/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2Fdb8f8487c6e2273c0e84351dded7e8f3.jpg)
Путч у Москві, крах СРСР і незалежність України: ключові події цього тижня у світовій історії
Серед серпневих подій — секретна "угода" Сталіна з Гітлером, вбивство Троцького, радянські танки на вулицях Праги
Події передостаннього тижня літа 1991 року стали початком кінця Радянського Союзу. З 19 до 21 серпня у Москві відбувся безславний путч комуністичної еліти з "прогнилими мізками", а 24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність.
Детальніше про ці та інші доленосні події 18—24 серпня у світовій історії — в хронографі "Телеграфу"від історика та журналіста Сергія Махуна.
18 серпня
1227 – Від внутрішнього крововиливу помер Чінгісхан (Темучин) — великий завойовник, "Підкорювач Всесвіту". Це сталося неподалік сучасного китайського міста Пінлян, повідомляє "Історія династії Юань". Лютий володар, на чиї орди з жахом дивилися мешканці чи не третини світу, "переорав" майже всю Євразію.
Чингісхан народився в 1155 році в родині вождя монголів Єсугея-баатура та пройшов складний шлях до вершин влади – через поразки, приниження і блискучі перемоги. Як повідомляє "Таємна оповідь", у 1187 році Темучина обрали ханом, або чингісханом. Він став володарем частини монголів, які ще не вийшли на перші ролі серед азійських степовиків. Навесні 1206 року на курултаї (раді племен) на річці Онон монголів і завойованих ними племен було підтверджено обрання Темучина "володарем, широким як океан".
Монголи вбивали чоловіків, ґвалтували жінок і паралізували волю переможених, але ті, що залишалися живими, назавжди ставали вірними слугами і воїнами хана. На курултаї у вузькому колі було оприлюднено ясу – зведення законів, обов’язкових для всіх. Цього ж року розпочалося вторгнення до Китаю і упокорення тангутської імперії Сі-Ся. 1215 року було завойовано Пекін – столицю імперії Цзінь…
Далі були переможні походи на захід з упокоренням держави хорезмшахів, Грузії, Азербайджану, Багдадського халіфату. На річці Калка 31 травня 1223 року монголи вщент розгромили союзне військо руських князів і половців, проте повернули назад – це була лише розвідка боєм. Вони повернуться до Східної Європи вже за часів онука володаря – Батия. Імперія Чингісхана, завойована шаблею і дипломатією, простягалася від Тихого океану до Каспійського моря.
19 серпня
1991 – Початок путчу в Москві, який завершився повним крахом. У цей день з екранів телевізорів було оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) разом з указом віцепрезидента Геннадія Янаєва про тимчасове виконання ним обов’язків президента у зв’язку з нібито поганим самопочуттям президента СРСР Михайла Горбачова, який знаходився на дачі в кримському Форосі.
Заколот людей, у яких під час заяв тряслися руки, підтримала більшість партійної та державної еліти СРСР.
Наступного дня мало відбуватися підписання Союзного договору. У деяких регіонах СРСР було введено надзвичайний стан.
Керівництво РРФСР на чолі з президентом Росії Борисом Єльциним кваліфікувало створення ДКНС як антиконституційний заколот. Поблизу Білого дому почали збиратися тисячі москвичів. Вже наступного дня в багатьох містах держави розпочалися мітинги. До Києва приїхав генерал Валентин Варенников, який поставив ультиматум голові Верховної Ради УРСР Леоніду Кравчуку, попереджуючи, що в разі проведення страйків, демонстрацій і мітингів він, як командувач Сухопутних військ МО, віддасть наказ про введення в українську столицю військових підрозділів. Частина українських депутатів (рухівців і суверен-комуністів) створили коаліцію "Незалежна демократична Україна". Готувався штурм Верховної Ради, у Борисполі приземлилися літаки з десантниками…
20 серпня 1991 року трасою Полтава — Київ рухалася колона десантно-штурмової дивізії. Увечері на площі Жовтневої революції (зараз – Майдан Незалежності) пройшов велелюдний мітинг проти ДКНС. Наступного дня відбулося "звільнення" Горбачова, а ще вранці війська за наказом міністра оборони Дмитра Язова були виведені з Москви. 22 серпня на площі перед Верховною Радою РРФСР відбувся грандіозний мітинг, який зафіксував перемогу над путчистами, розпочалися їх арешти. Це була агонія СРСР: 25 грудня Горбачов пішов у відставку і в результаті розпаду СРСР на мапі з’явилися 15 незалежних держав. Британський історик Норман Дейвіс писав: "Ця спроба перевороту довела поза всяким сумнівом, що система мала прогнилий мозок. Радянські комуністи ще контролювали найбільший у світі апарат безпеки, проте були неспроможні примусити його виконати найпростішу задачу" ("Історія. Європа").
20 серпня
1940 – У Мехіко смертельно поранений льодорубом Лев Троцький, один з лідерів Жовтневої революції та Радянської Росії. Наступного дня він помер. Замах на колишнього наркома підготували й здійснили агенти радянських спецслужб.
Сподвижник Володимира Леніна Лев Троцький був головним політичним противником Йосифа Сталіна. Він полемізував з ним на предмет неможливості побудови соціалізму лише в одній країні. Наприкінці 1920-х років Сталин прибрав владу в СРСР до своїх рук. Ось що Троцький передрікав після того, як був висланий у 1929 році з СРСР: "Діалектика історії вже витягла його нагору і підійматиме й далі. Він потрібний геть усім: утомленим радикалам, бюрократам, непманам, куркулям, вискочням, усім мерзотникам, які виповзли з переораного ґрунту революції… Він розмовляє їхньою мовою і знає, як керувати ними. Сталін стане диктатором СРСР".
Виконавцем замаху на життя Троцького став 27-річний іспанський комуніст Рамон Меркадер. Готував операцію організатор політичних убивств, радянський розвідник Наум Ейтінгон. Меркадер зблизився з оточенням Троцького і спокійно прийшов до вигнанця нібито за рецензією на статтю. Коли Троцький почав читати, Меркадер вдарив його по голові льодорубом, який сховав під плащем. Радянський уряд відмовився брати на себе відповідальність за вбивство, і Меркадер провів 20 років у мексиканській тюрмі. Звільнившись 6 травня 1960 року, він переїхав до Куби, а потім і до СРСР, де отримав звання Героя Радянського Союзу. Помер убивця Троцького 18 жовтня 1978 року від раку.
21 серпня
1968 – У ніч на 21 серпня 1968 року армії держав Варшавського договору (СРСР, Польщі, НДР, Угорщини та Болгарії) розпочали найбільшу військову операцію з часів Другої світової війни. 200 тисяч вояків майже одночасно окупували Прагу, Братиславу, Брно та найбільш важливі стратегічні пункти Чехословаччини. Армія держави (як і в 1938 році, після ганебної Мюнхенської змови та розчленування Першої республіки нацистською Німеччиною за сприяння Великої Британії і Франції) за наказом міністра оборони Людвіга Свободи залишилася в казармах. Тим часом на вулиці міст вийшли тисячі демонстрантів.
Так руками найближчих союзників по соцтабору було придушено "Празьку весну" – спробу нового керівництва компартії ЧССР на чолі з Олександром Дубчеком демократизувати суспільно-політичний устрій і створити умови для переходу до ринкової економіки. Кремль назвав цю ліберальну перебудову і спробу придати соціалізму "людське обличчя" контрреволюцією. Від рук "братів" по соцтабору загинуло до 100 громадян ЧССР, понад 100 тисяч емігрували на Захід. Всі прибічники радикальних перетворень у державі поступово були витиснуті з найвищих постів у партії і народному господарстві. Настала ера жахливих репресій і всевладдя каральних органів, яка завершилася лише через 20 років, після перемоги в листопаді-грудні 1989 року "Оксамитової революції".
22 серпня
1904 – У китайському містечку Гуаньань у родині дрібного поміщика народився Ден Сяопін — майбутній архітектор реформ у КНР. У 1920-х роках вчився у Франції та СРСР, де захопився комуністичними ідеями. Повернувся до Китаю і майже 20 років працював на партійній роботі в "особливих районах", контрольованих комуністами. Брав участь у партизанському русі проти Гоміньдану. Після перемоги комуністів у 1949 році зробив блискучу кар’єру, став віцепрем’єром уряду, у 1956 році отримав посаду генсека КПК. Проте реальна влада залишалася у беззаперечного лідера держави Мао Цзедуна. Критикував його авантюрну політику "великого стрибка". За сприяння Дена відбулася стабілізація економічного життя. У 1962 році сказав сакраментальну фразу: "Байдуже, якого кольору кішка – біла чи чорна, аби вона добре ловила мишей. Не важливо, соціалізм чи капіталізм, головне, щоб люди жили добре". Підтримав Лю Шаоци і Чжоу Еньлая в боротьбі з керманичем держави. Проте опозиціонери програли й у 1966 році були розгромлені, розпочалася жахлива за наслідками "культурна революція". Ден Сяопін був арештований, а потім висланий на "перевиховання фізичною працею".
Повернувся в політику 1973 року, знову займався економічними питаннями в уряді. Український журналіст-міжнародник Олекса Підлуцький писав: "…Ден, проводячи надглибоку лібералізацію в економічній, соціальній, а частково й культурній сфері, зберіг монопольне становище Компартії у сфері політико-ідеологічній". Яскравим прикладом такого підходу було жорстоке придушення в червні 1989 року на площі Тяньаньмень громадського руху за лібералізацію суспільного життя, який очолювало студентство. Іноземні спостерігачі називали різні цифри загиблих – від багатьох сотень до 3000 осіб. За офіційними даними, загинула 241 особа, проте список жертв не було оприлюднено; близько семи тисяч людей було поранено.
Після смерті Мао Цзедуна в 1976 році допоміг прем’єру Державної ради Хуа Гофену розправитися з "Бандою чотирьох", яку очолювала дружина "кормчого" Цзян Цин. Проте вже через рік Ден Сяопін відсторонив його і, не займаючи найвищих посад в КНР, був фактичним лідером країни до самої смерті 19 лютого 1997 року.
23 серпня
1939 – У Москві в присутності лідера Радянського Союзу Йосифа Сталіна народний комісар іноземних справ СРСР В’ячеслав Молотов та міністр іноземних справ Йоахім фон Ріббентроп підписали пакт про ненапад, який отримав назву Пакт Молотова — Ріббентропа. Про Секретний протокол до Пакту стало відомо після війни, проте у Радянському Союзі заперечували його наявність і вперше оприлюднили лише у 1992 році за часів правління президента Росії Бориса Єльцина.
У Секретному протоколі Східну Європу було розділено на сфери інтересів. Радянський Союз отримував право на поглинання Фінляндії, Естонії, Латвії, Бессарабії, а також на більшу частину Речі Посполитої разом зі столицею – Варшавою. Два людиноненависницькі режими підписали смертний вирок цій державі. Німеччина отримувала західну Польщу і Литву. У запланованому поділі Східної Європи майбутні "здобутки" нацистів були набагато меншими.
1 вересня 1939 року розпочався наступ німецьких військ у Польщі, а зранку 17 вересня, вже у ситуації військової поразки Війська Польського, у "визвольний похід" зі сходу рушили радянські війська. Після остаточного розгрому Польщі Німеччина та СРСР в новому таємному протоколі наприкінці вересня домовилися про перерозподіл сфер впливу на територіях Польщі та Литви. Варшава і центральна Польща відійшли Берліну, а Литва разом з Віленським (Вільнюським) краєм – до сфери інтересів Радянського Союзу. Надалі Сталін, крім Бессарабії, ще "звільнив" від румунської влади Північну Буковину, і увесь час до початку протистояння з Гітлером на полі бою був вірним союзником нацистів…
Український філософ Мирослав Попович писав: "Це був політичний, військовий і економічний Союз двох тоталітарних держав, супроводжуваний відмовою Сталіна від ідеології антифашизму. Нейтралітет Росії дозволив Гітлеру піти на ризик світової війни" ("Червоне століття", "АртЕк", К., 2005). Додамо: і неминуче наблизив початок німецько-радянської війни, яка вибухнула 22 червня 1941 року.
24 серпня
1991 – Позачергова сесія Верховної Ради УРСР о 17:55 ухвалила постанову та Акт проголошення державної незалежності України. В тексті Акту були такі слова: "…Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України". "За" проголосували 346 депутатів парламенту.
Головною причиною цього рішення українського парламенту стала спроба державного перевороту у Москві і створення путчистами, які відсторонили від посади президента СРСР Михайла Горбачова, Державного комітету з надзвичайних ситуацій (ДКНС). Було оприлюднено цілу серію незаконних постанов за підписом віцепрезидента Геннадія Янаєва і членів ДКНС, які обмежували дію Конституції СРСР в частині дотримання громадянських свобод, а також вводили жорсткий контроль над ЗМІ. Оголошення надзвичайного стану в державі викликало спротив, в першу чергу в Москві, де розпочалися мітинги. Поблизу Білого дому будувалися барикади, частина військових перейшла на бік протестуючих. Путчисти втратили контроль над ситуацією вже наприкінці 21 серпня.
Спроба перевороту остаточно захлинулася після повернення з Криму Михайла Горбачова разом із делегацією Верховної Ради Росії 22 серпня. Акти ДКНС були скасовано, а всіх членів хунти заарештували.
Також 24 серпня 1991 року сесія Верховної Ради УРСР ухвалила рішення провести 1 грудня того ж року референдум в республіці на підтвердження Акту проголошення незалежності України. Явка на референдумі склала 84,18% (31 891 742 особи) тих, хто мав право брати у ньому участь. Позитивно відповіли 90,32% громадян, "проти" були 7,58%, недійсними визнали 2,10% голосів у списках.
Після референдуму розпочалося міжнародне визнання незалежності України. 2 грудня 1991 року це зробили Польща і Канада, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія і Литва, 5 грудня – ще п’ять держав, і серед них Російська Федерація.
