Перелік давніх українських імен, які були поширеними на наших землях до русифікації: жодних Богданів чи Світлан

Унаслідок тривалого тиску та цілеспрямованої русифікації чимало автентичних імен було витіснено або забуто, а на їхнє місце прийшли чужі за походженням і традицією.

Чоловічі імена, які були втрачені через русифікацію.

Однією з втрачених перлин українського іменного фонду є ім’я Божидар (або Божедар), що в перекладі означає “дар Божий”.

Це справжнє, органічне для української традиції ім’я поступово зійшло з ужитку, поступившись місцем поширенішим, але менш автентичним формам, зокрема імені Богдан.

Хоча обидва мають подібне значення, саме Божидар глибше вкорінене в національній культурній пам’яті, проте зазнало витіснення під тиском зовнішніх впливів.

Ім’я Вогнеслав — символ дохристиянського світогляду наших пращурів, що втілює образ вшанування стихії вогню — також опинилося на межі зникнення.

Його усунення з живої мови стало наслідком християнізації, а згодом і русифікаційних процесів, які спричинили занепад цілого пласту праукраїнських імен.

У той час, як в інших слов’янських культурах воно подекуди збереглося, в Україні майже зникло.

Ще одне ім’я, яке поступово зникло з українського мовного простору — Златан, що означає “золотий”.

Колись воно звучало природно й по-українськи, але в період інтенсивного впливу Російської імперії та СРСР було витіснене іменами з чужорідного лексичного ряду, зокрема Зиновієм та Захаром, які цілеспрямовано впроваджувалися як частина політики культурного нівелювання.

Ім’я Любомир, хоч і не зник остаточно, упродовж тривалого часу опинилося в тіні через нав’язування російських імен, зокрема Лаврентія чи Леоніда.

Відтиснуте з офіційного та повсякденного вжитку, воно втратило колишню поширеність.

Утім, сьогодні спостерігається поступове відродження цього імені, особливо на західноукраїнських землях, де зберігається більша тяглість до національних традицій.

Ратибор — ім’я, що втілює образ воїна-захисника й носить значення “той, хто бореться за правду” — є частиною глибинного культурного шару, пов’язаного з воїнською славою предків.

Проте церковна стандартизація і русифікаторська політика призвели до майже повного зникнення цього імені, замінюючи його більш прийнятними з точки зору імперської норми формами — такими як Роман або Ростислав, що хоча й схожі звучанням, не мають тієї ж етимологічної сили та історичного контексту.

Які жіночі імена були колись поширені, а потім зникли.

Жіночі імена так само стали жертвами тривалого процесу витіснення й заміщення.

Наприклад, ім’я Весна — поетичне, глибоко пов’язане з природним циклом оновлення — майже зникло з ужитку, поступившись більш формалізованим іменам, як-от Віра чи Валентина, які активно впроваджувалися в імперський і радянський періоди.

Ім’я Зореслава, що буквально означає “та, що славить зорю”, не витримало культурного тиску з боку популярних російських форм — передусім Софії та Світлани.

Сьогодні його можна почути лише зрідка, здебільшого в родинах, які свідомо плекають українську автентичність і символіку.

Не менш вагомим є ім’я Лада — пов’язане з прадавньою богинею любові, гармонії й жіночої краси.

Через християнське табуювання язичницьких образів і подальшу русифікацію ім’я було фактично витіснене з побутового вжитку, а його місце посіли імена з церковного календаря, як-от Лариса.

Милослава, що несе в собі сенс “та, що мила славі”, також опинилася серед забутих.

Замість неї утвердилися загальновживані імена на зразок Марії та Наталії, які відповідали стандартам офіційної церковної традиції.

Водночас у сучасній Україні це ім’я починає повертати собі місце в культурному просторі — його дедалі частіше обирають родини, які прагнуть відновлення національної самобутності.

Ще більш рідкісним є ім’я Оріяна, що походить від слова “зоря” або “світання” й втілює образ ранкової чистоти.

Це одне з найменш досліджених і майже забутих імен українського походження, яке майже не фіксується навіть в етнографічних джерелах — і саме тому має велику цінність для тих, хто прагне повернення до витоків.