День народження Ліни Костенко: п’ять найулюбленіших віршів про вічне

Сьогодні, 19 березня, свій день народження святкує геніальна українська письменниця і поетеса Ліна Костенко.

Її вірші завжди актаульні та торкаються душі.

Пропонуємо добірку найулюбленіших віршів геніальної письменниці:.

Про вічне.

Коли я буду навіть сивою,.

і життя моє піде мрякою,.

а для тебе буду красивою,.

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,.

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,.

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною.

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія.

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,.

коли я захлиналась лихом,.

що душа між люди виходила.

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,.

я просила в цьому сторіччі.

хоч би той магазинний мінімум:.

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –.

і якби на те моя воля,.

написала б я скрізь курсивами:.

– Так багато на світі горя,.

люди, будьте взаємно красивими.

Про життя.

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,.

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,.

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,.

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,.

щоб тільки неба очі голубі.

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,.

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,.

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,.

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,.

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина….

А як же людина? А що ж людина?.

Живе на землі.

Сама не літає.

А крила має.

А крила має!.

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,.

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,.

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає….

А крила має.

А крила має!.

Вечірнє сонце.

Вечірнє сонце, дякую за день!.

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем.

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,.

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,.

за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,.

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,.

за цю потребу слова, як молитви.

І все на світі треба пережити.

І все на світі треба пережити,.

І кожен фініш – це, по суті, старт,.

І наперед не треба ворожити,.

І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,.

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,.

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все пробачене пробачено,.

Хай буде вік прожито, як належить,.

На жаль, від нас нічого не залежить….

А треба жити.

Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,.

І за минулим плакати не варт.

Отак як є.

А може бути й гірше,.

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –.

Не будь рабом і смійся як Рабле!.

Тож веселімось, людоньки, на людях,.

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,.

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,.

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, –.

Принаймні вік прожити як належить.