Таємнича пляма довжиною 400 км прямує під землею до східного узбережжя США

Під землею на північному сході СШАвиявили колосальне скупчення гарячої породи — так звану Північну Аппалачську аномалію (НАА), яка поступово просувається в напрямку мегаполісів, зокрема Нью-Йорка. Цей об’єкт, завдовжки близько 400 кілометрів, розташований на глибині приблизно 200 кілометрів і простягається під штатами Мен, Коннектикут, Массачусетс і Нью-Гемпшир.

Про це пише Daily Mail.

Його виявила команда британських і німецьких геологів за допомогою сейсмічної томографії — методу, що дозволяє візуалізувати підповерхневі структури планети. Вчені були здивовані: на відміну від типових гарячих зон поблизу вулканів або меж тектонічних плит, ця аномалія прихована вглибині континенту, під стародавніми Апалачами, і не пов’язана з активною геологічною діяльністю.

На думку дослідників, НАА є частиною масштабного геодинамічного процесу, який розпочався понад 90 мільйонів років тому, коли Північна Америка відокремилася від Європи. Цей процес нагадує “хвилю” у мантії — гарячі зони повільно піднімаються, а щільні породи занурюються вглиб Землі, немов краплі сиропу у воду. Темпи руху НАА — приблизно 20 кілометрів за мільйон років — дозволяють припустити, що вона досягне території Нью-Йорка за 15 мільйонів років.

Професор геології Саутгемптонського університету Том Гернон зазначає, що об’єкт довгий час залишався загадкою, адже розташований під регіоном, який вважався геологічно спокійним протягом понад 180 мільйонів років. Нове дослідження змінює це уявлення: НАА та подібні структури, ймовірно, відіграли ключову роль у формуванні східної частини Північної Америки.

Вчені пояснюють, що НАА сформувалася через нестабільність у мантії, коли під час розколу тектонічних плит у регіоні Лабрадорського моря щільні породи почали занурюватися вглиб, витісняючи легші та гарячіші догори. Цей процес створив підповерхневі зони, де сейсмічні хвилі рухаються повільніше — типовий ознака високотемпературного матеріалу.

Хоча рух аномалії не становить прямої загрози для людей, вона привертає увагу геологів тим, що демонструє несподівану динаміку внутрішніх процесів Землі на територіях, які раніше вважалися стабільними.

Згідно з новою публікацією в журналі Geology, Північна Аппалачська аномалія (НАА) перебуває на межі геоструктури, що сформувалася під час Ларамідської орогенії — одного з найважливіших тектонічних епізодів у історії Північної Америки. Це дозволяє припустити, що саме цей древній процес — стискання кори та формування гірських хребтів — міг вплинути на напрям руху НАА.

Ларамідська орогенія, яка відбулася приблизно 150 мільйонів років тому, залишила по собі масивні геологічні шари, зокрема під східною частиною континенту. У результаті під частиною сучасного сходу США сформувалася потовщена земна кора, яка з часом могла стати своєрідним напрямним для підземних рухів мантії.

Це відкриття змінює уявлення про геологічну “мертвість” східної частини США. Вчені припускають, що підземні “краплі” гарячої породи, подібні до НАА, повільно просуваються углиб материка, поступово віддаляючись від стародавнього розлому. Цей процес нагадує ланцюгову реакцію, де кожна наступна “крапля” породжується попередньою — мовби повільний, невидимий підземний конвеєр, який діє впродовж десятків мільйонів років.

Наприклад, виявлена раніше Центральна Аппалачська аномалія, що розташована на території Пенсільванії, Вірджинії та Західної Вірджинії, імовірно, є попередником НАА — вона могла утворитися ще 135 мільйонів років тому в межах тієї ж мантійної “хвилі”.

Професор Том Гернон пояснює: “Ми не говоримо про хвилю в буквальному сенсі. Це поступовий рух і деформація порід у мантії, що поширюється подібно до хвиль у в’язкому середовищі”.

На думку науковців, процес не завершився — навпаки, він може тривати й надалі. Через нестачу сейсмічних даних у деяких регіонах, зокрема поблизу Ньюфаундленду, поки що важко точно визначити, де саме можуть формуватися нові “краплі”.

Це дослідження змушує по-новому поглянути на глибинну структуру континенту та дає змогу краще зрозуміти, як давні тектонічні події продовжують впливати на сьогоднішні геологічні процеси.