Наприкінці серпня в столиці пройшов 49-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість».
Цьогоріч він мав дві особливості.
Перша – фестиваль пройшов одразу в онлайн і офлайн-форматах, тоді як його українські колеги – Docudays.
ua та Одеський міжнародний кінофестиваль – повністю перейшли в онлайн через пандемію коронавірусу, як зробили це й інші великі міжнародні кінофоруми.
Друга особливість – 49-ту «Молодість» організувала оновлена команда, «молода кров фестивалю», її ретельно підбирав новий генеральний директор Іван Адамчук, який змінив на посаді багаторічного очільника Андрія Халпахчі, який став художнім директором.
Так генеральним продюсером «Молодості» став 24-річний Дмитро Онисович, котрий спочатку прийшов на посаду маркетинг-директора.
Це його перший досвід у проведенні івентів подібних масштабів, але він зізнається, що мріє вивести фестиваль на новий рівень і зробити так, «щоб глядачеві не треба було нагадувати й доводити, що “Молодість” – перший і найбільший кінофестиваль в Україні».
В інтерв’ю «Детектору медіа» Дмитро Онисович розповів, чому було прийнято рішення проводити фестиваль у розпал коронавірусу, що було найважчим у його організації та яким він бачить майбутнє «Молодості».
– Дмитре, вітаю із закінченням фестивалю! Розкажи, чому ви все ж таки вирішили робити його і в онлайн, і в офлайн-форматі? Тоді як багато ваших колег не стали ризикувати і проводити фізично кінофестивалі в період епідемії коронавірусу.
– Зробити кінофестиваль в онлайні не так вже й легко.
Непросто провести його й офлайн, коли є карантинні обмеження, і дуже складно побудувати велику залу з великим екраном, щоб люди на відкритому повітрі могли подивитися кіно.
Це був серйозний виклик, але ми мали дуже великі амбіції.
І якби жоден кінофестиваль у світі не проводився у гібридному форматі, ми, можливо, теж відмовилися б від цієї думки.
Але наші колеги – організатори Венеційського кінофестивалю – вирішили проводити його й онлайн, й офлайн, тож ми подумали, поспілкувалися і зрозуміли, що можемо це зробити, що можемо собі таке дозволити.
Нещодавно в онлайн-форматі пройшов Каннський кіноринок, він відбувся доволі погано – було багато скарг від представників індустрії.
До того ж, ми розуміли, що маємо своєрідний спад упізнаваності бренду (а він у нас є останні десять років), тож проведення фестивалю в онлайн-форматі не пішло б нам на користь.
Раніше фестиваль «Молодість» орієнтувався переважно на киян, а після 2014 року велика частина аудиторії переїхала до столиці з Донецька та Луганська, сьогодні наша аудиторія – це глядачі з усіх областей, корінні кияни – лише невеликий відсоток від загального обсягу.
Та якщо ми запитаємо в перехожих на вулиці про «Молодість», не так багато людей скажуть, що знають цей фестиваль, от про Одеський вони чули, бо він одразу був на слуху і працював на всю Україну, а київський фестиваль «Молодість» працював досить камерно.
Для нас було викликом провести фестиваль офлайн, відтворити знання про нього в молодої аудиторії, щоб кожна людина, яка проходить крізь арку Дружби народів, бачила і знала, що це – фестиваль «Молодість», найстаріший фестиваль країни, фестиваль дебютного кіно, щоб у кожного була можливість подивитися це кіно.
Ми розуміли, що якщо перейдемо повністю в онлайн, якщо навіть задіємо всі доступні бюджети, це нам нічого не дасть.
– Але буквально за три дні до початку фестивалю Київ увійшов у «жовту зону» карантину.
Якби ситуація з COVID-19 загострилася катастрофічно, наприклад, до «червоної зони», що б ви робили в такому разі? Ви мали план Б?.
– «Жовта зона» не забороняє проводити культурні заходи, там однакові обмеження із «зеленою зоною».
Ми не боялися, у нас було розпорядження про проведення заходу, й ми провели його в цілому успішно, просто були перевірки – представники КМДА приходили на локацію, перевіряли, чи все в порядку.
У нас було дуже багато охорони, пожежні машини, швидка допомога, які могли запобігти будь-яким проблемам.
Ми підійшли комплексно до питань безпеки, адже не хотіли ставити під загрозу наших глядачів.
Правила відвідування фестивалю ми проговорили ще на етапі перемовин з Міністерством культури та Держкіно: регулярно міряли температуру, стежили, щоб заповнюваність глядацьких зал була не більше 50% і щоб усі були в масках Я, наприклад, знімав маску в кінозалі, бо дуже незручно так дивитися кіно, але надягав на сесії «питання-відповіді» після сеансів, коли виходив до мікрофона.
Ми все робили за правилами, це було складніше, ніж було б у звичайний час, але індустрія говорить про те, що фестиваль відбувся на високому рівні й що це було не так, як раніше.
– Що було найскладнішим в організації фестивалю за умов пандемії?.
– Саме ухвалення рішення, що ми будемо проводити фестиваль у звичному форматі.
Це зайняло в нас близько двох тижнів, щоб зважити всі «за» і «проти», зрозуміти, на які ризики ми йдемо.
Далі – усе, що стосувалося перемовин.
З Міністерством культури, з Держкіно, партнерами, спонсорами.
Не всі вірили, що ми зможемо це зробити.
Ми розуміли, що пандемія вплинула на всі бюджети, особливо на культурні заходи.
Багато партнерів, з якими вже були домовленості до пандемії, зрештою відмовилися.
Коли вже вся рекламна кампанія пройшла, ми просили деякі компанії співпрацювати навіть без грошей, бо ми одне одному потрібні, і вони все одно відмовлялися, було дуже багато недовіри.
Навіть більше: коли я набрав за тиждень до початку фестивалю підрядника – декоратора локації, він перепитав, чи точно ми будемо проводити фестиваль.
– А перемовини з іноземними гостями?.
– З іноземними гостями було дуже багато проблем, бо кожна країна по-своєму реагує на цю «другу хвилю» коронавірусу – відкривають і закривають кордони, вимагають або не вимагають тести на коронавірус.
Але нам вдалося привезти зірок – Іванку Сахно, Лорана Даніелу, Мігеля Афонса та інших.
Були гості, яких ми хотіли, але вони не змогли прилетіти – наприклад, Дастін Гофман або Аль Пачіно, з якими домовлялися.
Або ж Ван Дам, котрий саме знімався в Києві в проєкті нашого партнера – компанії Star Media, але ми не хотіли зривати їм роботу, тому не залучали його.
Іноземні зірки – це класний атрибут фестивалю, це може дати інфоприводи, привести ЗМІ, своєрідних глядачів, але це не впливає на продукт.
Продукт – це програма, це те, що бачить людина.
Ми хочемо, щоб глядач подивився фільм і сказав, що цей фільм йому сподобався, а побачив він його на фестивалі «Молодість».
Те, що він побачить на вулиці Сорентіно або Джонні Депа, нічого не змінить у його житті, це короткочасне враження.
Ми все робимо для того, щоб індустрія, глядачі розвивалися естетично й інтелектуально.
– А як пройшла онлайн-частина фестивалю?.
– Маємо близько 10 тисяч реєстрацій на онлайн-платформі, це хороший показник.
– Чи залишається ця ж «молода команда» працювати на наступний фестиваль? Чи задоволені вами Андрій Халпахчі та Іван Адамчук?.
– Уся команда залишається (посміхається).
Чи задоволений Андрій Якович? Я думаю, це можна зрозуміти з його посмішки на закритті фестивалю, бо посміхається він нечасто.
Іван Дмитрович також задоволений, але є ще багато над чим працювати, і ми будемо працювати, щоб не потрібно було підтверджувати або комусь доводити, що «Молодість» – це перший і найбільший український кінофестиваль.
Щоб Київ зрозумів, що кінофестиваль «Молодість» – це не лише кіно, це свято Києва.
Адже коли проходять великі фестивалі у світі – це завжди свято: у Каннах, Венеції, Берліні, Мюнхені.
Ось як повинно бути й тут.
Щоб людина не просто сходила в кіно, подивилася певний фільм і досягла мети, а приходила, наприклад, у бар і могла випити щось кінематографічне, або приходила на вечірку кіно чи на вечірку певного митця тощо.
Ми можемо зробити на Трухановому острові кінотеатр з наметами.
Це ж можливо? Можливо!.
– Чи вже почалася підготовка до наступної «Молодості»?.
– Зараз ми працюємо над наступними проєктами.
19 вересня відбудеться майстер-клас режисера серіалу «Чонобиль» Юхана Ренка про те, як знімати серіал.
Це те, що цікаво сьогодні нашій аудиторії.
З 8 по 11 жовтня – «Дні Вишеградського кіно», які ми хочемо провести онлайн і щоб глядач міг дивитися фільми не 4-5 днів, а протягом місяця.
Хочемо привчати аудиторію до перегляду якісного авторського кіно.
– Пофантазуймо.
Що тобі як генеральному продюсеру потрібно для повного щастя, щоб провести наступний фестиваль ідеально?.
– Щоб у добі було не 24 години, а 32 або 48.
Команда є, енергія є, амбіції є.
І з тими ресурсами, які в нас є, ми можемо зробити фестиваль мрії.
Нам не потрібні величезні бюджети, наприклад, як у Каннського кінофестивалю, бо в нас немає такої індустрії, ми навіть не зможемо освоїти такі кошти.
Це має бути поступовий розвиток.
«Розетка» починала з маленького магазина, «Планета кіно» починала з однієї кінозали.
Ось у такому форматі повинен працювати фестиваль «Молодість», жодного дива не може статися, тільки сильна команда, здорові амбіції.
Це формула успіху, все інше прийде.
– Тепер – у відпустку?.
– Це робоча відпустка, своєрідне відрядження на пляж для зміни обстановки, щоб надихнутися, насититися енергією, принести нові ідеї фестивалю.