/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F1ecf97957c0456ebcee6f8e31575628a.jpg)
Втекти і зняти сториз: чому ухилянти стають "зірками" соцмереж і що з цим робити
Чому втеча з країни нерідко викликає у суспільстві не осуд, а підтримку
Прикордонникипродовжують ловити ухилянтів, які намагаються втекти за кордон за фальшивими документами або ж взагалі без них (поза пунктами пропуску). З початку 2022 року кордон незаконно перетнули 44,9 тисячі осіб, а ще майже 30 тисяч громадян було затримано під час спроби перетнути кордон. Такі цифри озвучувалися на засіданні тимчасової слідчої комісії Верховної Ради в травні 2025 року.
Дехто перепливає річки на кордоні, інші переходять "стрічку" лісом. Проте часом військовозобовʼязані українці, які ухвалили рішення покинути країну, навіть не намагаються сховатися чи маскуватися. Навпаки, вони знімають сториз про свою втечу, діляться маршрутом, харчуванням, "ведмедями на дорозі" й перетворюють усе це на контент.
Найсвіжіший приклад — фітнес-тренер Дмитро Воробей, який виклав свій шлях до Румунії. За спиною підтягнутого хлопця ліс, підпис "Встиг до зливи". В іншому відео він дякує місцевим, які "дали води й поїсти". Таких відео десятки, і нерідко у коментарях можна зустріти не осуд, а підтримку: "Тримайся, брате", "Добре зробив", "Не всі мусять вмирати".
"Телеграф" вирішив розібратися, чому тема незаконного перетину кордону військовозобов’язаними українцями усе частіше стає об’єктом жартів, мемів, а іноді — й основою для цілих блогів. Чи це наслідок апатії та втоми від війни, або ж поступова нормалізація зради як явища? І головне — чи реагуватиме на це влада та якими будуть її дії?
"Не розуміють, що роблять"
Проблема незаконного перетину кордону залишається актуальною, попри посилену роботу прикордонників, говорить в розмові з "Телеграфом" речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко. За його словами, окрім безпосереднього затримання ухилянтів на кордоні, ДПСУ також активно відстежує активність у соціальних мережах та інтернет-ресурсах. Зокрема, моніторять діяльність злочинних угруповань, що пропонують послуги з незаконного перетину кордону, а також випадки, коли самі порушники публічно заявляють про це.
Речник ДПСУ уточнює, що питання відповідальності за популяризацію таких дій не належить до компетенції прикордонної служби. Пастка для таких блогерів полягає в іншому.
Як пояснює в розмові з "Телеграфом" член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, колишній прикордонник Юрій Здебський, задача спеціальних правоохоронних підрозділів ДПСУ — не просто зловити когось одного, а викрити цілу схему.
"Ті люди, які розказують, як вони тікають, інколи самі не розуміють (часто це емоційні молоді хлопці), що стають заручниками, якими оперують у відповідних схемах. За незаконний перетин кордону в нас передбачена адміністративна відповідальність, але якщо доведуть, що він є учасником схеми з незаконного переправлення людей через кордон, це вже кримінальна відповідальність. А коли він ще й знімає себе на відео, це буде дуже швидко доведено в суді. Я вірю в наші правоохоронні органи і думаю, що це просто так не минає, повірте мені", — підсумовує нардеп.
За його словами, народні обранці час від часу порушують це питання на засіданнях, а подібні ролики передають до компетентних органів. Однак він наголошує, що потрібно детально вивчати кожен випадок, щоб, наприклад, з'ясувати особу хлопця і чи справді він має українське громадянство (а це, додамо від себе, не так очевидно — наприклад, ніщо не заважає ворогу знімати такі відео на території РФ і закидати в український інформпростір).
З усім тим, кількість спроб незаконного перетину кордону зменшується. Фактично, спостерігається тенденція до зниження цих показників порівняно з минулим роком.
"Пік активності припадав на літо минулого року. Ми доволі активно затримували порушників у липні. І далі кожного місяця тенденція йшла до зменшення", – зазначає речник ДПСУ. Наразі ж, за його словами, ситуація стабілізувалася. І останні три місяці фактично немає коливань у цифрах.
Як і раніше, більшість спроб незаконного перетину кордону відбувається поза пунктами пропуску, тобто по зеленій ділянці кордону. Через офіційні пункти пропуску такі спроби теж трапляються, але їхня кількість значно менша.
"У цьому випадку, люди вдаються до підроблених документів, фальсифікації умов виїзду або спроб підкупу інспекторів Держприкордонслужби, аби ті дозволили перетин кордону. Власне, за такі дії також передбачена кримінальна відповідальність – як за підробку документів, так і за спробу підкупу", — пояснює речник.
За його словами, наразі більшість випадків фіксуються на кордоні з Румунією, далі — на кордоні з Молдовою. Показники практично однакові. Менше випадків по кордону зі Словаччиною та Угорщиною. І найменше — на ділянці кордону з Польщею.
"Більшість з порушників, яких ми затримуємо, звертаються саме до третіх сторін — злочинних організованих груп, які їм обіцяють сприяння. Когось намагаються довести до кордону під час таких схем. Когось просто інструктують, як їм краще дістатися до кордону, щоб надалі перетнути", – розповідає речник ДПСУ.
Нерідко ухилянти стають жертвами шахрайських схем: спочатку їм обіцяють перехід через контрольно-пропускні пункти, потім заявляють про зміну обставин і відправляють на "зелену" ділянку кордону. А найбільша "небезпека", коли людина стоїть на березі річки, по якій проходить кордон, і їй кажуть, що цю водну перешкоду треба ще й подолати.
"Злочинні групи не зважають на життя людей, бо їхня основна задача – збагатитися коштом цих людей, які, на жаль, замість того, щоб підтримати Україну і сили оборони, платять групам досить немаленькі кошти. В середньому суми сьогодні коливаються від 3 до 12 тисяч доларів", — зазначає Демченко.
Зловмисники постійно вигадують нові, іноді навіть дивовижні, способи незаконного перетину кордону. Наприклад, у червні 2025 року на Закарпатті прикордонники спільно з поліцією затримали переправників, які планували вивезти ухилянтів у вантажівці з подвійним дном під виглядом випасу худоби. За цю послугу переправники розраховували отримати 18 тисяч доларів. У січні 2025 року на Волині викрили канал переправлення військовозобов’язаних через конструктивні особливості локомотива, організований працівниками "Укрзалізниці". А в травні цього ж року ДБР затримало військового, який намагався переправити за кордон чотирьох осіб за $50 000, використовуючи спецтранспорт зі спецсигналами.
Не всіх видно і не всіх чути
Та навіть якщо затримання є, а відео використовуються як докази в судах, публічний наратив не завжди на боці держави. Ми спостерігаємо явище "цифрової нормалізації": певна поведінка, попри її незаконність, через постійну присутність та обговорення в соцмережах може почати сприйматися як буденна.
Щоправда, потрапити в пастку суб'єктивного сприйняття і повірити, що "тікток-ухилянти популярні", дуже легко, адже офіційна соціологія уникає чутливих тем, таких як ставлення до мобілізації чи масштаби ухиляння. Вважається, що ці дані мають збирати держава та армія в рамках закритих досліджень.
Як говорить "Телеграфу" соціолог Сергій Дембіцький, в умовах війни завжди існували люди, які намагалися уникнути участі в ній. Очевидно, одним із варіантів зробити це був виїзд в інші країни. Тобто, це очікуване явище, куди важливішими є його масштаби. У певному розумінні приголомшливою, але в позитивному значенні, була кількість добровольців у військкоматах у 2022 році. Ці люди не тікали від війни, а прагнули якомога швидше зануритися в неї.
Нагадаємо, що на початку повномасштабного вторгнення близько 200 тисяч українських чоловіків повернулися з-за кордону. Хтось — щоб підтримати близьких, а більшість — заради захисту своєї країни.
"Ми живемо в інформаційну епоху, і кожне повідомлення має свою аудиторію. Відео про досвід виїзду з України знімалися від самого початку вторгнення. Але, як бачимо, українці масово не штурмують кордони з Польщею. Центри соціального тяжіння створюються не за допомогою відео. Відповідний контент може лише зробити яснішим напрям руху до того чи іншого центру соціального тяжіння", — зазначає Сергій Дембіцький.
Соціолог Володимир Паніотто також наголошує на відсутності даних про поширеність ухилянтства та ставлення до нього серед населення. За його словами, частина людей дійсно схвалює це, але їхня статистична кількість невідома. "І скільки серед них реальних людей, а скільки ботів, які щоденно працюють над цим? Адже в інформаційну війну Росія вкладає шалені гроші, а підрив мобілізації — це одне з головних завдань", — зауважує експерт.
Він також звертає увагу на те, що медіа цікавляться не нормою, а відхиленням. "Мільйони людей спокійно зареєструвалися, частина з них потім пішла у військо — це не "гаряча новина". І тому уявлення про поширення тих чи інших явищ може не збігатися з реальністю", — підсумовує соціолог.
Звідки ця толерантність до втечі?
Прагнення уникнути війни — це не нове явище, воно існувало завжди й, швидше за все, нікуди не дінеться. Факт того, що українці стали спокійніше ставитися до таких історій, Олег Крець, гештальт-терапевт та психолог ГО "Військова школа "Боривітер", пояснює соціальною втомою і колективним зануренням у виживання. Наразі суспільство думає, як жити далі. Більшість хоче стабільності, задоволення, безпеки, певності. А на фронті — страшно, важко, можна загинути чи отримати важке поранення. Звідси й починається толерування — тобто м’яке, майже поблажливе ставлення до тих, хто тікає.
Але "моду" на тему ухилянства і відповідного контенту психолог відкидає.
"Мені не зрозуміло саме формулювання — "мода на втечу". Це не мода. Люди бояться — і тікають. Хтось вирішує це з позиції: "А чому я маю?" Це вже питання цінностей. У кожного вони свої", — каже Крець.
Замість того, щоб таврувати тих, хто ухиляється чи публічно демонструє свою втечу, Крець пропонує звертати увагу на причини. У країні досі немає чіткої, стабільної системи ротацій. Багато тих, хто пішов на початку війни добровольцями, досі не повернулися додому.
"Незаконна втеча з країни — це, безумовно, юридичне порушення. Я впевнений, що ці люди так чи інакше матимуть проблеми з законом. Я не кажу, що їхнє рішення — це добре чи погано. Утім, в Україні мають бути створені умови, які дадуть людям відчуття, що тут є майбутнє. Що тут можна жити. Що є хоча б приблизне розуміння, куди все йде", — підсумовує психолог.

