Роберт Лісовський, або грані національного аристократизму. Початок
Роберт Лісовський, або грані національного аристократизму. Початок

Роберт Лісовський, або грані національного аристократизму. Початок

ський біля експозиції своїх творів на виставці ГДУМ. Львів, 1924
ський біля експозиції своїх творів на виставці ГДУМ. Львів, 1924

Коли сто років тому тридцятилітній Роберт Лісовський приїхав до Львова, у нього при собі був білет-легітимація студента Української державної академії мистецтв, невеликий комплект малярського приладдя у скромній валізці з особистими речами, а також уже чималий послужний список творчих здобутків. Серед них – оформлені книги київських видавництв «Час», «Сяйво», «Ґрунт», «Музаґет», «Вернигора», «Флямінґо», ряд виконаних державних замовлень для Міністерства народної освіти УНР доби Центральної Ради, а також найновіший успіх – реалізований у профільній інституції заготовки державних знаків уряду Другої Речі Посполитої проєкт невдовзі тиражованої монети двох злотих, виконаний за короткий час перебування мистця у Варшаві (1921-1923).

 Роберт Лісовський, студент Мистецької школи. Київ, 1910-і рр.
Роберт Лісовський, студент Мистецької школи. Київ, 1910-і рр.

Але й це було далеко не все. Того 1923 року Роберта Лісовського очікували у Львові як одного з лідерів молодого українського мистецтва, колегу П. Тичини, М. Семенка, Л. Курбаса, учня О. Сластьона і навіть самого Г. Нарбута – ключової постаті державницького наративу в новочасній, модерній національній графіці. Не дуже знані тоді галичанам концепти футуризму та необароко враз закріпилися в опінії щодо цього вродливого, високообдарованого наддніпрянця. Його майстерність бажали відчути не лише в українській видавничій справі, але й на ґрунті підприємництва та громадсько-культурного життя.

 Роберт Лісовський. Обкладинка до книги П. Тичини. 1920-1922
Роберт Лісовський. Обкладинка до книги П. Тичини. 1920-1922

Ким же ж був той художник з підігрітою увагою до нього київським приятелем, теж щойно прибулим емігрантом, Павлом Ковжуном? Народився 29 грудня 1893 року у м. Запоріжжя-Кам’янське в родині інженера металургічного підприємства, українця Антона Лісовського та матері Юлії, з німецького роду Ritter von Anser. Металургійна справа стала покликанням для братів Роберта – Бернгарда (Бориса) та Вальдемара (Володимира), а згодом і для чоловіків його сестер Олени та Матильди. Мати, відчувши чутливу до гармонії натуру Роберта, якось подарувала йому перший набір акварельних фарб, що відіграли вирішальну роль у дальшому скеруванні його зацікавлень. Хатки під соломою, баштани з кавунами, плавні біля берегів Дніпра, відкритий степ з «оп’янілими» від відчуття свободи кіньми закріпилися враженнями та ранніми малюнками [1]. Атмосферу родинного життя суттєво збагачувала музика, що стала ще однією інтегральною складовою зароджуваного естетичного світогляду.

Роберт Лісовський. Обкладинка до альманаху Молода Україна. Львів, 1923
Роберт Лісовський. Обкладинка до альманаху Молода Україна. Львів, 1923

Після закінчення початкової, місцевої народної школи, Роберт продовжив навчання у Миргородській мистецько-промисловій школі імені М. Гоголя. В цьому визначному осередку плекання української ідентичності в парадигмі модернізму у допитливого учня почали вибудовуватися пріоритетні запити до фаху графіки та ужиткового сегменту естетичної творчості. Перебування серед предметно-побутової автентики в господарів, де він ситуативно поселився, набуті тут враження з обрядової сфери, традиційного мелосу, скріпили його духовно-ціннісну платформу на тривалу перспективу життя. Тут пробудився інтерес Роберта Лісовського до семантики орнаментів, які наносилися на функціональні предмети повсякденного побуту. Провідник цього мистецько-ремісничого руху О. Сластьон став першим із професійних педагогів, який заклав у свого обдарованого слухача-учня відповідні концептуальні орієнтири. Тоді ж Роберт захопився мистецтвом кераміки, а також технікою акварельного малюнку, якою бездоганно володів ще один його наставник у миргородській школі Р. Пельше.

Роберт Лісовський Обкладинка до книги. Львів, 1924
Роберт Лісовський Обкладинка до книги. Львів, 1924

З такими національно-культурними інспіраціями п’ятнадцятилітній Роберт Лісовський приїздить до Києва, в якому нуртує мистецьке життя в широкому діапазоні пошукових векторів. Сприятливим для його психологічної адаптації стало Художнє училище, недавня Рисувальна школа М. Мурашка. В цьому середовищі він здружився з цікавими творчими індивідуальностями, зокрема П. Ковжуном, А. Петрицьким, В. Седляром, І. Падалкою, В. Крижанівським та ін. «…Прекрасна то була молодь! – згадував пізніше про своїх ровесників Павло Ковжун. – Росла вона з мистецтвом, мистецтво з нею. Люде ті мали невичерпану енергію до праці, фактичне вірування в ідеали мистецтва і безконечну, безграничну щирість» [2]. В комунікації художників з літераторами, композиторами, діячами театру тут генерувалися ідеї творчого поступу, синхронізовані з загальноєвропейськими символізмом та авангардом. В гроні новаторів мистецьких форм народжувалися нечувані досі «химери» і «футуризи», вишукувались нові абетки у вербальних, візуальних та звукових родах творчості. Стрімко змінювався формат мистецьких рефлексій Лісовського. Від 1913 року він брав участь у сходинах об’єднань модерністів – «Перстень», «Флямінґо», «Музаґет», показував твори на виставках у Києві та Ніжині, почав оформляти книжкові видання у відповідній домінуючій тенденції «футуристичної естетики». Зі сміливим експериментатором слова М. Семенком обмінявся «взаємностями»: для нього створив оригінальну шрифтову обкладинку поетичної збірки «В садах безрозних», а сам отримав присвячений собі вірш «Робертові» (1918).

Роберт Лісовський. Айстри. Акварель. Львів, 1925
Роберт Лісовський. Айстри. Акварель. Львів, 1925

Поза тим, оновлення національної мистецької традиції не завело Роберта Лісовського до формалістичних «трюкацтв». Настанови О. Сластьона, а ще більше «зірка» Георгія Нарбута, про якого в Києві говорили всі, скерувало його в русло неостилю, як пластично-образної маніфестації національної ідентичності. Здавалося, що Лісовський, як і більша частина української мистецької молоді, якимсь магічним навіянням «викликали» для цього історичного часу таку пасіонарну творчу постать. На стадії переростання Першої світової війни на теренах України в національно-визвольні змагання, в 1917 році, на самих початках заснування Української державної академії мистецтв, Роберт стає студентом графічного відділу, професорської майстерні Г. Нарбута. Про цей короткий період своєї біографії Лісовський залишив цінні спомини. «…Майстерня його мала зовсім своєрідну атмосферу і своєю незвичайною обстановкою була подібна скоріше на музей. Зі стін дивилися на нас старі портрети гетьманів та інших діячів, мініятюри, силюети Нарбута, обрамовані дивними, старинними, ажурно вирізаними з паперу рамами, в кутку стояв фортеп’ян, застелений старим українським килимом, – з другого боку дві старовинні ґданські шафи, якими так спеціяльно любувався, на поличках стояло наше старовинне гутне скло і кераміка, а посеред салі тяжкий дубовий стіл для праці, на якому певно можна було тягнути тонку, ″як грань на кришталі″, лінію – це слова Нарбута. (…) На кожному кроці видно було, з якою любов’ю мистець улаштував кімнату, де ми працювали, і це примушувало нас всіх ставитися до цілої обстановки з великим пієтизмом» [3]. В такій атмосфері, при рішенні нових професійних завдань, рука Роберта Лісовського ставала більш дисциплінованою, а мова його графіки набувала стильової цілісності.

Роберт Лісовський. Обкладинка до музичної партитури. Львів, 1925
Роберт Лісовський. Обкладинка до музичної партитури. Львів, 1925

На це, зокрема, вказувала одна з етапних праць Лісовського київського періоду – обкладинка до книги Павла Тичини «Соняшні кларнети», створена з коректою великого вчителя за кілька днів до його смерті у санаторії [4]. Тоді, у травні 1920 року, залишатися в Києві, було небезпечно. Змушений був згорнути співпрацю з «Молодим Театром» Леся Курбаса, для якого почав готувати сценографію до драми В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». З окупацією міста москалями його арештували та помістили до тюрми, з якої вдалося його порятувати М. Семенкові. Через короткий час Роберт потрапляє до тюрми вдруге. Як переказує зі слів батька донька Зоя Лісовська, «…везений поїздом під сторожею задрімавшого солдата зі штиком, Тато вискочив через вікно і рятувався, ховаючись по лісах. Виснажений, переплив Збруч і відразу потрапив до польської прикордонної сторожі, комендант якої, дізнавшись про студії батька в Київській Академії, де вчився його рідний брат, звільнив Тата і заопікувався ним, спрямувавши його до своїх приятелів на відживлення, а потім до Варшави» [5].

Емблема Українського Пласту
Емблема Українського Пласту

…З такими випробуваннями долі та компетенціями Роберт Лісовський у Львові розпочинає своє творче розкрилля. Показавши професійні можливості на другій виставці Гуртка діячів українського мистецтва у травні 1923 року (крім «Соняшних кларнетів» та кількох інших графічних праць до книг тоді він представив, здебільшого, акварелі), художник став жаданим як автор для ряду львівських видавців. І вже 1926 року, на четвертій виставці ГДУМ, членом якої він став одразу ж з появою у Львові, його експозиційний розділ складався виключно з книжкової та журнальної графіки. Це дало підставу Миколі Голубцю, одному з перших біографів мистця, зазначити, що «…в духовости Лісовського склалася гармонійна фізіономія маляря і ґрафіка, в якого творчості стрічаються світи старої й сучасної України з мистецькою культурою Европи так просто й самозрозуміло, як це вже раз діялося в пишну добу ″козацького бароку″» [6]. Розкрилося це в цілому ряді першорядних за стильовим висловом робіт – обкладинок до книг «Молодість славних людей» Є. Мілєра, «Ніч кохання» В. Бобинського, «Шлях велетнів» П. Бенуа, «От так собі. Мініятури» Б. Лепкого, «Світлість» Ю. Липи, «Боротьба з трупом» М. Ренана і А. Жана, «Поворот Будди» В. Іванова, «Як пробудилося українське народнє життя в Галичині за Австрії» М. Возняка, «Крехівська архітектура» В. Січинського, «Твори» Грицька Чупринки, «Світлість» Юрія Липи, серій музичних партитур, видань «Театральної бібліотеки», «Нової Української Школи», журналів «Світ Дитини», «Молоде Життя», «Молода Україна», «Українське Мистецтво», «Нова Культура», «Світ».

Роберт Лісовський. Емблема Карпатського Лещатарського Клубу. 1930-і рр.
Роберт Лісовський. Емблема Карпатського Лещатарського Клубу. 1930-і рр.

Широкого суспільного резонансу набули його твори прикладної графіки: емблеми Гуртка діячів українського мистецтва, товариства «Плай», печаток Технічного товариства «Праця», Українського Університету, відзнаки Карпатського лещетарського клубу, товариства «Копаний М’яч», видавничих марок «Накладня Михайла Таранька», «Молода Україна», «Ізмараґд», «Нова Українська Школа», «Нова Культура», «Український Громадський Видавничий Фонд».

Роберт Лісовський. Обкладинка до книги. Львів, 1927
Роберт Лісовський. Обкладинка до книги. Львів, 1927

Найбільшу славу за цей короткий львівський період (1923-1927) Лісовський набув за базову версію графічного вирішення та модифікацій емблеми Українського Пласту (лілея з тризубом, відповідно до ідеї М. Федусевича), пластично-образного оформлення нагробку на могилі знаної громадсько-політичної активістки Ольги Басараб (на Янівському кладовищі), а також проєкти меблів і тапетів (шпалер) на приватне замовлення місцевого лікаря М. Панчишина і килима «Дерево життя» на замовлення директора кооперативу «Гуцульське Мистецтво» у Косові М. Куриленка. Окрім того, як сам згадував, спільно з колегами-наддніпрянцями П. І. Холодним та П. Ковжуном «малював ікони для церков Галицької провінції», а також «заступав як учитель рисунків в Львівській укр[аїнській] дівочій і мужеській учит[ельській] Семинарії» [7]. Проживаючи короткий час у маєтку знаного громадсько-політичного діяча Галичини О. Луцького в с. Янчин поблизу Львова, художник теж активно займався акварельним малярством, що слугувало йому певною рівновагою щодо праці над філігранно-ретельними стильовими графічними роботами для книжкових і журнальних видань.

Емблема авіафірми Lufthansa. Варіант 1929 р
Емблема авіафірми Lufthansa. Варіант 1929 р

Творчо-психологічна адаптація Р. Лісовського у Львові невдовзі проявилася і в приватному житті: він одружується з піаністкою та професійною композиторкою, донькою пароха церкви св. Параскеви П’ятниці Стефанією Туркевич. 14 квітня 1927 року народжується їх донечка Зоя, в майбутньому мисткиня та громадсько-культурна діячка. Того ж року Роберт Лісовський отримав стипендію Українського Наукового Інституту в Берліні, що зумовило ще більше ущільнення графіку в його сімейному та творчому житті. Перебування у Берліні він вирішив використати з користю для своїх професійних потреб, поступивши на студії до Вищої мистецької школи (Hochschule für Bildende Künste). Аргументував це рішення потребою «удосконалення себе в графічних техніках, та спеціального пізнання модерного друку книжки в здобутках поступового Заходу, для примінення потім їх у себе, та піднесення нашої мистецької графічної культури». Паралельно до цього пройшов і курс навчання в Державній академії музики (Staatsschulen Akademie für Music in Berlin) в Шарлоттенбурзі, одному з районів Берліна.

Емблема Української Військової Організації. 1932
Емблема Української Військової Організації. 1932

Два роки (1927-1929), проведені у столиці Німеччини з дружиною та маленькою донечкою, стали значимими у творчій біографії мистця за кількома фактами. Тут він запізнався з видатними постатями української культурної і політичної еміграції, пройшов курс історії мистецтва у професора Володимира Сас-Залозецького, набув цілий комплекс актуальних професійних мистецьких навиків (у спеціалізаціях «декоративне оздоблення», «шрифт і техніки книжкової графіки», «високий друк», «друк на камені і міді», «рисунок оголеної натури»). У рамках навчальної програми 1928 року він створив рекламний плакат до фільму «Julia», у провідній ролі якого виступила одна з найбільш популярних німецьких актрис Брігітта Гельм (Brigitte Helm). Вершиною успіхів Р. Лісовського цих років стала перемога в конкурсі щодо створення нової редакції емблеми славетної німецької авіакомпанії «Lufthansa» на основі базової ідеї графічної розробки 1918 року німецького художника Отто Фірле (Otto Firle). На жаль, результати цього конкурсу не були закріплені відповідним патентним зобов’язанням, і, за свідченням самого переможця, через колізію з громадянством, йому був виплачений лише грошовий еквівалент.

Роберт Лісовський. Графічний паспорт журналу Пластові Вісти. Прага, 1936

У Берліні для Роберта Лісовського відкрилася нова перспектива – творча, педагогічна, а також і громадсько-організаційна. Його непересічний талант відкрив для себе Дмитро Антонович – видатний культурний і суспільно-політичний діяч, історик мистецтва, засновник і директор Української студії пластичного мистецтва у Празі. Він запропонував Лісовському посаду професора класу графіки, на місце Івана Мозалевського. Таким чином, від 1929 року для художника розпочинається новий – насичений і дуже плідний – період ще в одній з європейських мистецьких столиць. Тривав він до початку Другої світової війни, хоча в цілому ряді епізодів життя і творчості продовжився до 1946 року, зважаючи на різні фактори воєнного часу.

(Завершення читайте уже в п’ятницю)

Роман ЯЦІВ

Джерела:

  1. Лісовська-Нижанківська З. Про Батька. Яців Р. Роберт Лісовський (1893 – 1982) : Дух лінії. Львів : Апріорі, 2015. С. 7-8.
  2. Ковжун П. Василь Крижанівський. 1891 – 1926. Українське Мистецтво. Львів, 1926. Ч. 3. С. 64-65.
  3. Лісовський Р. Спомини про Г. Нарбута. Книголюб. Прага, 1930. № 111. С. 182-183.
  4. За свідченням самого автора.
  5. Лісовська-Нижанківська З. Про Батька… С. 10.
  6. Голубець М. Роберт Лісовський. Українське мистецтво. Львів, 1926. Ч. 2 (падолист). С. 36.
  7. Тут і далі використано автобіографічний нарис автор, рукопис якого зберігається у родини художника.
  8. Лісовська-Нижанківська З. Про Батька… С. 11-12.
  9. Старосольський Ю. Згадаймо «Сизого Орла», нашого особливого пластового друга. Юнак. 1983. Ч. 11 (листопад). С. 3.
  10. Лісовський Р. До Української Молоді (При нагоді 25-літнього Ювілею Українського Пласту). Пластові Вісти. Орган Союзу Українських Пластунів. Прага, 1936. Ч. 9 (листопад). С. 8.
  11. Лісовська-Нижанківська З. Про Батька… С. 13.
  12. Там само. С. 14.
Источник материала
loader