Чому тактика залякування силою навряд чи допоможе Трампу

Віцепрезидент США Джей Ді Вeнс нещодавно намагався представити удари президента Дональда Трампа по ядерній інфраструктурі Ірану як надзвичайно вдалий приклад "доктрини Трампа".

За словами Вeнса, суть доктрини проста: ви виявляєте проблему, яка загрожує інтересам США, "намагаєтеся агресивно вирішити її дипломатичним шляхом", а якщо дипломатія не спрацьовує, "застосовуєте переважаючу військову силу і забираєтеся звідти до того, як конфлікт стане затяжним".

Про те, чому такі підходи навряд чи спрацюють, пояснює старша наукова співробітниця Програми зовнішньої політики Інституту Брукінгса (США) Мелані Сіссон в колонці План Трампа для участі у війні: чи стане "іранський сценарій" новою стратегією США.

Далі – стислий її виклад.

Авторка колонки визнає, що американські удари завдали серйозної шкоди ядерним об'єктам Ірана у Фордо, Натанзі та Ісфахані.

"Але зовсім не очевидно, що ці бомбардування, разом з ліквідацією старших іранських ядерних науковців Ізраїлем, відкинули Іран на нульовий рівень", – додає Мелані Сіссон.

На її думку, програму лише затримали, "хоча оцінки цієї затримки варіюються від кількох місяців до кількох років".

"Адміністрація Трампа не перша, хто піддався спокусі думати, що короткі, сильні демонстрації військової сили можуть змусити інші країни підкоритися вимогам США.

З часу здобуття беззаперечної військової переваги у 1990 році США неодноразово намагалися це реалізувати і часто безуспішно", – пише старша наукова співробітниця Програми зовнішньої політики Інституту Брукінгса.

За її словами, певні цілі прикидались, що піддаються тиску, лише для того, щоб через тижні, місяці або роки повернутися до попередньої поведінки.

Мелані Сіссон зазначає, що Північна Корея давно користується такою тактикою.

Попри численні демонстрації американської військової переваги, Північна Корея знову і знову повертається до ядерних загроз, запусків ракет, виведення супутників і провокацій.

"Китай поводиться схоже.

У 2016 році США змогли за допомогою гучних спільних військових навчань стримати Китай від будівництва островів і територіальних претензій навколо Філіппін.

Але лише кілька місяців тому китайська берегова охорона висадилася на острові, який Філіппіни вважають своєю територією", – наводить приклад авторка колонки.

Вона вважає, що Іран також готовий до різних сценаріїв.

Ісламська Республіка, за словами Сіссон, здатна витримувати як економічні, так і військові удари.

Її військові провокації та ядерна активність то посилюються, то згасають, іноді у відповідь на дії США, а іноді незалежно від них.

І як нещодавно нагадав експерт з Ірану Валі Наср, верховний лідер Алі Хаменеї, схоже, поділяє погляд Айдіда, сказавши своїм радникам: "Америка – як собака.

Якщо ти відступаєш, вона кидається на тебе.

Але якщо ти кидаєшся першим – вона відступає".

Як зазначає старша наукова співробітниця Програми зовнішньої політики Інституту Брукінгса, Венс хоче вірити, що вражаюча демонстрація сили США має унікальний переконливий ефект і у це повірить й антивоєнна частина електорату Трампа.

"Але якби демонстрації сили, що не призводять до повномасштабної війни, дійсно мали б результатом досягнення американських політичних цілей, особливо таких складних, як переконати Іран відмовитися від ядерної програми, то вони стали б основою доктрини будь-якого президента", – резюмує співробітниця американського інституту.

Докладніше – в колонці Мелані Сіссон, яка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника, План Трампа для участі у війні: чи стане "іранський сценарій" новою стратегією США.