Знайдено найдавнішу мураху, яка жила 113 млн років тому: чим вона здивувала учених

У вапнякових відкладення на північному сході Бразилії науковці виявили скам’янілу мураху віком близько 113 мільйонів років.

Це найдавніший відомий науці представник мурашиних.

Повідомлення про знахідку вчені з Музею зоології Університету Сан-Паулу опублікували в журналі Current Biology.

«Нещодавно зареєстрований вид представляє найдавнішу остаточну мураху, відому науці, а також найповніший доказ ранньої еволюції мурах у літописі скам’янілостей», — стверджують дослідники.

Ба більше, йдеться про новий викопний вид Vulcanidris cratensis, який представляє вимерлу підродину під назвою Haidomyrmecinae, яку ще називають «пекельними мурахами».

Ці комахи мали вертикальні, серповидні щелепи, на відміну від сучасних мурах, у яких щелепи відкриваються вбік.

Це дозволяло їм ловити здобич зверху вниз, ніби лезом.

Деякі види мали також металізовані вирости на голові, що, ймовірно, слугували для заклинювання жертви.

Скам’янілість виявлено в геологічній формації Крато — унікальному місці з виключно добре збереженими копалинами.

Вважається, що мурахи вперше з’явилися десь між пізньім юрським та раннім крейдяним періодом, причому пекельні мурахи потенційно представляють першу лінію, яка розійшлася.

Відкриття пекельних мурах у новій частині світу і з добре встановленою анатомією дає вченим новий пробний камінь для розуміння еволюції цієї різноманітної, всюдисущої групи комах.

Раніше «пекельних мурах» знаходили лише в бурштині з Франції та М’янми, і їхній вік не перевищував 99 млн років.

Нове відкриття не лише розширює часові межі еволюції мурах, а й свідчить про те, що вони вже були широко поширені на планеті ще до масового вимирання динозаврів.

Дослідники також помітили у викопному зразку ознаки спільного предка мурах і ос — наприклад, складне жилкування крил, типове для перших перетинчастокрилих.

Знайдена мураха демонструє вражаючий рівень еволюційної спеціалізації — навіть на ранньому етапі свого існування мурахи вже мали складні хижі адаптації, суттєво відмінні від сучасних представників виду.

Науковці наголошують: знахідка стала можливою завдяки унікальному стану збереження скам’янілості у вапняку — подібні відкриття в осадових породах, а не в бурштині, трапляються надзвичайно рідко.