Найближчі 1,5 місяця будуть ритуальні танці навколо символічних дат

Буде багато блефу. Оскільки величезна зона невизначеності, що створює мотиви качати противника.

Ключові події минулого тижня виявилися вельми передбачуваними.

По-перше, Путін сказав "так, але..." і рушив на коло затягування часу.

По-друге, почалася гра на пониження українських переговорних позицій, а також вкидання з приводу змісту і меж можливих компромісів.

Щоб було менше неприємних сюрпризів, зафіксуємо основне.

1 Нерозумно заперечувати, що в українському суспільстві є зростаючий запит на мир. Саме тому озвучена вголос ідея 30-денного перемир'я після гойдалок зі скандалом-паузою в допомозі викликала такий емоційний відгук.

Причому багато хто усвідомлює, що це ірраціональна реакція. Але все одно - а раптом? Міркування на тему "а як технічно, а що далі" - це потім. Спочатку - надія.

У такій ситуації люди дуже вразливі. Хтось уже відключився від фронту і почав мислити поствоєнними категоріями ("куди летіти з відкритого львівського аеропорту"). Це неминуче.

Але що мене порадувало: в абсолютно різних середовищах відзначив наявність свого роду психологічної протиотрути. Базис цієї протиотрути - Путіну не можна вірити, він обдурить. Що балансує надію. Буде - прекрасно, обдурить - не здивуємося. Це допомагає утримувати фокус "хочеш миру - працюй на фронт". І реально збільшує шанси на мир.

2 Найближчі півтора місяця будуть ритуальні танці навколо символічних дат. Буде багато блефу. Оскільки величезна зона невизначеності, що створює мотиви качати противника.

30 квітня - 100 днів Трампа на посаді. Звідси маса чуток про перемир'я до цієї дати. Або потрібен якийсь дуже наочний результат. Або його відсутність потрібно перебити чимось, що затьмарює на інших напрямках. У квітні у Трампа починається тарифна битва. Йому об'єктивно треба щось показувати.

9 травня - бенефіс Путіна, до якого він готувався останні 5 років. Це момент тріумфу, який ніщо не повинно затьмарювати. Звідси позамежна мотивація закрити історію з Курськом і зупинити хоча б на деякий час усіляку метушню на фронті. Бо надприродних перемог не очікується, а Україна довела, що здатна неприємно дивувати.

За великим рахунком, і 100 днів, і 9 травня якось пройдуть, навіть якщо не буде яскравого прориву у сфері війни. Трамп і його люди вже зробили низку застережень, щоб дезавуювати заяви про "кінець війни за 24 години". Тобто, на якісь радикальні поступки ні Кремль, ні Білий дім виключно заради дат не підуть. Але збіг інтересів є, як і природне прагнення задовольнити їх за рахунок найбільш вразливої сторони - тобто, нас.

3. Ситуація з Курськом дуже наочна. Суть знає зовсім небагато людей, але конспірологічно це виглядає як публічно не проговорений обмін. Для оцінки явно не вистачає параметрів тієї фігури умовчання, яка, очевидно, є. Тому жодних оцінок, факт: завершення Курська відкриває Путіну можливість щось робити для врегулювання без втрати обличчя.

Залишається другий момент: російські війська поки що зберігають здатність тиснути на окремих ділянках. Відмовлятися від такого козиря нелогічно (Путін його спеціально роздуває). Тому Кремль мотивований тягнути час, відповідаючи Трампу, що відмову від руху треба якось пояснити або компенсувати поступками.

Але зовсім затягувати ці ігри небезпечно. Інфополе вже розігріли вкиданнями, що Трамп ігор не потерпить. Він би, може, й хотів, але тепер буде складніше. Доведеться від погроз переходити до справи. Тому Віткофф і каже, що терміни вимірюються тижнями.

Зараз і будуть ті самі тижні-місяці, про які я раніше писав. Діапазон результатів може бути дуже широким, бо наша війна - не у вакуумі. Тому Москва і намагається максимально розгойдати, щоб мати простір для маневру. І дрібниць тут немає. Внутрішня стійкість буде тим аргументом, який не дозволить нав'язати неприйнятне.

4. Список того, що може бути заграно в процесі переговорів, або вже якось частково озвучувався, або інтуїтивно вгадується.

Території. Логіка скасування санкцій. Компенсації. Заморожені активи. АЕС. Обмін полоненими. Повернення вкрадених дітей і цивільних. Параметри оборонного сектора. Не-НАТО. І т.д. Сюди ж - "північні потоки", режим використання української ГТС, "вода в Крим" (величезний спектр завдань). І багато іншого. Але спочатку - механізми контролю і підтримки гіпотетичного режиму припинення вогню.

Як ці фішечки будуть розставлені, чого виявиться достатньо для першого етапу - гадати марно. Пара вдалих виступів "довгого Нептуна" вплине на картину. Так само як і підсумок дискусії в Європі щодо практичної допомоги Україні.

Основне зараз - наочна демонстрація американським партнерам, що свідомо неприйнятні для України речі не варто навіть заявляти, тому що їх неможливо буде втілити. І все закінчиться ганьбою.

5. Ми зі зрозумілих причин дещо зашорені на нашій війні. Але паралельно розвиваються інші процеси, де російська агресія - тільки один із сюжетів.

Іран, де все дуже складно всередині і навколо. Тут і хусити, тут і РФ, яка намагається розірвати посередництво, тут і мільярд нюансів навколо Сирії.

Масові протести в Белграді та Будапешті, з внутрішніх причин. Але які підбурюють до конспірології: у травні минулого року Сербію та Угорщину відвідував імператор Сі, відкрито позначаючи плацдарм у Європі. Безлад у Румунії. Безлад у Грузії. Це якось аж надто падає в китайську скарбничку. Повертаючи нас до теми того, що Кремль був змушений віддати свою клієнтелу старшому братові, але підйом китайських прапорів замість російських - це явно не те, чого раніше чекали у Вашингтоні. Чого там чекають зараз і що в реальності здатні реалізувати - малозрозуміло.

Загалом, світ зайнятий не тільки нами. Для Трампа тема №1 - ситуація всередині США, все інше - похідні.

Вашингтон два місяці тому запустив перехід у роль посередника. Що за підручником передбачає створення додаткового простору, а-ля деескалація в риториці, вихід з ініціатив, які прямо звинувачують Росію в агресії, каламутні резолюції на рівні ООН/Ж7 тощо. З нашого боку на рівні громадянських інститутів цілком коректно викривати такий підхід.

Метушіння Трампа на тему "козирів" обумовлено тим, що козирі насправді є у всіх. Але бездоганного плану їх розіграти немає.

Для нас дуже важливо усвідомлювати - це вже не ситуація безвиході, куди нас півтора місяця заганяли всіма силами. Україна вистояла зиму, не захиталася від погроз зупинити допомогу, тримає фронт.

Публічна відмова імітувати ДОБРОВІЛЬНИЙ характер поступок різко знизила можливості навісити Україні беззастережну капітуляцію. І значно підвищив шанси того, що Москва буде затягувати війну, або зривати перемир'я, якщо таки піде на нього.

Зараз досить непогана ситуація для чергового кола роз'яснень: щоб домогтися миру, треба позбавити Росію можливості вести війну. Заяви перших осіб США доводять, що в міру занурення в контекст вони починають краще розуміти особливості нашої ситуації. І поверхневе прагнення нав'язати нахрапом прості рішення коригується. Бо провал і/або ганебна втеча у форматі умивання рук - це не найкращий варіант.

Разом. Продовжувати фільтрувати інформаційний шум від реальних подій. Поки що найбільша інтрига з певним потенціалом для нас - це підрив довгострокової впевненості в американській зброї через незграбні політичні маневри. Що напевно викликало лють ВПК і має призвести до якихось механізмів компенсації. Не відразу, не в лоб. Але ми маємо бути готові награти максимум.

Джерело