До цієї теми автора вело кілька доріг, але головний імпульс до освоєння її множинних контекстів з’явився зовсім несподівано, якби зі зворотнього культурно-історичного ракурсу. Грудневе число 1935 року львівського двотижневика «Жінка», друкованого органу жіночої видавничої кооперативи «Союз Українок», опублікувало інформативно вартісний допис знаної союзянки Ольги Голіян «Серед литовського жіноцтва» [1]. Як для галицького жіноцтва міжвоєнного двадцятиліття, доволі активного в організаційних ініціативах, нічого особливого в цьому матеріалі не було б, якби не один наведений факт: в складі очільників організованої жіночої спільноти Литви, що тепло зустріла на своїй землі українську делегацію, була Софія Чюрльоніс, вдова славетного литовського художника, композитора і поета, однієї з яскравих постатей символізму в світовій культурі зламу XIX-XX століть.
Оминути цю сторінку українсько-литовських взаємин не дозволяли ще й інші факти культурної історії, а саме великий резонанс творчих ідей Микалоюса Константінаса Чюрльоніса (Mikalojus Konstantinas Čiurlionis) серед українських мистців 1900-1910-х років. З графічного мотиву «Наслідування Чюрльоніса» (1914) розпочинав свою динамічну творчу біографію видатний український художник-модерніст Павло Ковжун.
Чимало безпосередніх паралелей з синестезійним мисленням литовського мистця можна знайти у творчості відомих українських живописців і графіків Юхима Михайліва та Костя Піскорського. Та й в інші періоди історії українського мистецтва, в тому числі й сучасності, символістські фантазії Чюрльоніса спонукали художників до глибших пізнань власної екзистенції, а також пошуків концептуальних зв’язків між різними культурними традиціями та епохами.
Комунікація між українським та литовським жіночими товариствами, судячи по змісту публікації, була досить плідною і цікавою на деталі. Ольга Голіян залишила цінні спостереження над характерологією литовських жінок, у порівнянні з українками. «Литовська жінка… Ввесь час мойого перебування в Литві, шукала я її, намагаючися скласти собі про неї докладний образ. І признаюся – це не вдавалося мені. Завжди, коли думала я, що вловила оте питоме, характеристичне – вражіння розпливалося. Є щось ірраціональне в литовській психіці щось нескінчене і загадочне. / …Сердечність литовця виявляється в його уважливості до вас, в його безпретензійній ввічливості та гостинності. Відчуваєте її в способі подання руки, в усміху / …Українці – психольоґічно інший тип. Наша сердечність є виливна і галаслива. Наша щирість імпульсивна, наївна і… дуже часто зайва. В нас безліч чуттєвих відрухів зовсім необчислених і тому нераз… непочитальних. Наша вроджена мрійливість – химерна і легка з широкою, змінливою скалею радости і смутку» [2].
Перші офіційні зустрічі делегацій відбулися у Каунасі (у тексті, за тогочасним україномовним топонімічним стандартом Ковні), в Міністерстві закордонних справ. Спершу називалося ім’я Магдалини Авієтінайті, керівниці міністерської прес-служби, її помічниці Баршкіяускайте, а за ними голови Вселитовського жіночого союзу Лазорайтіс, Штапеліс, давньої приятельки «українського жіноцтва з терену міжнародних організацій», знаної активістки Тубеліс, а також найбільш авторитетної з-поміж литовських союзянок Софії Чюрльоніс.
Софія Чюрльоніс (Кімантайте-Чюрльонене, Sofija Kymantaitė-Čiurlionienė) втратила свого чоловіка ще 1911 року. А запізналася з ним 1907 року, написавши одного разу під враженням від його творів листа з запрошенням взяти участь у вшануванні пам’яті литовського поета і композитора Вінцаса Кудірки (Vincas Kudirka) у Вільнюсі. «Костянтин без вагань прийняв її пропозицію. На вшануванні пам’яті п. Кімантайте мала честь завершити його усну частину, після чого Чюрльоніс виконав власні твори. Закінчивши грати, він знайшов Софію, сів біля неї і сказав: «Ваша мова, пані, була дуже гарна – я вирішив, вислухавши вас, що ви навчите мене литовської мови». Як пізніше засвідчила Софія у своїх спогадах, ця зустріч була доленосною: «Добре, – досить спокійно відповіла я» [3]. З цього епізоду, як зазначають дослідники, розпочалася історія кохання Микалоюса та Софії. «У 1908 році вони вдвох проводили уроки литовської мови в маленькій кімнаті Софії на теперішній вулиці Паменкальнійо. На той час Константинас жив на вулиці Савічюса. На такій відстані учень йшов до свого вчителя на уроки литовської мови, а любителька музики йшла до композитора, щоб послухати тони музики, призначені лише для неї. Згодом у серцях обох юних артистів зародилися теплі почуття» [4].
Натомість щастю закоханих не судилося тривати довго. Після одруження (1 січня 1909 року) молода пара переїхала до Петербурга, задля продовження творчої кар’єри Микалоюса. На літо обоє повернулися до Литви, де провели спільний відпочинок у Вільнюсі та в інших містах своєї Батьківщини. Невдовзі, восени того ж року, Микалоюс повернувся до Петербурга. Коли Софія відвідала його на Різдво, то виявила, що той у глибокій депресії та майже не помічає свого оточення [5]. Хвороба прогресувала, Миколаюса Константінаса помістили до санаторію під Варшавою. 12 червня 1910 року народилася їх донечка Дануте (Danutė Čiurlionytė), з якою Софія переїхала до Каунаса. Дитині було всього 10 місяців, коли помер її батько, який ніколи більше не побачить своєї дочки [6].
Після такої ранньої смерті чоловіка Софія Чюрльоніс змушена була виховувати дитину, водночас дедалі активніше занурюючись у педагогічну та громадсько-культурну працю. Як зазначають біографи, вона «відповідально готувалася до уроків, шукала нові шляхи і методи подачі матеріалу. Молода вчителька дуже старалася, щоб учні відчули багатство, мальовничість і красу рідної литовської мови, тому на її уроках не бракувало литовських народних казок, пісень та пісень. (…) Дбала про належні умови для навчання, дбала про учнів морально і матеріально, розвивала самостійність, гарну поведінку, культуру. Як педагог підготувала й видала цикл підручників литовської літератури, збірку статей «З нашої літератури» (1913), підручник «Конспект литовської літератури» (1918) і «Хрестоматію конспекту литовської літератури» (1918), писала шкільні драми і сама режисерувала вистави» [7].
З 1923 року проживала у Каунасі постійно, підтримуючи дієві контакти з багатьма видатними діячами литовської культури та громадсько-політичного життя. 1925 року її запросили до викладання дисципліни методики литовської мови на гуманітарному факультеті Університету Вітовта Великого (Vytauto Didžiojo Universiteta) у тому ж місті. У 1929 році її призначили членкинею делегації Ліги Націй, брала участь у засіданнях, що проходили в Женеві, а також у міжнародних жіночих конгресах [8].
З таким високим авторитетом як у Литві, так і в громадських інституціях всієї Європи, Софія Кімантайте-Чюрльонене вітала 1935 року в Каунасі делегацію українського жіноцтва з Галичини. Про зміст розмови з видатною литовкою стаття Ольги Голіян задокументувала лише вибрані епізоди:
– «Як литовське жіноцтво?..
– Е, що наше! Ми маємо свою державу то й не штука. А зрештою знаєте: нам імпонує атмосфера боротьби. Здобувати! Серед найбільш непригожих обставин, здобувати, падати, підійматися і знову йти вперед. Це гарно.
– Подивляю українське жіноцтво, – каже без емфази, а ділово п. Чюрліоніс. На женевському терені й на міжнародних конґресах, мала я змогу познайомитися з вашими провідницями і приглянутися до вашої праці. Величезна, невикористана ще енерґія лежить у ваших жіночих масах. Цілу націю можна-б нею піднести і відродити. (…)
– А праця в масах?.. – питаю.
– Головно організаційна. Працюємо над соціяльним, феміністичним освідомленням жінки, а далі по спеціяльності призначення окремих жіночих товариств. Те, що колись було в нас найосновніше: культура села, національна свідомість, – все те виконує тепер куди краще від нас держава. Дошкільне виховання молоді – в руках держави; культурно-освітні та господарські курси – організує наше міністерство освіти. Навіть у харитативній ділянці помагаємо лише міністерству суспільної опіки. Сільське жіноцтво має в нас постійний контакт з містом. Вистане сказати, що на 5 тисяч студентів селянського походження, що вчаться на ковенському університеті, є 60 відсотків дівчат! Всі вони – сини і доньки господарів з цілої Литви аж по Шавлю і Палянґу. В останньому десятилітті покрилася Литва ще й густою мережею професійних та ремісничих шкіл. У тому числі багатьома спеціяльними, як напримір: огороднича школа в Кєйданах та Ковнах, а далі оздобнича, гапту та виробу полотна і т. д. і всі вони поширюють і поглиблюють культуру литовської жінки» [9].
«Ту культуру бачиться на кожному місці», – пише далі Ольга Голіян. Відвідавши окремих мешканців литовського села, українка не без захоплення описує мистецькі елементи традиційного побуту. «…З великим зацікавленням приглядаюся до вислідів рукодільної праці не лише тут, але й в кількох сумежних хатах. Бачу на полицях куски самодільного полотна, тонкого та грубого, рушники ткані в ріжноколірні смужки, а далі прекрасні килими. Литовське килимарське народнє мистецтво має узори з розкішною просто тонкістю та мальовничістю рисунку. У цих узорах неначе віддзеркалюється вся глибока містика литовського народу. В «юостах» – цих найцікавіших зразках литовського килимарства, стрічаємо свастику, старовинний символ огня, або й старолитовські, стилізовані написи, що часто складаються у рядок старої, любовної пісні. Звіринні мотиви стрічаємо рідше, але натомість частіше подибуємо квіти та ростини, а навіть прилади домашнього господарства, схоплені з тою наївною безпосередністю, що її дає народня творчість. / А який кольорит у цих шовкових та вовняних тканинах!.. [10].
…Лише невелика стаття у львівському часописі, натомість який широкий спектр цікавих характерологічних, традиційно-звичаєвих, адміністративних, громадсько-культурних, мистецьких паралелей між українським та литовським жіноцтвом висвітлено цим репортажним матеріалом!
Ще одна така промовиста сторінка міжкультурної комунікації 1920-1930-х років може стати додатковим стимулом для наукових студій цієї проблематики з нової історичної перспективи. Наведені тут судження видатної діячки литовської літератури, освіти та громадсько-культурного життя Софії Чюрльоніс, як і спостереження Ольги Голіян, актуалізуються на сучасному етапі історії взаємин між Литвою та Україною в аспектах державного життя та етнонаціональної ідентичності.
Роман ЯЦІВ
Джерела:
- Голіян О. Серед литовського жіноцтва. Жінка: двотижневик. Львів, 1935. Ч. 24 (15 грудня).
- Там само.
- The Love of Sofija and Konstantinas. Електронний ресурс. Режим доступу: https://ciurlioniumeile.mkcnamai.lt/en/
- Там само.
- Sofija Kymantaitė-Čiurlionienė. Електронний ресурс. Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Sofija_Kymantait%C4%97-%C4%8Ciurlionien%C4%97
- Там само.
- Там само.
- Там само.
- Голіян О. Серед литовського жіноцтва…
- Там само.