/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F5fa736a8cba8e8a1aca06411044e55fd.jpg)
Не "зіга", а українська традиція: лідер "Карпатської Січі" прокоментував протести проти ЛГБТ-прайду в Києві
Піднесення правиці — жест посвяти в боротьбі за Українську Державу
В столиці 14 червняКиївПрайд провів щорічний "Марш рівності" на підтримку ЛГБТІК+ спільноти. Певно, ця подія не викликала б такого резонансу, якби не акція націоналістів, які в цей же день організували свій "Марш Традиції". Скандуючи гасло "Бог. Родина. Україна." учасники руху "Карпатська Січ" пройшли центральними вулицями Києва на знак протесту проти "ходи кольорового збочення".
В соцмережах, в акції націоналістів побачили чудову картинку для російської пропаганди, мовляв, окремі учасники "Маршу Традиції" виконували жест, схожий на нацистське привітання. Чи дійсно в Києві "зігували" та чому взагалі націоналісти вирішили вийти на протест? На ці питання в бліц-інтерв'ю "Телеграфу" відповів військовослужбовець ЗСУ, лідер "Карпатської Січі" Тарас Деяк.
– Тарасе, розкажіть трохи про ідеологію "Карпатської Січі". Це класичний український націоналізм, громадський патріотизм чи як ви б могли охарактеризувати рух?
– "Карпатська Січ" — це український націоналізм дії. Ми стоїмо на позиціях української державності, традиційної ідентичності, сили духу та здорового національного егоїзму. Наш світогляд базується на історичній пам’яті, воїнській честі, любові до української землі та готовності її боронити.
Ми не граємось у м’які слова типу "патріотизм для інстаграму". Наш патріотизм — це фронт, це вишкіл, це конкретна робота в тилу й інформаційному полі. Це проведений літературник серед молоді, це проведена акція пам'яті, це спортивні заходи. Ми віримо в Україну сильну, незалежну та без зовнішніх ідеологічних експериментів.
– Поясніть чому та як взагалі виникла ідея проведення "Маршу Традиції"?
– Ідея виникла як пряма відповідь на агресивну провокацію чужих нам цінностей, які нав’язують ззовні під виглядом "демократії". Ми бачимо, що українські традиційні цінності — сім’я, віра, чоловіча і жіноча сутність, повага до історії — стираються, висміюються і маргіналізуються. "Марш Традиції" — це наша демонстрація сили здорового українського. Ми не дозволимо, щоб у нашій країні руйнували те, що тримало Україну століттями. "Марш Традиції" не був агресією — це оборона.
– А на вашу думку традиційні цінності в Україні під загрозою?
– Звичайно під загрозою!
– В чому тоді полягають ці загрози?
– Нам намагаються нав'язати "прогресивні" погляди, які знищують базові основи нації. Нам розповідають, що сім’я — то щось застаріле, що стать — то соціальний конструкт, що патріотизм — то агресія. Ми це вже проходили з більшовиками сто років тому. Тепер — нова форма. Це загроза національній єдності, демографії, моральному здоров’ю нації. А нація без ідентичності — це просто територія. Ми не дамо перетворити Україну на чергову безлику колонію глобалістів. Ми повинні рухати цей світ, а не він нами.
— І ви бачите у владі (окремих депутатів, групи в парламенті) людей, які можуть загрожувати українським цінностям?
– Безумовно! Досить глянути, хто просуває ці законопроєкти про ратифікацію, так званих, "Стамбульських конвенцій", хто стоїть за ЛГБТ-лобі в медіа та культурі, хто активно працює під гранти і за вказівками з посольств. Ми бачимо імена, структури, фонди. Але нас цікавить не полювання на персоналії, а системна протидія будь-якій антиукраїнській діяльності. Ми боремось не проти людей, ми боремось проти ідей, які знищують нашу державу зсередини. Ми повинні сформувати міцний національний фундамент для України, щоб вижити.
– В ЗМІ та соцмережах "Марш Традиції" був висвітлений доволі скандально. От давайте відповімо на найбільш розповсюджені закиди. На марші справді "зігували"?
– Це класичний приклад маніпуляції та перекручування контексту з боку ворогів і їхніх підспівувачів.
Офіційним привітом українських націоналістів ще з доби Євгена Коновальця було гасло "Слава Україні!" — "Вождеві слава!", супроводжене піднесенням правої руки. Це не є і ніколи не було "зігою" в тому розумінні, яким її намагаються виставити вороги з кремлівської чи ліберальної пропаганди.
Правиця в українській традиції — символ честі, сили, готовності до дії. Її піднесення — це жест посвяти в боротьбі за Українську Державу.
– Але ж це створює картинку для російської пропаганди, мовляв, в Україні дійсно є "нацисти"…
– Чому ті, хто сьогодні критикує нас за нібито "погану картинку", не бачать проблем у ЛГБТ-парадах, які ще більше розганяє російська пропаганда? Там де є марші з веселковими прапорами, трансгендерні костюми та вивіски "гендерна самоідентифікація" — усе це чудово використовується росіянами для картинки: мовляв, подивіться, Захід зруйнував Україну, знищив її мораль.
Російській пропаганді не потрібні приводи, вона творить фейки незалежно від наших дій. Зрештою, зважаючи на історію та ті чи інші події, для них навіть слово "українець" уже є "нацистом".
– Ще один закид до учасників "Маршу Традиції" полягає в тому, що чому ж ті чоловіки, які пройшли в колоні на марші, не перебувають на фронті?
– Багато з тих, хто йшов у колоні, їм по 18-20 років. Це молодь. Це хлопці, які проходять підготовку, вишкіл, навчаються тактиці, дисципліні, готуються до мобілізації та активно формують резерв для майбутніх бойових дій.
– Як ви ставитесь до представників ЛГБТ-спільноти, які воюють на фронті? Наприклад, були мобілізовані чи пішли добровольцями.
– Кожен, хто воює за Україну — виконує обов’язок перед державою. Але виконання військового обов’язку не означає, що ми маємо погоджуватись із пропагандою їхнього способу життя чи надавати їм привілейованого статусу. На фронті немає веселкових прапорів — там майорить синьо-жовтий стяг.
– За великим рахунком, суспільство в Україні доволі консервативне. ЛГБТ-спільнота представлена в суспільстві дуже незначними частками відсотку. Чи вважаєте ви, що вона все одно несе суттєву загрозу?
– Так, і саме в цьому їхня підступність. Навіть невелика група, маючи підтримку західних фондів, медіа, політиків, може нав’язувати свою адженду більшості. Вони лізуть у школи, культуру, законодавство, армію. І ми бачимо вже наслідки в багатьох країнах, де через 10-20 років після "початку толерантності" суспільство стає абсолютно деградованим. Ми не дамо повторити цей сценарій в Україні.
