"Виховуй сам": дружина поставила ультиматум і зникла, батько залишився з сином віч-на-віч

- "Якщо ти такий розумний, тоді сам і виховуй його!" — кричала вона в коридорі, кидаючи до валізи останні речі.

Ігор не сприйняв це всерйоз. Він думав, вони просто як завжди посваряться, розійдуться по кутках і через день помиряться.

Але цього разу все було по-справжньому. Дружина пішла. Залишила шестирічного сина, записку та номер телефону — «дзвони, якщо що» . З того часу минуло чотири місяці. Він так і не зателефонував. Все робить сам.

Від мрії до ультиматуму

Ігор згадує: проблеми розпочалися майже одразу після весілля. Але справжній конфлікт спалахнув, коли народився син. Їхні погляди на виховання були діаметрально протилежними. Він – за дисципліну, вона – за повну свободу. Він за режим і правила, вона за «він сам розбереться».

— «Ми стали як два фронти. Син – наш постійний привід для війни» , – каже Ігор.

Критичною точкою стала чергова сварка після скарги виховательки у дитячому садку. Тоді дружина вперше кинула фразу про самостійне виховання. Потім повторила. А потім пішла.

Шок, побут та нічні сльози

— «Я сидів із запискою в руці і не знав, що робити» , — зізнається Ігор.

До цього він був «другим номером» у догляді за дитиною. Робота, будинок, іноді казка на ніч – і все. А тепер все відразу: садок, робота, вечеря, іграшки, соплі, істерики та постійне «а мама прийде?»

Перші тижні були як у тумані. Дитина плакала ночами, Ігор не знав, як її втішити.

- «Я брехав, що мама скоро повернеться, але сам не вірив у це. А він вірив. Довго» .

Тепер син став тихішим, замкнувся. Ігор намагається компенсувати все: ліпить із ним вироби, читає, готує разом вечерю, влаштовує міні-свята по суботах.

Мама на перерві

За чотири місяці мати з'явилась один раз. Приїхала, постояла біля дверей, обняла сина, сказала, що їй поки важко, і поїхала.

— «Я кликав поговорити, просив спробувати почати з психолога заради дитини. Вона сказала: "Мені треба жити собі". Все» .

З того часу — тиша. Іноді холодно відповідає на повідомлення. Ні натяку на повернення. Ні бажання бути частиною їхньої маленької команди.

Батько на передовий

Ігор зізнається: він багато чому навчився. Готувати кашу без грудочок, вибирати термос у садок, розрізняти, де у дитини "маніпуляція" , а де справді погано.

Але найголовніше — він зрозумів, що бути батьком — це не просто заробляти і любити. Це бути поруч. Щодня. Будь-якої миті.

- «Раніше я думав, що сім'я - це даність. А тепер знаю: її треба тримати, коли шторм. А не стрибати за борт першою» .

Що далі?

Він не ставить ілюзій. Дружина, швидше за все, не повернеться. Він більше не сподівається. Але й не ображається.

— «Якщо людина йде — вона зробила вибір. А маю сина. Він мій сенс. Моя ціль. Моя команда» .

Ігор не виключає, що колись з'явиться інша жінка, яка прийме і його, і сина.

Порада іншим батькам

— «Не бійтеся просити допомоги. Не тягніть все на собі поодинці. Це не слабкість — це зрілість» , — каже він.

І додає:

— «І не звинувачуйте себе. Не ви самі в цьому кораблі. Головне - не втрачайте зв'язок із дитиною. Решта — додасться» .

Раніше ми повідомляли, що оренда із сюрпризом: як померлий господар "подарував" квартиру чужим людям.