Автор вірша на стіні харківської кав’ярні: Написав його у бомбосховищі і присвятив дівчині
Всього декілька рядків, які так точно описують теперішнє життя українців з частими тривогами, щоденною біганиною до бомбосховищ, забутою вдома зарядкою від телефона...
На початку війни молодий чоловік з Ніжина (Чернігівщина) Віталій Лісовицький написав вірш, який цитують дотепер.
«…Одягай найтепліші штани,
Бо в підвалі померзнуть ноги.
Я любив тебе ще до війни
І скажу про це в день перемоги».
Менеджери кафе так і не відповіли
Ці останні рядки вірша прикрасили стіну харківської кав’ярні «i-Fresh».
- Це для мене було сюрпризом, - усміхається автор вірша Віталій Лісовицький. - Інтелектуальну власність на цей вірш не оформив, тому він «гуляв» у інтернеті. Та й, в принципі, не маю нічого проти. До кав’ярні я навіть писав через соцмережі, на жаль, відповіді не отримав. Але після перемоги обов’язково навідаюся до того кафе випити кави.
Віталій Лісовицький - 28-річний вчитель біології та хімії з Ніжина, каже, що написав вірш, сидячи в бомбосховищі.
- Це був березень 2022-го, - розповідає Коротко про Віталій Лісовицький. – Тоді я ще проживав у гуртожитку своєї альма-матер – Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя. Якраз у ту пору Ніжин потрапив в оточення. На щастя, російським військам не вдалося зайти у місто, але і ми не мали змоги з нього виїхати. Були часті тривоги, відповідно, більшу частину дня ми, студенти і не студенти, проводили у підвалі, який слугував бомбосховищем. Там я написав свій вірш.
І точним прицілом влучив прямісінько у серця українців. Віталій навіть уявити не міг того, що його вірш стане таким популярним. Зізнається, писав його на емоціях. Адже тоді війна тривала лише декілька тижнів, довкола суцільна невідомість і гостре хвилювання за близьких.
Віталій працює у ніжинській школі вчителем біології та хімії. Фото: Інстаграм Віталій Лісовицький
Емоційні зміни у житті
Та одне речення особливо зацікавило кореспондентку Коротко про.
- Ви написали: «Я любив тебе ще до війни, і скажу про це в день перемоги». Очевидно, що ваш вірш все ж комусь присвячений, чи не так? – запитуємо.
- Саме так, ви вгадали, - усміхається Віталій. - Вірш присвячений конкретній людині. А кому – це нехай залишиться таємницею. Наразі ми припинили спілкуватися з цієї людиною, тому поставимо тут крапку.
- Це дівчина?
- Звісно, це дівчина, - усміхається молодий чоловік.
Чи знає ця дівчина про те, що їй присвячений такий популярний в народі вірш, Віталій не уточнив. Зате розповів, що навіть не всім його рідним відомо про шалену популярність твору.
- От мама знає про мої вірші і навіть якось побачила публікацію у фейсбуці про мій твір, - каже Віталій. – Чи то в коментарях, чи то у месенджер авторці сторінки мама написала, що це вірш її сина. На тому і все. Зізнаюся, з нею ми не обговорювали те, що мій твір такий відомий.
Популярність твору Лісовицького не зникає. Війна триває, тому і вірш актуальний вже три роки після написання.
Складати слова у рими Віталій почав у 2018 році. Навіть має окрему сторінку зі своїми віршами в інстаграмі. Але там останній поетичний твір датується липнем того ж 2022 року.
- Я дійсно перестав писати, - зізнається Віталій. – В якийсь певний момент в моєму житті настали емоційні зміни. Зокрема і через війну. Усі ці події так вплинули на мене, що зникло натхнення до написання.
Зараз чоловік живе у Ніжині. Працює у місцевій школі вчителем біології та хімії. Каже, навчати дітей йому подобається. А ще прекрасно пам’ятає, як проходили уроки у його шкільні роки. Тому старається відійти від тодішнього стилю викладання. Але на уроках Віталій Лісовицький - суворий вчитель, з яким можна побіситися хіба що на перервах.
«Ми ніколи не були разом,
Хоч і часто тримались за руки,
Нас не з’єднували образи,
А тепер роз’єднали буки.
Де по місту вогні рахували,
Там смиренно стоять барикади.
Будувались на літо плани,
та за нас все вирішують гради.
Головне, прихопи зарядку
Та ховайся подалі від лиха,
І коли заспокоїш маму,
Напиши, що у тебе тихо.
Одягай найтепліші штани,
Бо в підвалі померзнуть ноги.
Я любив тебе ще до війни
І скажу про це в день перемоги»
