Як бійці Третьої штурмової з волонтерами рятують половецьких баб на Донеччині

Кам'яні скульптури евакуюють навіть із зони бойових дій та віддають на тимчасове зберігання до музеїв

Армія РФ по-варварськи знищує все на своєму шляху, і від деяких міст Донецької області, які мали довгу історію, залишилися  руїни… Проте є люди, які дбають про збереження української культурної спадщини, історичних пам’яток, зокрема половецьких кам'яних скульптур – кам’яних баб XI-XIII століть. 

Історик, заступник директора з обліку і збереження музейних цінностей Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького Юрій Фанигін розповів Укрінформу про цінність половецьких баб для української та світової науки і евакуацію їх із  Донеччини.

КАМ'ЯНІ СКУЛЬПТУРИ ЗОБРАЖАЮТЬ НАШИХ ПРЕДКІВ

- Половецькі скульптури зустрічаються, як правило, на Лівобережжі  Дніпра, у степовому Криму і далі до Кубані, – каже Фанигін. –  Людство з давніх-давен використовувало каміння для позначення поховань своїх близьких. Паралельно із розвитком можливостей, мистецтва виникла антропоморфна, тобто людиноподібна пластика. У скіфські часи скульптури зображали богів. А от половецькі скульптури, які з'явилися на наших теренах в епоху середньовіччя, коли прийшли куманські кочові племена, були присвячені померлим. Їх встановлювали на місцях поховання – курганах.

За словами історика, рання монументальна кам'яна скульптура на наших теренах зображала чоловіків, а половці вперше почали робити жіночі статуї.

- Назва “кам'яна баба”, характерна для української літературної, історичної, культурної традиції, походить не від слова “жінка”, а від тюркського “баба”, тобто “предок”. Так, у сучасній турецькій мові “баба” означає “батько”, – пояснює Фанигін.

Він додає, що антропологічні риси половецьких статуй властиві українцям, які проживають у центральному і степовому регіонах. Ідеться про важкість скелету, огрядність, у чоловіків – масивні грудні м'язи тощо. Половецькі скульптури жінок мають очіпки, намисто у вигляді коралів, які носили по всій території України.

- Ми розуміємо, що це – наші предки. «Козак» – теж тюркське слово, означає «вільна людина». Можна припустити, що традиція козакування – вільного життя в дикому степу – перейшла з епохи кочових народів до XV-XVI століть. Половецькі баби – із XI-XIII століть, велика кількість цих надгробних скульптур не збережена. До цього доклалися і самі козаки, які були християнами: вони часто обливали скульптури смолою, розбивали їх, як чужорідних ідолів. У період активного заселення цих територій Російською імперією “баб” розбивали на каміння. Їхні частини знаходили в парканах, фундаментах хат тощо. Це робили люди, які не мали відповідної семантичної традиції, пов'язаної з тим, що досі в багатьох селах Донеччини вважають, що “баб” не можна навіть пересувати. Тобто до них є повага. Велика частина скультур залишилась у різних місцях, їхня доля різна, – продовжує співробітник Дніпропетровського музею.

Додає, що скульптури чоловіків можна умовно розділити на два типи: оголений чоловік, а також у кафтані, із закритими ногами. Чим обумовлена така диференціація, із впевненістю пояснити не можна. Чоловічі статуї, здебільшого, з шоломами, можна сказати, що чоловіки носили довгі коси, які перепліталися в одну. А жіночі – з різними головними уборами, їхнє волосся сховане.

Фанигін додає, що кам’яні баби, яких знаходили в різних регіонах Лівобережної України, відрізняються за розміром та формою: луганські – граційні та витончені, а придніпровські – монументальні.

ІЗ ВЕЛИКОЇ НОВОСІЛКИ ВИВЕЗЛИ “БАБУ”, ПОШКОДЖЕНУ ОБСТРІЛОМ

Евакуація половецьких баб із Донеччини почалася з того, що військові та волонтери звернули увагу на розміщені в різних точках регіону пам’ятки і виявили небайдужість.

- Співробітник нашого музею, тепер боєць Тероборони Дмитро Романчук, який добровільно пішов у 2022 році захищати країну, побачив у селищі Велика Новосілка кам'яну бабу, пошкоджену ворожим обстрілом. Дуже круто, що колега не забув про свій фах, – він розуміє, наскільки важливо під час війни зберігати нашу культурну спадщину. Дмитро із хлопцями викопав скульптуру, зібрав через Фейсбук кошти, щоб її вивезти. Наш музей прийняв її на тимчасове зберігання, – зазначає історик.

Він додає, що половецьких баб із Донеччини перевозять, здебільшого, до  Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького. До цього там уже зберігалися подібні скульптури.

Приблизно через місяць після першої евакуації Фанигіну зателефонувала  польська волонтерка Ольга Соляр (Olga Solarz), яка має українське коріння, гарно знає українську мову та допомагає ЗСУ з 2014 року. Вона розповіла, що вивезла з небезпечної зони розбиту російськими обстрілами кам'яну бабу і передала її до одного з львівських музеїв.  Повідомила також, що у Великій Новосілці є ще три кам'яні баби. Фанигін домовився з керівництвом Дніпропетровського музею, що скульптури приймуть на тимчасове зберігання. Із Донецьким обласним управлінням культури узгодили передачу «баб», тобто, вирішили юридичне питання переміщення культурної цінності.

- Для першої евакуації Ольга домовилася з військовими, які надали автівку, причіп, самі взяли участь у процесі. Тоді вивезли дві баби: одну – зовсім маленьку, другу – більшу. Ми змогли повантажили їх у причіп. Маленька може бути навіть дуже ранньою половецькою. Там залишалася велика баба, що стирчала над землею на 1,7 метра, – її неможливо було підняти самотужки. Проблема в тому, що раніше цих “баб” перевезли у центр села і підбетонували, щоби не впали. Нам треба було обережно розбити цей бетон. Велику “бабу” ми вивезли на початку цієї весни, коли я знайшов спонсора, який дав гроші на кран-маніпулятор, – ділиться пан Юрій.

Та додає, що він зі своїми друзями-волонтерами, співпрацюючи з Донецьким обласним управлінням культури, створив перелік, де на Донеччині  розміщуються кам’яні баби.

ЕВАКУАЦІЮ СКУЛЬПТУР ЗАФІКСУВАВ ФІНСЬКИЙ РЕЖИСЕР СТАСЕВСЬКИЙ 

Деякі з кам'яних скульптур були досить далеко від фронту, деякі – поблизу та безпосередньо у зоні бойових дій.

- У нашому переліку було 11 скульптур. Поступово, десь за пів року, ми вивезли десять. Одну – із селища Миролюбівка – ми не встигли забрати, тому що неочікувано швидко насувався фронт. І бійці Третьої штурмової, за участю офіцера, історика Олександра Алфьорова, вивезли цю кам’яну бабу. Це було супер круто і дуже небезпечно, бо лишалося чотири кілометри до лінії фронту, – каже історик.

Додає, що бійці Третьої штурмової знайшли ще одну кам'яну бабу, яка не була облікованою, – вся відповідна документація залишилася в тимчасово окупованому Донецьку. Тобто, військові вивезли скульптуру, про яку всі забули.

Загалом до Дніпропетровського музею прибуло 14 “баб” із Донеччини.

- Не всі з них цілі, деякі вивозили частинами. Наприклад, у нас не було у списку одного населеного пункту, де бійці Полтавської ТРО знайшли половину кам'яної баби у фундаменті знесеної хати. Вони зв’язалися з нами, ми до них приїхали, забрали і привезли скульптуру в Дніпро. Такі небайдужі військові! – захоплюється співробітник музею.

Кам’яні баби, які вдалося вивезти, вагою від центнера до тонни. Малі та середні вивозили бусом, а великі – вантажівкою з невеличким підйомним краном.

- Це було дуже важко, бійці Третьої штурмової все робили своїми руками. Наприклад, остання з двох «баб», яку вони привезли, просто величезна. Для її переміщення треба мати багато людей, у нас стільки не було. І хлопці її руками завантажили, дуже багато вклали сил. Я, чесно кажучи, вражений, – зазначає він.

Розповідає, що на евакуацію кам’яних баб із Донеччини неодноразово збирали гроші.

- Так, спершу кошти на маніпулятор пожертвувала одна з дніпровських пивоварень.  Потім спонсорували знайомі волонтери. Під час евакуації із нами був фінський режисер українського походження Лукас Стасевський. Він побачив усе це дійство, зробив кадри для свого фільму. Звернувся також до голови Товариства українців у Фінляндії Василя Гуцала. Тоді Товариство через Лукаса надало нам фінансову підтримку, завдяки якій ми провели три виїзди і двічі застосовували маніпулятор, – каже історик.

Один із виїздів був не на Донеччину, а на Дніпропетровщину.

- Інститут археології проводив у регіоні дослідження, у курганах знайшли кам'яні стели. Вони – дуже прості, але їм – по п'ять тисяч років. Стели розміщувались у похованнях, і ми їх так само перевезли до нашого історичного музею. В цій поїздці було спільне фінансування: частина коштів – від Товариства українців Фінляндії, а частина – від музею, – зауважує Фанигін.

ОДНА З “БАБ” – ЯК КОСМІТ

Історик підкреслює, що кам’яні скульптури мають велику історичну цінність.

- В усіх “баб” – різного роду орнаментації, що можуть розповісти про культуру і соціум половців. Кожна з них присвячена окремій людині й не схожа на іншу. У кожній можна знайти якусь цікавинку, але глибокого дослідження ще не було, – розповідає заступник директора музею.

Наводить приклад, що одна з кам'яних баб зазнала реставрації.

- Замість «голови» у неї – шмат каміння. Ми не знаємо, чи це – її рідна «голова», яку било водою, але виглядає «баба» як косміт. Звісно, це не половці зробили. Ще у однієї скульптури – тільки нижня частина, але на так званій п'яті, яку вкопували в землю, є якийсь символ. Його треба вивчити. Можливо, це тамга – родовий герб, який наносили на кераміку, худобу, бойові штандарти. Кам'яні баби – недооцінений артефакт, – підкреслює Юрій.

Половецькі скульптури витесані з м'якого каменю – пісковика, який псує час. Їх слід зберігати в музейних умовах при правильній температурі та вологості, щоб їх могли побачити наші нащадки. А нині – війна, і вона нещадна...

СКУЛЬПТУРИ ПОВЕРНУТЬ НА СВОЇ МІСЦЯ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ РЕГІОНУ

- Так, є пошкоджені війною кам’яні баби. Коли їхали за третьою скульптурою у Велику Новосілку, неподалік вибухнув дрон, її посікло, – військові скидали відео, – ділиться Фанигін.

Він висловлює переконання: навіть під час повномасштабної війни слід виділяти фінансування на довготривалі культурні проєкти, збереження спадщини. 

- Російська загарбницька війна заідеологізована, має псевдокультурну, псевдонаукову складові. Щодо артефактів, то ще в період радянської окупації багато з них вивозили на територію Російської Федерації. Найкращі знахідки з багатьох курганів їхали в Ермітаж на «реставрацію» і так там і залишились. Та взагалі Російська імперія вивозила з території України культурне надбання ще з XVIII століття. Бо перші спроби розкопок курганів вони почали на наших теренах ще в другій половині XVIII сторіччя, а з XIX - початку ХХ найбільші царські скіфські кургани вже були розкопані, знахідки вивезли з України, – пояснює фахівець.

Фанигін підкреслює, що половецькі баби на нашій території є надбанням української культури, науковці припускають, що центр їх виготовлення був на річці Сіверський Донець. По суті, це був своєрідний промисел, їх робили на замовлення.

- Достатньо цих скульптур залишається й на тимчасово окупованих територіях. Ми продовжуємо шукати їх на Донеччині, щоб евакуювати та зберегти. Тому будемо вдячні всім за повідомлення, якщо хтось знає, де вони є, – підсумовує співробітник Дніпропетровського музею.

У Донецькому обласному управлінні культури і туризму кажуть, що всі кам’яні баби, які вивозять з регіону, обов’язково повернуться на свої місця.

- На кожен об’єкт культурної спадщини укладено договір на тимчасове зберігання з метою повернення після деокупації Донеччини та настання сталого миру. Громади укладають охоронні договори на зберігання і повернення цих об’єктів на місця, де вони були знайдені, – зазначила заступниця начальника управління культури і туризму Донецької ОВА Аліна Певна.

Олена Колгушева

Фото надані Юрієм Фанигіним та з Фейсбука Ольги Соляр