Як виграти інформаційну війну: актуальний рецепт 100-річної давності

Ще на початках Українського січового стрілецтва, а це Перша світова, наші командири розуміли, що у війнах перемагають не лише на полі бою.

Воювати треба і за уми та серця земляків.

Тому в 1915 році створюють підрозділ Пресова квартира УСС.

Про це йдеться у програмі "Нації героїв" на 24 каналі.

Збирають туди добровольців істориків, поетів, композиторів, художників, журналістів.

З одного боку більшість із них на рівні із рештою стрільців бере безпосередню участь у бойових операціях, а з іншого воює ще й на іншому фронті.

Логіка командування така: варто документувати перебіг боїв, залишити в історії обличчя героїв і підіймати бойовий дух.

А крім того треба підготувати людей до того, щоб після війни будувати власну державу.

Створення Пресової квартири.

Тому Пресова квартира вдається до безпрецедентного кроку – відкриває стрілецьку гімназію і школи.

Тільки на одній Волині таких народних шкіл започатковано більше ніж 150.

Засновують також бібліотеки та курси для неписьменних.

Той же творчий підрозділ малює герб і прапор Українських січових стрільців, їх освячує митрополит Андрей Шептицький.

А ще Пресова квартира українізовує однострій: шапка відтепер стала мазепинкою, а кітель отримав цілком інший крій, ніж в австро-угорській армії.

Андрей Шептицький / Архівне фото.

Фотографії та картини.

Народ має знати своїх героїв, тоді рівень довіри значно вищий, тому знайшли фотографів, аби вести фотоархів, і художників.

Живописець та доброволець Осип Курилас малював більше ніж 200 портретів стрільців, найбільше полковників, сотників та хорунжих, а художники Юліан Буцманюк та Іван Іванець створював батальні полотна.

А ще малювали побут січовиків.

Осип Курилас за роботою / Фото зі сайту "Фотографії старого Львова.

Більшість цих творів радянська влада згодом проголосила ідеологічно шкідливими і спалила у 50-х роках.

Деякі картини до нас таки дійшли завдяки тому, що січовики встигли розтиражувати зображення у листівках і розповсюдити між населенням.

Листівки Осипа Куриласа / Колаж 24 каналу.

У Пресовій квартирі без перебільшення формувалася, чи то пак відроджувалася, національна свідомість.

Письменники та журналісти видавали газети і часописи.

Зокрема, неабияку популярність мали гумористичні видання "Самохотник", тобто доброволець і "Самопал" з позначкою "виходить, коли хоче".

Часописи малювали від руки, потім тиражували.

Журнал "Самохотник" / Фото з простору інтернету.

Одна справа, коли ми читаємо сухі факти з історії, зовсім інше враження, коли чуємо історії живих людей, їхні почуття та думки.

Саме тим займалися поети і композитори у Пресовій квартирі січовиків – піарили своїх героїв.

Пісні та марші.

В УСС народжувалися марші і пісні, які нині ми вважаємо народними, але насправді вони стрілецькі.

Одні були патріотичні, з ними вояки йшли у бій, інші – цілком приземлені.

Наприклад, Роман Купчинський написав пісню про любовні походеньки такого собі хорунжого Осипа, який начебто крутив голову дівчатам у багатьох містечках, де проходила їхня сотня.

Тексти також писали Осип Назарук, автор повісті про султанову дружину Роксоляну, Левко Лепкий і чимало відомих літераторів.

Вже тоді вони знали, що таке арттерапія, лікування мистецтвом.

Бо для поранених січовиків і тих, хто вже не міг воювати, створили театр.

Також у тилу мали власний оркестр.

Війни ведуть не лише багнетами, і ми в умовах сучасної війни, таки часто програємо на її інформаційному фронті.

Хоча за методичками далеко йти не треба, можна заглянути, як це успішно робили 100 років тому Українські січові стрільці.