічного дослідження, яке провів разом із «Детектором медіа» фонд «Демократичні ініціативи». А найкраща відповідь на запитання «чи змінилось щось у 2020 році принципово?» — жартівливий допис журналістки СТБ Емми Антонюк. Погодьтеся: він був би так само актуальним у 2019-му :)