Під час ремонту будинку було виявлено вхід до підземного міста, здатного вмістити до 20 тисяч людей

У 1963 році у провінції Невшехір (Туреччина) звичайний мешканець під час ремонту підвалу випадково пробив стіну і натрапив на загадковий прохід. Цей прохід став входом до величезного підземного міста Дерінкую, здатного розмістити близько 20 тисяч людей разом із їхніми тваринами та запасами.

Про це пише IFLScience.

Те, що почалося як прості ремонтні роботи, швидко перетворилося на одне з найважливіших археологічних відкриттів XX століття. За першим тунелем відкривалися нові коридори, які утворювали складний лабіринт, що простягався глибоко під землю. Подальші дослідження показали, що це місто має 18 поверхів під землею, сягаючи приблизно 85 метрів у глибину. У ньому були всі умови для автономного життя: житлові приміщення, школи, каплиці, стайні, а також прес для виробництва вина та олії.

За висновками археологів Міністерства культури Туреччини, будівництво Дерінкую могло розпочатися ще у VIII–VII століттях до нашої ери. Ймовірно, першими його зводили фригійці — індоєвропейський народ, що мешкав на території Анатолії. Вони використали м’який вулканічний туф, який легко піддавався обробці. Спочатку печери ймовірно застосовували для зберігання продуктів, адже температура під землею залишалася стабільно прохолодною.

Найбільшого розвитку місто досягло у візантійську епоху, приблизно між 395 і 1453 роками нашої ери. Саме тоді Дерінкую перетворилося на справжню фортецю, що простягалася на площі близько 445 квадратних кілометрів. Мережа тунелів містила приховані входи, вентиляційні шахти для подачі свіжого повітря навіть на нижні рівні, колодязі та водні канали.

Головною метою створення такого масштабного підземного комплексу була безпека. Місто служило надійним укриттям для місцевих мешканців під час численних воєн та набігів. Оборона була ретельно продумана: входи можна було швидко заблокувати зсередини великими круглими кам’яними дверима вагою до пів тонни, які було майже неможливо відсунути ззовні. Коридори спеціально робили вузькими, щоб ворогам доводилося рухатися поодинці — це значно полегшувало оборону. Крім того, мешканці нижніх рівнів могли перекривати водопостачання на верхні поверхи, щоб запобігти отруєнню води ворогом.

Протягом століть у Дерінкую знаходили притулок різні народи. Перші християни ховалися тут від переслідувань римлян, а пізніше під час арабо-візантійських воєн у 780–1180 роках — мусульмани.

Хоча Дерінкую вражає своїми масштабами, воно не є найбільшим підземним містом у регіоні Каппадокія. Це лише частина великої мережі подібних поселень. Цікаво, що такі печери використовувалися як сховища навіть у ХХ столітті. Наприклад, лінгвіст із Кембриджу Річард Макгілліврей Докінз, який відвідував цей регіон на початку століття, розповідав, що під час різанини в Адані у 1909 році багато місцевих мешканців із сусіднього міста Аксо ховалися в підземних притулках, уникаючи ночівлі на поверхні.

Сьогодні Дерінкую є популярним туристичним об’єктом, відкритим для відвідувачів. Воно слугує мовчазним свідком багатовікової історії, людської винахідливості та непохитного прагнення вижити. Випадкове відкриття звичайного чоловіка у власному підвалі подарувало світу унікальну пам’ятку, яка допомагає нам заглянути в глибини минулого і зрозуміти, на що здатні люди заради захисту свого життя і культури.