Хто зверху? Моніторинг токшоу 21‒25 вересня 2020 року

«Свобода слова» (ICTV), 21 вересня.

@video=//www

Шоу на ICTV вкотре перетворилося на звіт чиновників.

Щоправда, цього разу з елементами емоцій.

Перед глядачами звітували: Максим Степанов, міністр охорони здоров’я України.

Сергій Марченко, міністр фінансів України.

Леся Забуранна, народна депутатка, фракція партії «Слуга народу».

Анастасія Радіна, народна депутатка, «Слуга народу», голова Комітету з питань антикорупційної політики.

Олександра Устінова, народна депутатка, фракція партії «Голос».

Іван Крулько, народний депутат, ВО «Батьківщина», перший заступник голови комітету з питань бюджету.

Загалом шість гостей (три чоловіка і три жінки).

Першим до мікрофона вийшов Максим Степанов.

Міністр назвав ситуацію з коронавірусом «достатньо напруженою» і розповів, що більше третини виділених під епідемію ліжок уже зайняті.

Також чиновник жалівся на попередників, які зруйнували систему епіднагляду.

Стверджував, що середнього по країні запасу захисних засобів медикам вистачить на півтора місяці.

І ділився своїм незадоволенням від нового бюджету.

Наразі в його межах на медицину виділяють удвічі менше коштів, ніж просив МОЗ.

Чого, на думку Степанова, не досить, щоби витягнути медицину з болота.

Те, як міністр відбивав критику гостей, ви можете оцінити тут.

У відповідь на три запитання Олександри Устінової пан Степанов спрямував її до трьох різних міністерств.

І жодне з них не було міністерством охорони здоров’я.

А про найгучніший момент розмови ви, напевне, вже чули.

У відповідь на звинувачення ведучого, що Степанов планує покинути нинішню роботу заради Одеської облради, міністр натякнув, що буде поєднувати посади: «Давайте спочатку вибори пройдуть, а потім будемо дивитися.

Я працюю міністром охорони здоров’я.

Я не збираюся, як багато хто хотів би, мабуть, щоб я відразу пішов з цієї посади.

Ну, не всі мрії збуваються».

Це точно.

Твій вираз обличчя, коли мрії знову не збуваються.

Далі слово взяв Сергій Марченко, якому довелося захищати бюджетні рішення влади.

Зокрема, зростання видатків на силові відомства в той час, коли не вистачає коштів на МОЗ.

Чиновник пояснив, що різниця між недобором на медицину (майже 150 млрд) та зростанням для правоохоронців (часто в межах кількох мільярдів) незіставна.

І що виділення додаткових коштів на силовиків спричинене об’єктивними факторами.

ДБР, наприклад, створили, не укомплектувавши комп’ютерами та офісами.

Прокурорам зарплати збільшили законодавці.

При цьому бюджетний запит ГПУ все одно буцімто скоротили у п’ять разів.

Інформацію про паузу у стосунках із МВФ Марченко назвав чуками та анонсував прибуття місії фонду в жовтні-листопаді.

На претензії нардепів до бюджету міністр під час програми відповідав загалом однаковою фразою: так внесіть зміни в бюджет.

Фінал свого виступу Марченко присвятив крику душі на тему податків.

Він критикував бізнесменів, які не хочуть платити чесне ЄСВ.

Переконував, що зростання мінімалки не вплине на підприємців, адже вони, як правило, платять мінімалку лише офіційно, додаючи грошей у конвертах.

«Мене запитують, де знайти 100 мільярдів на медицину? А як я вам знайду, де сто мільярдів на медицину, якщо в нас податки платять тільки бюджетники?» — жалівся Марченко.

Досить цікавим видався виступ Анастасії Радіної, голови комітету з питань антикорупційної політики.

Вона нагадувала, що кредити МВФ пов’язані з незалежністю українських антикорупційних органів.

А отже незалежність антикорупціонерів пов’язана з можливістю виконати бюджет наступного року.

Також пані Радіна критикувала комісію з відбору керівника САП.

Більше того, вона заявила, що кілька «слуг народу», які не підтримали склад комісії, отримали погрози.

І висловила припущення, що за всім цим може стояти Коломойський.

Разом із тим нардепка вирішила, що раз жодна з численних спроб негативно вплинути на незалежність антикорупціонерів не увінчалася успіхом, то «ми можемо дотримуватися наших передвиборчих обіцянок забезпечувати незалежність антикорупційних органів».

Тільки в обіцянках не було уточнення, що від самих себе.

Тим часом Іван Крулько використав свій ефірний час, щоб нагадати про давні успіхи Тимошенко, покритикувати зменшення субсидій і буцімто збільшення податкового тиску на ФОПів.

Олександра Устінова критикувала збільшення бюджету на силовиків: мовляв, Україні не потрібно так багато правоохоронців, але влада буцімто готується до бунту, а в парламенті виникає корупційна проросійська коаліція.

Крім того, Устінова стверджувала, що, призначаючи на посади дискредитовані кадри та збільшуючи їм зарплати, влада лише бетонує корупцію.

Останньою у студії виступала Леся Забуранна.

Вона намагалася врятувати імідж влади: хвалила «Велике будівництво»; розповідала про зростаючі витрати на освіту та науку; казала, що на фоні світового падіння економіки в Україні все не так погано; стверджувала, що на ФОПів немає негативного фіскального тиску.

Виділення коштів на дороги, коли не вистачає коштів на медицину, нардепка прокоментувала, зокрема, фразою «нам потрібно далі продовжувати жити».

Взагалі-то забирати гроші в медицини для такого — не найкращий план :).

«Український формат» (News.

One), 23 вересня.

@video=//www

Цього тижня «Український формат», з одного боку, був абсолютно ні про що.

А з іншого — його гості та ведучі наробили стільки трешових заяв, що, ймовірно, встановили якийсь рекорд.

Перед тим, як читати далі, краще сядьте: єдине, чого в цьому розділі не буде, — це надії.

Ворота пекла відкривали: Микола Азаров, утікач від правосуддя, ворог преси, один із найбільших українофобів часів Незалежності, прем’єр-міністр Януковича.

Олександр Качний, Олег Волошин, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя».

Андрій Лесик, член партії «Опозиційна платформа — За життя».

Олена Шуляк, Роксолана Підласа, Олексій Устенко, народні депутати, «Слуга народу».

Олексій Кучеренко, народний депутат, «Батьківщина».

Ганна Герман, екснардепка від «Партїі регіонів».

Анатолій Матіос, головний військовий прокурор 2014‒2019 років.

Надія Савченко, лідерка партії «Громадсько-політична платформа Надії Савченко».

Політичні коментатори: Юрій Атаманюк, Михайло Чаплига, Ростислав Балабан, Олександра Решмеділова, Іван Єкимов, Микита Василенко.

Загалом 17 гостей (12 чоловіків та п’ять жінок).

Тон цьому прекрасному вечору задав Микола Азаров, той самий експрем’єр, який називав учасників Майдану «терористами»; стверджував, що АТО — це каральна операція проти населення Донбасу; проміняв європейську інтеграцію України на зближення з Росією; не міг вивчити українську мову, навіть якби від цього залежало його життя; а зараз переховується від українського суду.

З таким списком заслуг Азаров природно отримав від News.

One цілу годину ефірного часу.

А лейтмотивом інтерв’ю стало захоплення ведучих правлінням Миколи Яновича.

Здавалося, якби ця розмова тривала хоча б на півгодини довше, то Діана Панченко та Віталій Дикий на колінах молили б експрем’єра повернутися.

Ні, серйозно, у своїй першій (і підозрюємо, далеко не останній) появі на «Українському форматі» українофоб здебільшого розповідав про те, як його уряд збільшував урожай огірків.

А ведучі запитували в сивочолого втікача порад: Як боротися з засухою? Що робити зі скороченням населення? Як піднімати ВВП? Причому, запитуючи ці речі, модератори обов’язково акцентували увагу на недолугості актуальної влади та величі часів «сім’ї».

Ось, наприклад, Віталій Дикий каже, що Азаров допомагав молодим мамам, а нинішній владі все одно.

Ось Діана Панченко трохи криво розповідає про рекордний ВВП часів Азарова: «Коли ви заходили як віце-прем’єр в уряд Азарова перший в 2004 році…».

Мабуть, мається на увазі уряд Януковича 2002‒2005 років.

Ось ведучий ділиться, що розмовляв про фінансову політику з фахівцями, та виправляє себе скептичним «ну, нинішними фахівцями».

І так цілу годину.

Ностальгія за часами Азарова на News.

One починає нагадувати ностальгію за СРСР.

Причому, головним чином, у своїй недолугості.

Адже «часи Азарова» були всього шість років тому.

Й українці розуміють, настільки абсурдно запитувати про боротьбу з зовнішньою фінансовою залежністю у людини, яка сама набрала майже 20 млрд доларів запозичень.

І під час правління якого Україна проміняла європейське майбутнє на «борг Януковича».

Утім News.

One продовжував сподіватися на клінічну амнезію глядачів.

Наприклад, Азаров нахвалював свою медичну реформу, яку знищили наступники.

Так, Уляна Супрун справді знищила корупційні схеми Богатирьової.

Стверджував, що пропаганду євроінтеграції вела якась абстрактна «адміністрація президента», а не вони з Януковичем.

Янукович 2013-го вважає інакше.

А, головне, бідкався: «..

Мы не заискивали, не стояли на коленях, вели свою политику.

Были же такие моменты? Были.

Так почему их не вернуть?» І справді, пам’ятаєте Харківські угоди? І де та незалежність...

В інший час Азаров просував ідею друку гривні; закликав Україну бути не з Європою, а з Росією та Білоруссю (бо з ними начебто більше спільного); захищав таємну інавгурацію Лукашенка; казав щось про Яценюка та «голубу муть».

Крім того, Азаров прямо заперечив війну в Україні.

І заявив, що за шість років бойових дій Україна витратила менше боєприпасів та техніки, ніж в часи Другої світової витрачали за один день.

На завершення ведучі пожалілися Азарову, що в їхній студії тривають одні й ті ж дискусії про мир, хоча в Мінських домовленостях начебто ж все написано.

Та запитали, чи справді він планує «очолити ЛДНР» під час реінтеграції в Україну.

Перед тим, як ви почнете обурюватися цій ідеї, врахуйте ще, що ведучі не вжили до назв терористичних угруповань жодних приставок.

І забули, що, взагалі то, ці банди планують розпустити, а не реінтегрувати як якісь легітивні утворення.

Тут нам варто було б нагадати, що проносити Азарова в український ефір — це неповага навіть до електромагнітних хвиль.

Але погляньмо правді в очі, News.

One не оступився й не прийняв ризикованого рішення.

Для «Українського формату» подібні речі давно перетворилися на буденність.

Подумаєш, годинне обожнювання українофоба, який сприяв війні проти України.

Та в News.

One це має бути прописано десь у ліцензії, чи не так, Нацрадо?.

Бажаємо вам знайти людину, яка буде дивитися на вас так, як Діана Панченко дивиться на Азарова.

В основній частині програми трешу стало тільки більше.

Причому в усіх його різновидах.

Ось, наприклад, сепаратизм від Ганни Герман: «Дончани — це майже окрема народність у складі української нації.

Дончани — це особливі люди.

Туди їхали люди найбільш відважні, найбільш непокірні [...] Шахтьор — це звучало як титул.

І цих людей так просто не зламати.

Цих людей принижувати не можна [...] Цим людям, після того, як їх принижували і знищували, треба показати, що ми розуміємо, що це було неправильно.

І щоб вони вернулися в нашу родину, їм треба дати особливий статус».

Круто, звучить, наче якийсь гімн авторства Захарченка.

Тільки, по-перше, «непокірні шахтьори» вже шість років під російською окупацією.

По-друге, до чого тут узагалі українські шахтарі, якщо ми воюємо з російськими бойовиками? По-третє, хто кого саме принижува та знищував? Якщо майже в усі часи незалежності України на Донбасі був єдиний «хазяїн» — Рінат Ахметов, головний спонсор Віктора Януковича та Партії регіонів.

Ось ведучі «Українського формату» цитують та виносять на обговорення відверте сміття.

Наприклад, за даними якогось телеграм-каналу, Фокіна у Тристоронній контактній групі хочуть замінити на Тищенка.

Звучить наче розіграш? Ну, не знаємо, News.

One з цього приводу навіть показав про Тищенка сюжет.

Хочете дрімучого сексизму? Ось Анатолій Матіос жаліється, що «Слуга народу» прислала на ефір жінок, хоча про війну начебто треба говорити з чоловіками.

А потім робить це ще раз, називаючи чоловіків у монобільшості «євнухами».

А потім ще раз, кажучи, що «добре говорити, виставляючи толерантних жінок».

Так от для кого Disney перезняв «Мулан»...

З іншого боку, нардепки від «Слуги народу» теж не стримувалися у висловах.

Ось Роксолана Підласа пояснює, чим Зеленський відрізняється від Порошенка.

Перший начебто багато говорить про досягнення миру.

А другий, на думку Підласої, розповідав, як «воювати з українцями на Донбасі».

Тут справа навіть не в тому, що Порошенко насправді заперечував військовий шлях досягнення миру.

Цікавить інше: «воювати з українцями на Донбасі»?! «Слуга народу» вирішила приєднатися до свідків громадянської війни?.

Вам замало й такого безумства? Що ж, тримайтеся, бо ось Олександр Качний спочатку захищає чесність виборів у Білорусі, а потім одразу захищає Росію в історіях про отруєння Скрипалів та Навального.

Нардеп жаліється, що смертельна отрута чомусь нікого не вбиває, а РФ звинувачують бездоказово.

Раз ми вже говоримо про Росію, процитуємо заодно й мирний план Андрія Лесика: «Было бы правильно, если бы Зеленский, тока стал президентом, сразу сел бы и поехал в Донецк-Луганск.

Сказал бы: "Ребята, так получилось.

Давайте дружить.

Давайте общаться.

Давайте не будем ссориться по языковому принципу"».

Так вийшло, давайте дружити?! Серйозно?!.

До речі, вам колись було цікаво, звідки «ОПЗЖ» бере свої абсурдні заяви? Олександр Волошин наочно продемонстрував цей мисленнєвий процес.

Спочатку він заявив, що американські бомбардувальники з території України відпрацьовують ядерні удари по Росії.

А потім, коли його попросили назвати джерела інформації, пояснив: «А что они еще интересно делают? Это официальная и…» Тут Волошина перебили, тож він не встиг збрехати про офіційну інформацію.

Насправді, ідеться про розтиражований пропагандою фейк.

Але аргумент з «а що їм ще робити?» все одно цікавий.

Не знаєш, чим займаються якісь люди? Перше припущення — готують ядерний удар.

Проникла російська логіка й у інші теми програми.

«Український формат» послідував прикладу найгірших російських токшоу й вирішив обговорити польський фільм, у якому негативно зобразили українців.

Подібна «контрпропаганда» притаманна російським токшоу.

Державні канали агресора регулярно дискредитують фільми, книги, відеоігри, які суперечать наративам Кремля.

Таким чином місцеві «журналісти» намагаються ще раз довести глядачам існування русофобії, хоча насправді доводять лише існування в Росії цензури.

Україна — не така держава.

Нашої поваги до свободи творчості та самоповаги вистачає, аби не влаштовувати програми про якийсь «не такий» фільм у Польщі.

А завершує нашу підбірку Микита Василенко та… для цього навіть складно обрати слово.

«Надо быть совершенным не патриотом Украины, чтобы не поддержать Лукашенка.

Потому что теперь, если, не дай Бог, с ним что-то случится, именно белорусские женщины пойдут проститутками в дома Польши, заменяя трудолюбивых украинок», — застеріг псевдожурналіст.

Так, перед вами протиприродний союз приниження України та підтримки Лукашенка.

Далі Василенко ще сподівався, що «батька наведе порядок» та називав протестувальників «біснуватими».

У деякі дні особливо радієш тому, що ця людина має право викладати.

Глядачі починають захищатися від News.

One іконами.

Усе, що ми описали вище, — це лише окремі приклади з ефіру «Українського формату» 23 вересня.

Насправді, подібного жахіття було значно, значно більше.

Опитування глядачів «Чи страшно вам жити в Україні?» одразу після нагадування про розгул радикалів та американські літаки в небі.

Обурення ведучих, що президент Володимир Зеленський в ООН називає війну війною, мовляв, вона ж неоголошена.

Тут Юрій Атаманюк заявив, що називати війну війною — це риторика війни.

Ні дня без нових рівнів абсурду.

Також були обговорення зізнань Жванії, який цього разу вирішив, що Турчинов здав Крим за наказом Обами.

Теорія Михайла Чаплиги, що справжні патріоти України російськомовні.

Та його слова, що Зеленський закликав створити міжнародну платформу щодо Криму, бо не може вирішити питання Донбасу.

Бачення світу від Ганни Герман, згідно з яким окремі депутати повинні «підкорюватися» та голосувати відповідно до рішення фракції.

Чи заява цієї ж жінки, що, як Росія сказала, так і буде, бо РФ не поступається.

Дресура Партії регіонів дається взнаки.

Крім цього, в ефірі обурювалися пропозиції Петра Порошенка виплачувати штрафи замість військових, які будуть стріляти на фронті у відповідь.

Роксолана Підласа, наприклад, заявила, що Порошенко «заохочує продовження конфлікту на лінії зіткнення».

Насправді Порошенко заохочує свої рейтинги, адже ні про які штрафи не йшлося, лише про позбавлення премії.

Проте «слуга народу» все одно зробила заяву, з якої випливає, що для завершення війни не варто оборонятися.

Також на News.

One підняли тему нового посла США в Україні.

Точніше, ведуча Діана Панченко зманіпулювала, що «у статті, яка була опублікована в рамках Інституту, в якому працював пан Дейтон, ідеться про те, що Україні необхідно [...] розвивати необхідне зближення з Росією».

Пізніше Віталій Дикий повторив історію про «формацію, в якій [Кіт Дейтон] працював, і до якої мав відношення» і, яка, у свою чергу, буцімто закликає Україну до налагодження стосунків з Росією.

One, що Дейтон буде послом США в Україні, а не якоїсь однієї випадкової статті якогось Інституту.

Масштаби цих натяжок від каналів Медведчука стають все абсурднішими.

Поговорили на «Українському форматі» і про Білорусь.

One продовжує суїцидальну місію з підтримки Лукашенка.

Ведучі та проросійські гості переконують, що, підтримуючи протестувальників, Україна шкодить своїм економічним інтересам.

Віталій Дикий запитує про «гол у власні ворота».

Діана Панченко нагадує про Мінські перемовини.

Олег Волошин запитує, чому Україна мовчала про протести у Франції та Іспанії, але реагує на Білорусь.

Наприклад, бо ми маємо спільний кордон, і бо Росія може ввести туди війська? А ще може тому, що в цій країні протести придушують вбивствами, тортурами та жорстокими знущаннями над протестувальниками? Дуже симптоматичною була заява Михайла Чаплиги про те, що, критикуючи вибори та насильство в Білорусі, ми втрачаємо своїх друзів.

Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти.

Післямова шоу стала бенефісом Микити Василенка.

То він закликав брати зброю та готуватися до збройного конфлікту з Білоруссю.

То розповідав про жіночу логіку.

Та захищав вживання слова «хохли».

Потім виявилося, що Польща зазіхає на українські території: «Чий Крим? Чий Львів?».

Конкуренцію Василенку зміг скласти тільки Андрій Лесик.

Молодший член «ОПЗЖ» заявив, що на фоні американських літаків в українському небі «неизвестно, кто кого еще там анексировал» у Криму 2014 року.

Неймовірно цікаво почути варіанти Лесика.

Можливо, Крим анексував Росію?.

На тлі ВСЬОГО цього трешу та багатьох інших моментів ефіру, які просто не поміщаються в огляд, напрошується враження, що «Український формат» більше нічого не стримує.

Ні закони, ні здоровий глузд, ні суспільний тиск, ні державний регулятор Нацрада.

Пропагандисти Медведчука розуміють, що можуть дозволити собі будь-який вихід за рамки і цим тільки збільшать електорат «ОПЗЖ».

Інший висновок, який впливає з цього ж: усі гості «Українського формату» — це співучасники.

Якщо ти сидиш в ефірі, де кожного тижня відбувається все це, то нічим не відрізняєшся від зірок, які виступають у Кремлі.

Особливо сумно за «слуг народу», які не тільки продовжують відвідувати цей смітник, а ще й піддаються його пропаганді.

Он Олексій Устенко розповідає, що Україну з 2014 року здають Заходу.

На фоні цього Олена Шуляк та її слова, що більшість у парламенті нікому не дасть особливого статусу, виглядають майже як аномалія.

Судячи зі всього, ситуація «покращиться» після виборів, коли «ОПЗЖ» закріпиться ще й на місцях.

У цьому ефірі ведуча вперше на нашій пам’яті відмовилася дати слово нардепу «ОПЗЖ» (Олександру Качному), бо він щойно вже говорив.

Пізніше місцевий юрист зупинив Андрія Лесика, коли той вдався до агітації.

Радимо цим сміливцям попросити Порошенка, щоб він тепер виплатив і їхні штрафи.

«Право на владу» («1+1»), 24 вересня.

@video=//www

Головною ринковою перевагою «Права на владу» стала участь Сергія Притули.

Це було його перше велике токшоу в ролі кандидата в мери.

І є серйозне питання, чи принесло воно йому якісь бонуси.

За Київ боролися: Сергій Притула, кандидат на посаду міського голови Києва від партії «Голос».

Ірина Верещук, народна депутатка, кандидатка на посаду міського голови Києва від партії «Слуга Народу».

Сергій Гусовський, депутат Київради, претендент на посаду міського голови Києва від партії «За майбутнє».

Олександр Попов, претендент на посаду міського голови Києва від партії «Опозиційна платформа — За життя».

Олексій Кучеренко, кандидат на посаду міського голови Києва від партії ВО «Батьківщина».

Ігор Палиця, голова політичної партії «За майбутнє».

Олександр Качура, народний депутат від фракції «Слуга Народу».

Ірина Геращенко, співголова фракції «Європейська солідарність».

Інна Совсун, народна депутатка від фракції «Голос».

Віктор Глеба, архітектор, член Української академії архітектури.

Загалом 10 гостей (сім чоловіків і три жінки).

Автори програми очевидно знали, що глядачів найбільше цікавитиме Притула, й трішки перегнули палицю.

Вибачте за цей каламбур, але буквально — навіть Ігорю Палиці, маскоту «Права на владу», довелося виступати після опонента.

А сухий хронометраж розмови з екскоміком був найбільшим серед присутніх кандидатів.

До речі, щодо «коміка».

Представляючи Притулу, ведуча сказала, що вже боїться вживати це слово.

Самі винні.

Початок спілкування не задався.

Перші півтори хвилини розмови модераторка та новоспечений політик незграбно обговорювали перенесення столиці з Києва.

Тільки Коломойському відомо, навіщо Наталія Мосейчук взагалі підняла цю тему.

І навіщо вона потім порівняла очевидний жарт Притули (перенесемо столицю, аби ще десь були хороші дороги) з логікою Партії регіонів.

Закінчилося все заявою кандидата: «Київ є абсолютно виправданою адміністративною і фінансової столицею України».

Добре, а то хтось міг запереживати, що мер перепише Конституцію.

Після цього Мосейчук, з посиланням на ютуб-аналітиків, сказала Притулі, що його слоган «Я тут живу» звучить, наче виправдання.

А кандидат пояснив логіку вислову: він порівнює наше ставлення до міста зі ставленнями до будинків, у яких ми живемо.

На питання про претензії до влади («що не так?») пан Сергій відповів «практично все не так», а потім розшифрував: інтереси обмеженого кола осіб витісняють інтереси громади, фасадні ремонти замінюють господарювання, газонами в парках заборонено користуватися, в лікарнях відсутні маски, місто неінклюзивне.

Крім того, Притула пояснив, чим для нього є місто: комфорт людей, який забезпечується розвитком міста, згідно з чітким планом.

Оцінювати подібні погляди ми лишимо вам, але відзначимо, що кандидат не розповів головного: як? Очевидно, що всі містяни хочуть жити в комфортному, інклюзивному місті.

Але Притула так і не пояснив, як він планує цього досягти й чому думає, що йому вдасться.

На цьому конструктивні посили кандидата закінчилися й далі почалися політичні сварки.

У яких Сергій Притула вдавався до найгірших, найгірших практик українських політиків.

Наприклад, коли Олексій Кучеренко абсолютно мирно вирішив дати колезі пораду (не піднімати тарифи до аудиту) новоспечений політик одразу перейшов в агресивний захист.

Почав перебивати Кучеренка, закидати йому звинувачення в «монологах» і просто грубити.

Колишній комік явно перевищив «необхідну самооборону» й це виглядало просто некрасиво.

Тим паче, що це ще й було буквально перше питання «опонентів» до нього.

От далі Кучеренко перейшов до справжніх маніпуляцій: прив’язав персону Максима Нефьодова (№1 від «Голосу» у Київраду) до всіх рішень урядів Яценюка-Гройсмана.

На це Притула додумався відповісти «газовою принцесою» та «драконівськими газовими контрактами з Путіним».

Серйозно, відповідь найбанальнішим чорним піаром? Щоправда, далі кандидат згадав також про досягнення Нефьодова — систему Pro.

Пізніше, в рамках обговорення коронавірусу, Притула також розповідав, що приклад українцям повинні подавати еліти.

І наводив приклади про каву Зеленського без масок у Хмельницькому та «Велюр».

Тут можна було запереживати, що про кандидата від «Голосу» залишиться сумне, банальне враження.

Але його неочікувано врятували «слуги народу», фактично пожертвувавши власною репутацією.

Олександр Качура раптом запропонував Сергію Притулі знятися з виборів на користь Ірини Верещук, щоб та змогла знести Кличка.

Сам же Притула, на думку «слуги народу», фактично допомагає нинішньому меру, розпорошуючи рейтинги.

Після цього моменту настав зірковий час «Голосу».

Сергій Притула нагадав слова Давида Арахамії: «Отримати меншу частку в місцевих радах для нас вигідніше [...] Оскільки весь негатив з приводу поганих міст [...] — не на нас».

І запропонував «слугам» уникнути негативу в принципі та зняти свою кандидатуру на його користь, адже він не боїться відповідальності.

Mic drop.

Ще кращою ця ситуація стала, коли Качура перейшов у наступ.

І кілька разів вистрілив собі в ногу.

Спочатку «слуга народу» сказав, що Притула не бере відповідальність, бо не балотується в міську раду.

Аби через чотири хвилини виявилося, що Верещук туди теж не балотується.

Також Качура закликав Притулу вчити матчасть і заявив, що слова Арахамії вирвали з контексу.

Це заперечила ведуча, та і ви самі можете переконатися, що виривати там нічого.

Але найвеселішою частиною промови «слуги» стало ось це звинувачення: «Треба, якщо ви хотіли брати на себе відповідальність, отримувати депутатський мандат.

І йти у парламент.

А не заводити на своєму ім’ї і своїй довірі якихось незрозумілих людей від партії "Голос"...».

У відповідь Притула просто анігілював опонента, заявивши, що до членів «Голосу» немає претензій у принципі, поки «слуг» заарештовують за корупцію.

Ну, а двері за собою зачинив уже сам Качура.

Він сказав, що фракції «Голос» не існує — це просто дочірнє підприємство «іншої партії».

Та вирішив, що «якщо лідер цієї партії фракції склав свої повноваження, то ці депутати повинні теж саме зробити і позбавитися депутатських мандатів».

Навіть не хочеться жартувати про те, наскільки викривлено-диктаторська у партії президента картина світу.

Насправді Качура відповідав за невдалі атаки на опонентів протягом усього ефіру.

Гусовському закидав, що той уже має блокуючий пакет голосів у Київраді.

А «Європейській солідарності» показував роздруковані фотографії Міли Ковалевської, буцімто активістки «Єдиної Росії», яку партія Порошенка висуває в міську раду столиці.

Насправді цьому вже була дана відповідь.

Сергій Притула та головний донор його успіху.

Що ж до виступів інших кандидатів, то вони були значно менш насичені.

Ігор Палиця, наприклад, розповідав, що його партія веде кампанію, схожу на парламентську, адже місцеві вибори буцімто важливіші за вибори до Верховної Ради, і формують основу існування країни.

Також Палиця стверджував, що його партія не розповідає про дріб’язкові речі (вікна, двері, ліфти).

Пропонував Києву перейняти досвід Луцька: зупити забудову до появи генерального плану.

А на питання Ірини Геращенко, чи об’єднається «За майбутнє» зі «Слугою народою», відповів звинуваченням у відповідь: мовляв, «Європейська солідарність» і сама голосує разом із монобільшістю та «ОПЗЖ», і це саме Порошенко повернув Медведчука в політику.

«Тише, пане Ігорю», — прокоментувала Наталія Мосейчук.

Формально Палиця провів біля мікрофона найбільше часу, але насправді говорив він відносно небагато.

Представник «За майбутнє» просто стояв за трибуною, поки інші гості, зокрема Качура та Притула, з’ясовували стосунки.

На прощання нардепу Коломойського поставили запитання від «Слово і діло»: чи пожертвував він, як обіцяв, кошти на боротьбу з коронавірусом? Серйозно? Піарний пас про благодійність — це та обіцянка, про яку ви вирішили запитати Палицю? Згадали б уже про інфекційну лікарню, яку він обіцяв відремонтувати двічі.

Олексій Кучеренко вийшов до мікрофона одразу після промови ведучої про статки кандидатів у мери.

Член «Батьківщини» прокоментував свої два з половиною мільйони та шість автівок фразами «Слава Богу» та «Шо поганого?».

А також розповів про успішне бізнес-минуле й дітей, яких треба забезпечувати.

Запам’ятайте ці слова на наступний раз, коли Юлія Тимошенко вирішить покритикувати опонентів за багатство.

У своєму виступі Кучеренко закликав створити новий план для Києва, який буде стратегією та Конституцією столиці.

Пропонував провести аудит, адже на ті гроші, які вже є в бюджеті міста, начебто можна будувати значно більше.

А коли час Кучеренка добіг кінця (через затягнутий початок більшість кандидатів виступали коротко), він передав слово «чарівній колезі» Ірині Верещук.

Кампанія «Скажи "Ні" виборам без сексизму!» триває.

А от Наталія Мосейчук продовжує кампанію «Скажи "Ні" виборам без фейкової соціології!».

Ведуча озвучила у програмі якісь числа від організації «Імідж-контроль», згідно з якими місця в рейтингу на посаду київського мера розподілилися так: Кличко (37,6 %), Верещук (13,3 %), Пальчевський (6,4 %), Кучеренко (6,1 %), Притула (5,3 %).

Виглядає підозріло? Це нормально для компанії з Бази замовних псевдосоціологів.

Цікаво, чому «Плюси» не взяли в ефір дані авторитетної групи «Рейтинг» за той самий період: Кличко (43,6 %), Притула (9,8 %), Верещук (6,9 %), Пальчевський (6,4 %), Попов (5,8 %).

Що ж до мініінтерв’ю з пані Верещук, воно лишило після себе двояке враження.

З одного боку, там були непогані запитання: де візьмете гроші на свої ідеї; навіщо Зеленський погодив кандидатуру Кличка на посаду голови КМДА, якщо всі його критикують; чи правда, що Верещук має кадровий конфлікт із власною командою? Відповіді були менш цікавими: гроші є в бюджеті, якщо не красти; усе залежить не лише від президента; питання команди складне для публічного обговорення.

Також кандидатка закликала правоохоронні органи активніше розслідувати справи проти сумнівних персонажів у Києві.

А Наталія Мосейчук, на завершення, попросила «слугу народу» повернути «того президента»: «Поверніть нам президента.

Того, який виграв вибори з результатом 74 %.

Який абсолютно сміливо говорив із людьми на рівних.

Розумів їхні потреби.

У якого закохалися 74 %.

Поверніть того президента».

Хто знає, якщо скоро Коломойському чогось не повернуть, можливо, подібна критика стане звичною? Уже після виступу пані Верещук устиг пропіаритися Олексій Кучеренко, подарувавши опонентці величезну коробку з аудитом столиці.

А минулого року Тимошенко роздавала всім «Новий курс».

Олександр Попов виступав останнім серед кандидатів й отримав усього шість хвилин ефіру, які використав, щоб розповісти глядачам про свої попередні досягнення.

Наталія Мосейчук на завершення сказала кандидату «ОПЗЖ», що він класний чиновник у поганій компанії.

Окремо варто виділити виступ Віктора Глеби.

Якщо ви хочете розібратися у проблемах Києва, дуже радимо подивитися уривок із цим архітектором.

За менше ніж двадцять хвилин він дуже наочно розповів і про проблеми з планами, і про забудову, і про розподіл влади.

Глеба виступив настільки потужно, що змінив тон дискусії, й у другій половині шоу присутні намагалися вести вже експертне обговорення.

Особливо свою майстерність урбіністів намагалися продемонструвати Сергій Гусовський та Олексій Кучеренко.

Сумно це визнавати, але Сергій Притула нічого до вузькопрофільної дискусії не додавав.

А ще у другій частині ефіру активізувалася критика нинішнього міського голови Віталія Кличка.

Від усіх кандидатів та пана Глеби меру діставалося за сумнівну забудову, буцімто корупційні схеми, «любих друзів», погане господарювання.

На початку програми Наталія Мосейчук пожартувала, що Кличко не прийшов на токшоу через високий інстинкт самозбереження.

Що ж, натомість сюди прийшла Ірина Геращенко.

Представниця «ЄС» виступала наприкінці програми й три години ефіру ідеально замаринувала запитання ведучої «Чому ви підтримали Кличка [...] Чому ви не підтримали, наприклад, Сергія Притулу? Ну, це ідеологічна близька вам партія.

І ідеологічна близька вам людина».

Геращенко пояснила, що партії важливо чути виборців, а Кличко реалізував їхні закони.

Проте більшість часу нардепка присвятила все ж критиці влади: реванш та непрофесійність.

Піару: Марина Порошенко бореться за інклюзивність, сім’я Порошенків відкриває театри.

І дуже цікавому міксу критики та піару: мовляв, «ЄС» на виборах треба підтримати, бо вона не дасть «Слузі народу» схилити Кличка до «нетипових союзів із Банковою».

Дуже цікаво, що пані Ірина має під цим на увазі, враховуючи, що Кличко був головою партії Блоку Петра Порошенка.

Також на програмі було невеличке включення з регіональними лікарями щодо ситуації з коронавірусом.

Розмова із представником Дніпра виділилися хіба тим, що він балотується в мери від «Слуги народу».

А от лікарці з Харкова «Право на владу» дзвонило двічі.

Після першої розповіді про ШВЛ від губернатора гості запідозрили тиск на лікарку й вирішили уточнити ситуацію.

Перевірка показала, що все начебто нормально: ШВЛ купили з обласного бюджету, доплати лікарям ідуть звідти ж, кисневих точок достатньо.

Загалом, політики так і не змогли знайти серйозних проблем.

Хіба що Ірина Геращенко випитила про проблеми зі страхуванням медиків і закликала звертатися за допомогою до «ЄС».

Можна сказати, що «Битва за Київ» вдалася.

Шоу пройшло не без проблем, але змогло забезпечити непогану репрезентацію та, головне, дискусію між кандидатами.

Ведуча при цьому відверто не підігрувала жодному з потенційних мерів.

Ігор Палиця? А він у мери не балотується.

«Ехо України» (Прямий), 25 вересня.

@video=//www

«Ехо України» не стало лякати глядачів глибокою дискусією і в цьому ефірі пробіглося по діяльності Вітольда Фокіна, ситуації в Білорусі та місцевих виборах.

Обійшлося навіть без тотальної демонізації влади.

На токшоу завітали: Володимир Ар’єв, народний депутат, «Європейська солідарність».

Ольга Василевська-Смаглюк, народна депутатка, «Слуга народу».

Олег Купрієнко, екснардеп від Радикальної партії.

Ігор Лапін, екснардеп від «Народного фронту».

Леонід Ємець, кандидат від «Європейської солідарності» на виборах у Київраду.

Олексій Якубін та Олександр Антонюк, політичні коментатори.

Денис Казанський, член політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи в Мінську.

Тетяна Мартинова, білоруська журналістка.

Загалом дев’ять гостей (сім чоловіків та дві жінки).

Почалася програма з компліментів для Володимира Зеленського після виступу президента в ООН.

«Таке враження, що Порошенко говорить», — віддав найвищу шану голові держави Матвій Ганапольський.

Трохи пізніше Ольга Василевська-Смаглюк не оцінила таку похвалу.

Далі гості перейшли до обговорення перемовин у Мінську та критики Вітольда Фокіна.

Денис Казанський казав, що подібні до ідей Фокіна речі не лунають у ТКГ, а Україна ще в будь-якому разі далека від таких процесів як амністія.

І заявляв, що агресор насправді не хоче виборів на окупованих територіях та блокує їх від самого початку.

Навіщо ж тоді, цитуюючи Володимира Ар’єва, Україні протягувати руку, в яку все одно плюють? Член ТКГ бачив пояснення в тому, що так ми показуємо міжнародній спільноті, що прагнемо миру.

Ігор Лапін пропонував повторити ідею Росії і ввести в Україні відповідальність за заперечення того, що Крим український.

Казанський заперечив, що для початку добре було б покарати принаймні тих, хто допомагав бойовикам у 2014 році, а зараз знову балотується в мери.

Крім цього, Лапін хвилювався, що так звані спільні патрулювання легітимізують бойовиків.

Але Казанський уточнив, що подібні практики вже використовувалися на фронті.

Олег Купрієнко переконував, що Фокіна використовують для перевірки реакції суспільства.

Леонід Ємець нагадував, що Романа Безсмертного чомусь звільнили з ТГК, а Вітольда Фокіна там тримають.

Глядачі в коментарях накрили Фокіна такою кількістю особистих образ, що на захист політика аж став ведучий.

Наступною темою вечора стала самоінавгурація Олександра Лукашенка.

Матвій Ганапольський сказав, що тепер змушений називати лідера Білорусі самопроголошеним.

А спеціальна гостя та білоруська журналістка Тетяна Мартинова попросила називати її президенткою Білорусі, раз Лукашенку можна.

Ольга Василевська-Смаглюк трохи невдало (бо білоруска не знала цю цитату) пожартувала, що в сусідів реалізують ідею Зеленського «кожен із нас президент».

Узагалі, народ Білорусі у студії всіляко підтримували.

Інколи навіть занадто активно.

Ігор Лапін пропонував колегам «вибивать силовиков в их домах».

Співведучий Юрій Петрушевський запитував, чи розуміють білоруси, що Лукашенку треба «вибити зуби», якими він тримається за владу.

Матвій Ганапольский уточнював у пані Мартинової, чи буде інавгурація Тихановської (начебто ні, щоб не було клоунади).

І просував теорії, що Лукашенко зараз сховається за фасадом господарника та не буде дратувати народ.

.

Матвій Ганапольський бере інтерв’ю у президентки Білорусі.

Серед гостей виділилися хіба що Ольга Василевська-Смаглюк.

З одного боку, вона теж підтримала протестувальників та сказала, що Лукашенко зайшов надто далеко.

Але, з іншого, пояснила, що не підтримала постанову Верховної Ради про Білорусь, адже Україна недостатньо розібралася у власних проблемах, щоб радити сусідам.

Крім того, у своїй промові нардепка згадала про «криваве вугілля Донбасу» та людей, які наживалися на війні.

Ведучий попросив озвучити прізвища, проте «слуга народу» так і не стала цього робити.

Сказала лише, що Медведчук отримував гроші з Росії через Білорусь.

Сама Тетяна Мартинова розповідала, що, можливо, революція досі не перемогла, бо Білорусь не уявляє майбутнє без Лукашенка.

Стверджувала, що самопроголошений президент керується не логікою, а «звериным цыганским чутьем».

І жалілася, що всіх лідерів просто виживають із країни.

Фінальними мініблоками програми стали справи Порошенка та місцеві вибори.

Із цікавого, за словами Новікова, проти Порошенка наразі відкрито 58 проваджень.

Далі студія перейшла до питань виборів.

Зокрема, глядачам показали ролик про активність кандидатів у тіктоку.

Дуже не радимо на це дивитися.

Матвій Ганапольський пожартував, що буде голосувати за Ірину Верещук, адже в її команді президент.

Й оскільки в Ганапольського проблеми з водою у вбиральні, то він сподівається, що «Володя прийде з вантузом».

Гості переконували, що на місцевих виборах не спрацює ефект бюджетників; фальсифікувати вибори може не центральна влада, а місцеві еліти; ефект Зеленського допоможе Верещук, але можливий провал пані-мера на виборах теж вдарить по президенту.

На жаль, під час завершення програми стало відомо про катастрофу літака на Харківщині.

Матвію Ганапольському після цього було відверто складно продовжувати токшоу.

І варто подякувати ведучому, що він заборонив гостям озвучувати спекуляції та критикувати владу, поки не відбулося розслідування.

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 25 вересня.

@video=//www

Новий епізод Савіка Шустера виявився доволі сухим: коронавірус, ситуація в Білорусі, коротка розмова про місцеві вибори.

Барвам ефіру надавали хіба що Юлія Тимошенко (фактом своєї присутності після хвороби) та Олег Ляшко (фактом свого піару перед довиборами у Верховну Раду).

Розмову вели: Юлія Тимошенко, лідерка партії ВО «Батьківщина».

Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя».

Артур Герасимов, співголова фракції партії «Європейська солідарність».

Кіра Рудик, голова партії «Голос».

Михайло Радуцький, народний депутат, «Слуга народу», Голова комітету ВРУ з питань здоров’я нації.

Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України.

Віталій Кличко, міський голова Києва.

Борис Філатов, міський голова Дніпра.

Андрій Садовий, міський голова Львова.

Станіслав Шушкевич, голова Верховної Ради Республіки Білорусь (1991–1994).

Павло Латушко, міністр культури Білорусі (2009–2012), член президії Координаційної ради Білорусі.

Тетяна Хомич, сестра протестувальниці Марії Колесникової.

Тетяна Котюжинська, Президент Асоціації медіа-юристів України.

Олександр Коляда, біолог-генетик.

Загалом 14 гостей (10 чоловіків і чотири жінки).

Стартували з коронавірусу.

Михайло Радуцький переконував, що проблеми з тестуванням зараз полягають у часі, а не кількості; виплати лікарям блокуються на місцевому рівні; ситуацію зі страховками медикам влада вже виправляє.

Також нардеп заявляв, що МОЗ має достатньо грошей на боротьбу з коронавірусом, але якщо знадобиться більше, Радуцький готовий голосувати за зміни до бюджету.

Значно більше зрад намагався знайти Артур Герасимов.

Єдиний гість вечора, що займався в ефірі дуболомним піаром.

Представник «Європейської солідарності» стверджував, що влада через будівництво доріг краде гроші з коронавірусного фонду, що буцімто доводять неназвані журналістські розслідування.

Переконував, що існують оборудки з тестами на COVID-19, коли приватні компанії відправляють матеріал у державні лабораторії.

Тут Михайло Радуцький заперечив, що в цьому немає логіки, а Герасимов заявив, що в діях Зеленського взагалі немає логіки та адекватності.

Також член «ЄС» згадував про продаж масок та «піар-заслання» міністра Скалецької.

А Савік Шустер у відповідь розповідав, що хтось заробляв на війні та практично програв у першому турі.

Так блок і тягнувся: Герасимов закидав чорний піар, Радуцький відповідав про «б/у катери», Шустер перебивав члена «ЄС».

Крім цього, ведучий розкритикував вираз «бери і роби» Кіри Рудик щодо прийнятого законопроекту «Голосу» про масове тестування.

«Что значит «бери і роби?» Вы что, истина в последней инстанции?» — перепитав ведучий про прийнятий у травні закон.

А от під час виступу Юлії Тимошенко Шустер виявився значно пасивнішим.

Він попросив лідерку «Батьківщини» спонукати народ дотримуватися карантину, адже «вас Украина слушает».

Хто ці люди, яку «слушают» Тимошенко? Очевидно, глядачі «Свободи слова», адже далі вони двадцять хвилин (!) були свідками практично монологу Юлії Володимирівни.

Вона почала з подяк за підтримку під час хвороби.

Сказала, що їй було дуже важко та страшно.

А потім завела стару історію про нову систему, сировинну економіку, концесію.

Можливо, Савік Шустер більшість цього часу просто спостерігав, бо знову відчув себе у щасливих нульових? Раніше ведучий також жалівся, що змушений сплачувати податки за тестування співробітників на коронавірус.

Під час включення з мерами Віталій Кличко хвалився показниками тестування в Києві та переконував, що на всіх всього вистачає.

А мери Львова та Дніпра заявляли, що держава лишила їх майже без підтримки.

Другою короткою підтемою програми стали місцеві вибори.

Савік Шустер представив медіаюристку, яка «будет останавливать всех, кто будет заниматься предвыборной пропагандой.

Кроме меня, естественно».

Заявив, що «эта предвыборная кампания будет нечистой, мы так понимаем».

І одразу передав слово Олегу Ляшку на відеовключенні.

Це наче нагадати про лісові пожежі, а потім кинути недопалок у суху траву.

Лідер Радикальної партії у своєму звернені жалівся на начебто спрямовані проти нього технології й те, що його конкурент на довиборах у Верховну раду — кандидат від «слуги народу» — буцімто роздає виборцям по 400 гривень.

А тобто, піарячи «радикала» на токшоу, Рінат Ахметов просто відновлює справедливість: відповідає на одну брудну гру іншою.

Якби «Свобода слова» справді хотіла розібратися із ситуацією на окрузі, то запросила би до обговорення більше однієї сторони.

З іншого боку, наприкінці ефіру було помітно, що Шустеру не подобається перетворювати свою програму на випуск новин «Сегодня».

Він попросив медіаюристку, щоби та сказала, що агітація Ляшка під час кампанії недопустима.

І попрощався з політиком раніше, ніж експертка втигла відповісти.

«Предвыборная кампания будет нечистой, мы так понимаем.

И вот Олег Ляшко уже сегодня пережил такой случай…» Точніше, він переживає його просто зараз.

Тут ситуація класична: опозиція виступала за жорсткішу реакцію України, Дмитро Кулеба пропонував діяти обережно.

Кіра Рудик вимагала санкцій проти Лукашенка та його оточення.

Пан Кулеба сказав, що білорусам зараз більше потрібне посередництво.

І переконував ведучого, що Україна зайняла чітку позицію, а тематичні дописи міністра МЗС у фейсбуку — це думка держави.

Станіслав Шушкевич порадив Україні діяти розсудливо та розкритикував Захід за відсутність жорсткості.

Також Шушкевич назвав інавгурацію Лукашенка «коронацією пахана».

Павло Латушко хотів, щоби самопроголошеного президента внесли в санкційні списки, та стверджував, що з «человеком, который бегает с автоматом», не можна домовлятися.

Крім того, Латушко зазначав, як Лукашенко змінив ворогів і друзів: раніше влада в Білорусі боялася Росії, а тепер головною загрозою стали Україна та Захід.

Савік Шустер продемонстрував глядачам соціологію щодо ставлення українців до подій у Білорусі.

І запитав в Юрія Бойка, чому виборці «ОПЗЖ» підтримують Лукашенка? Ризикнемо припустити, тому що канали «ОПЗЖ» підтримують Лукашенка? Сам Бойко розповів про насильство на вулицях, порівняв ситуацію в Білорусі з протестами у США та Франції і сказав, що Туреччина, членкиня НАТО, підтримує Лукашенка.

Ага, тільки розмови про виключення самого Ердогана з НАТО вже ходили минулого року.

Ляшко звинувачував Кулебу в тому, що Україна своєю неадекватною реакцією відштовхнула Лукашенка в бік Путіна.

У цей момент Савік Шустер нагадав, що Ляшко сам привітав Лукашенка з перемогою на виборах.

Андрій Садовий розповідав, що більшість туристів після відкриття кордонів приїздили у Львів з Білорусі: «Оцей дух волі вони у Львові черпають».

А от Борис Філатов коментувати ситуацію в сусідів не став.

Можливо, на нього так вплинули слова Савіка Шустера про те, що жителі сходу України інакше ставляться до подій у Білорусі.

А скоро ж місцеві вибори….

Закінчилася програма потрійним ударом по владі.

Кіра Рудик стверджувала, що міністр охорони здоров’я планує покинути свій пост заради одеської облради.

О, насправді він планує поєднувати.

Артур Герасимов заявляв, що Зеленський уже фальсифікує вибори.

А Юрій Бойко казав, що керівники Білорусі — це просто діти на фоні президента України, який заборонив голосувати виборцям прифронтових територій.

Крім цього, Бойко переконував, що «роздачу подарунків» перед місцевими виборами кришує влада.

Ого, то «ОПЗЖ» кришує влада?.

На завершення варто відзначити соціологію від Савіка Шустера.

Цього разу ведучий вирішив, що за допомогою свого онлайн-голосування вже практично здатен проводити референдуми.

А пізніше показав «репрезентативне» опитування по Україні з вибіркою у 400 осіб.

Ще на початку вересня у «репрезентативній» вибірці Шустера було 600 людей.

У липні було «правдиве» опитування на 11 тисяч голосів.

У грудні всю націю репрезентували сто людей у студії.

Складно навіть сказати, що дискредитує «Свободу слова» більше: Олег Ляшко чи така соціологія.

Токшоу, які не увійшли в моніторинг:.

«Пульс» («112»), 22 вересня.

Гості: Святослав Піскун, ексгенпрокурор.

Олена Бондаренко, екснардепка від Партії регіонів.

Олена Лукаш, міністерка юстиції Януковича.

Олександр Качний, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя».

Олег Чикида, голова Волинської облорганізації політичної партії «Опозиційна платформа — За життя».

Володимир Кацман, член політичної ради партії «ОПЗЖ».

Борислав Розенблат, екснардеп від Блоку Петра Порошенка.

Політичні коментатори: Євген Червоненко, Олександр Кочетков, Валентин Землянський, Михайло Чаплига.

Загалом 11 гостей (дев’ять чоловіків та дві жінки).

«Народ проти» («Україна 24»), 24 вересня.

Гості: Євгенія Кравчук, заступниця голови фракції «Слуга народу».

Ігор Смешко, голова партії «Сила і честь».

Данило Гетманцев, народний депутат, фракція «Слуга народу».

Юлія Клименко, народна депутатка, фракція «Голос».

Ліза Богуцька, народна депутатка, фракція «Слуга народу».

Андрій Тетерук, екснардеп від «Народного фронту».

Анатолій Могильов, ексголова Ради міністрів Криму.

Анастасія Радіна, народна депутатка, фракція «Слуга народу».

Ярослав Юрчишин, народний депутат, фракція «Голос».

Сергій Щербина, головний редактор «РБК-України».

Ігор Лапін, екснардеп від «Народного фронту».

Борислав Береза, лідер «Екопартії».

Сергій Лямець, політичний коментатор.

Загалом 13 гостей (дев’ять чоловіків та чотири жінки).

«Протистояння» (News.

One), 25 вересня.

Гості: Михайло Опанащенко та Віктор Чорний, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя».

Іван Шинкаренко, народний депутат, «Слуга народу».

Надія Савченко, лідерка партії «Громадсько-політична платформа Надії Савченко».

Михайло Головко, екснардеп від «Свободи».

Юрій Левченко, екснардеп, колишній член «Свободи».

Анатолій Матіос, ексголовний військовий прокурор України.

Андрій Рева, ексміністр соціальної політики.

Олена Лукаш, міністерка юстиції часів Януковича.

Павло Кухта, експерший заступник міністра економіки.

Олександр Охріменко, Валерій Димов, Олександр Лазарєв, Юрій Молчанов, політичні коментатори.

Загалом 14 гостей (12 чоловіків та дві жінки).

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews.

Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.

Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.