/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2F2f131635bdd89a5bc7024b83f3f0c928.jpg)
Мирна угода – це не завжди про хепі-енд: чому вчить Україну досвід Ізраїля
Не варто сприймати будь-який мирний договір як чарівний ключ, що відчиняє двері до безпеки і процвітання, попереджає почесний консул Держави Ізраїль у Західному регіоні України Олег Вишняков. Ізраїль має багатий сумний досвід того, як укладені угоди призводили до нових війн.
Мирні угоди часто асоціюються з надією, припиненням страждань і завершенням війни. Але в реальності вони не завжди приводять до миру.
Досвід Ізраїля – наочне підтвердження того, що домовленості на папері можуть виявитися лише ілюзією стабільності.
Ізраїльські мирні угоди: надії та реальність
Ізраїль за свою історію уклав кілька мирних угод та спробував досягти порозуміння з різними сусідами й терористичними організаціями. Проте далеко не всі ці спроби завершилися успішно.
Угода в Осло (1993, 1995)
Одна з найвідоміших угод – так званий "Мирний процес в Осло" між Ізраїлем та Організацією визволення Палестини (ОВП). Ізраїль визнав ОВП легітимним представником палестинського народу, а в обмін ОВП мала відмовитися від тероризму.
Що сталося далі? Палестинські радикали активізували атаки. У 2000 році вибухнула друга інтифада – масові заворушення та хвиля терористичних нападів на Ізраїль. А згодом владу в Газі захопив ХАМАС – ще більш радикальна група, яка взагалі не визнає Ізраїль.
Тож, угоди з недемократичними структурами, які не контролюють усі збройні угруповання, ризикують стати фікцією.
Вихід із Гази (2005)
У 2005 році Ізраїль вирішив зробити крок до миру, вийшовши з сектора Газа та передавши його палестинцям. Тодішній прем’єр Арієль Шарон вважав, що це дасть змогу Ізраїлю зосередитися на розвитку, зменшить міжнародний тиск і зробить його більш безпечним.
Що сталося далі? Вже у 2007 році владу в Газі захопив ХАМАС. Замість миру Ізраїль отримав постійні ракетні обстріли, терористичні тунелі та безперервні військові операції.
Тож, односторонні поступки без реальних гарантій лише підсилюють агресора.
Угода з Ліваном (1983)
Після першої ліванської війни Ізраїль та Ліван підписали мирний договір за посередництва США. Але угода так і не була ратифікована ліванським урядом через тиск Сирії.
Що сталося далі? У 2006 році Ізраїль воював із "Хезболлою", яка зміцнила свої позиції у Лівані та стала ще більшою загрозою.
Тож, мирні угоди без справжньої незалежності другої сторони – пустий звук.
Які уроки для України?
Україна також стикається з ворогом, для якого мирна угода – це не кінець війни, а інструмент для перегрупування сил. Ось головні висновки, які варто зробити з ізраїльського досвіду:
- Не довіряти словам – лише діям. Якщо угода не супроводжується реальними діями (роззброєння, зміна політичного курсу агресора), вона приречена.
- Не йти на поступки без гарантій. Вивід військ чи поступки у територіях без жорстких механізмів контролю лише посилять агресора.
- Не ігнорувати внутрішні ризики. Укладення угоди не означає, що всередині країни не з’являться сили, які саботуватимуть її виконання.
- Розуміти, що мир не завжди означає безпеку. Можна підписати угоду, але це не гарантує припинення війни – іноді вона просто переходить в іншу форму.
- Готуватися до довготривалої боротьби. Ізраїль десятиліттями живе в стані конфлікту, але зміг побудувати сильну економіку, технологічний сектор і потужну армію. Україна також має орієнтуватися на розвиток, а не лише на очікування миру.
Коли ми говоримо про мир, уявляється щось остаточне, наче перегорнута сторінка історії. Але реальність складніша.
Мирна угода – це не чарівний ключ, що відкриває двері до безпеки та процвітання. Часто це лише перепочинок, нова шахова партія, де одна зі сторін намагається переграти іншу вже не на полі бою, а за столом переговорів.
Ізраїль добре знає ціну таким домовленостям. Щоразу, коли здавалось, що ось-ось настане мир, конфлікт повертався ще жорсткішим, ще підступнішим. Урок простий: якщо твій ворог не визнає самого права на твоє існування, жоден підписаний папір не захистить тебе від його куль.
Україна сьогодні також стоїть перед цим вибором. Підписати мир – це просто. Але чи означатиме це справжню безпеку? Чи не перетвориться така угода на ілюзію, яка тільки дасть ворогу час для нової атаки?
Мир неможливо досягти через поступки, які лише підживлюють агресію. Його можна здобути лише тоді, коли ворог розуміє: твоя країна – сильна, твоя армія – непереможна, а твій народ – незламний. Лише тоді мир буде не просто паузою, а справжнім фіналом війни.
Історія Ізраїлю вчить: не кожен мирний договір вартий того, щоб його підписати.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

