Яку цифрову платформу створять спеціально для українських дітей, що живуть за кордоном? Як захищена від втручань система електронного тестування НМТ і що кажуть про неї міжнародні фахівці? Чи всі школи мають Інтернет і чому вчителям доводиться часом піратити програми для обладнання, яке закуплено школам? Усі ці питання нібито про різне, а насправді про одне — про цифровізацію освіти. Важливий, але малопомітний напрям її розвитку.
Багато хто вважає, що якщо в школі поставити комп’ютери та повісити на стіну плазму, це вже означає цифровізацію. Насправді це лише гаджети. Цифровізація — поняття набагато ширше. В епоху штучного інтелекту та шаленого розвитку технологій школи не можуть навчати дітей так, як вони це робили в минулому столітті. В освіті, як і в інших сферах суспільного життя, потрібен технологічний прорив, який забезпечує в тому числі і цифровізація.
Про те, як відбувається цифровізація у школах та які виклики доводиться долати, ZN.UA розпитувало заступника міністра освіти і науки з питань з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Дмитра Завгороднього.
Цифровізація освіти в Україні — що це?
— Дмитре Володимировичу, ви як людина, котра відповідає в Міністерстві освіти і науки за цифровізацію, розкажіть, будь ласка, які напрями вона передбачає?
— Ми це розділяємо на п'ять складових, одна з яких — інфраструктура. Вона найбільш коштовна в плані фінансів, але без неї неможливі всі інші. Ми можемо хотіти зробити будь-які корисні речі, але якщо в школі немає Інтернету та комп'ютерів, цифровізації не буде. Друга складова — цифровий контент, цифрові освітні ресурси, тобто те, що має відображатися на всіх наших девайсах. Тут онлайн-курси, електронні підручники, мобільні застосунки тощо. Третя складова — навчання вчителів і адміністрації. Ще з початку пандемії ми організовуємо онлайн- і офлайн-курси для вчителів, залучаємо великі компанії, такі як Google, Microsoft. Деякі курси розміщуємо на державних платформах, зокрема на «Дія.Освіта», деякі — на приватних платформах громадських організацій. Четверта складова цифровізації — цифрові послуги в освіті. Їх стає дедалі більше, ми над цим працюємо.
Наприклад, реєстрація на НМТ і подання заяв і документів на вступ. Намагаємося перевести в електронний вигляд роботу шкіл над звітами, журналами, оцінюванням. У нас є форми звітів, які виникли ще в Радянському Союзі, і ми намагаємося їх або прибрати, або спростити й перевести в електронний вигляд. І остання, п’ята, складова цифровізації — робота з даними. Це крок до того, що ми можемо взагалі побачити, що відбувається в сфері, і краще управляти процесами та ухвалювати рішення.
— Чи могли б ви назвати три найбільші досягнення цифровізації в освіті, якими ви пишаєтеся?
— Серед досягнень я назвав би забезпечення шкіл девайсами. Лише за час війни ми змогли знайти і доставити в школи більш як 270 тисяч ноутбуків, планшетів, різних пристроїв для вчителів і учнів. І це без використання коштів державного бюджету, з допомогою міжнародних партнерів. Наприклад, 50 тисяч ноутбуків нам подарувала компанія Google, ще майже 40 тисяч — компанія HP за сприяння Посольства України в США та Фундації Олени Зеленської. Вся інформація про те, від яких донорів отримувала кожна школа девайси, для кого і скільки, є на нашому інтерактивному дашборді. Ми намагаємося перш за все забезпечити гаджетами дітей із вразливих категорій (багатодітних і малозабезпечених сімей, дітей-сиріт, зі статусом ВПО). Також прагнемо, щоб як мінімум у десяти регіонах України, де все ще є багато шкіл, в яких навчаються дистанційно або змішано, в шкільному інвентарі було достатньо багато різних гаджетів, якими вони могли б забезпечити участь в освітньому процесі всіх своїх учнів. Це Чернігівська, Сумська, Харківська, Дніпропетровська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Одеська області.
Друге досягнення цифровізації в освіті — Всеукраїнська школа онлайн. На платформі вже є відеоуроки, тести та матеріали, які покривають шкільну програму 5–11 класів. Ви також можете почати вивчати там німецьку мову, а минулого року ми розробили і запустили курс кримсько-татарської. Маємо майже мільйон користувачів платформи та більш ніж 150 тисяч підписників нашого YouTube-каналу. Уроки використовують діти по всьому світу, а також на тимчасово окупованій території.
Третє досягнення — національний мультипредметний тест.
Коли почалася повномасштабна війна, майже одразу розпочалося обговорення, що ми будемо робити із ЗНО: проводити його чи скасовувати або відтерміновувати. І я вважаю величезною перемогою те, що вдалося зберегти формат зовнішнього незалежного оцінювання, що ми не повернулися до вступних іспитів. Це стало можливим тільки завдяки тому, що було знайдено цифрове рішення для проведення НМТ.
Тоді ми звернулися до всіх європейських країн, які мають досвід у проведенні такого роду іспитів у цифровому форматі, зокрема й досвід в організації міжнародного дослідження PISA. Усі були готові нам допомогти, але не в ті терміни, в які нам було потрібно. Крім того, в жодній із систем, які використовують в Європі, не існувало функціоналу, який нам був потрібен. Наприклад, нам треба, щоб іспити можна було переривати у разі повітряної тривоги і щоб у цей момент у всіх блокувався доступ до тестів. І щоб цим можна було керувати регіонально, бо в одному регіоні є тривога, в іншому іспит може тривати. Нам сказали, що ніхто досі з такими завданнями не стикався. Але ми розробили систему для проведення іспитів разом з ЮНІСЕФ, долучився ЮНЕСКО та швейцарські партнери. Зараз розробку та вдосконалення цієї системи для проведення іспитів в електронному вигляді фінансує Світовий банк. Ми використовуємо її не лише для НМТ, а й для іспитів при вступі в магістратуру: ЄДКІ, ЄВІ. Ми дуже потужно розвинули за цей час систему іспитів. Я особисто пишаюся цим проєктом. Надзвичайна команда Українського центру оцінювання якості освіти змогла організувати ці іспити по всьому світу. Я мрію про те, що через кілька років ми зможемо сказати, що у нас одне з найкращих таких рішень в електронних іспитах у світі.
Як захищають НМТ від втручань і списування?
— На початку електронного тестування бували нарікання учасників НМТ, наприклад, що сервер не витримує навантажень, що зависають комп'ютери. Чи вирішено зараз ці проблеми?
— Порівняно з тим, як проводився перший іспит 2022 року, зараз кількість проблем зведено до мінімуму. І це локальні проблеми, часто пов'язані не з системою, а з організаційними питаннями: з якістю зв'язку або комп'ютерів, які стоять в аудиторії тестування (а для тестувань використовують приміщення закладів освіти). Ми намагаємося це теж покращити, в тому числі і за рахунок девайсів від міжнародних партнерів. До речі, якщо казати про нарікання на роботу системи тестування, то ми спілкувалися з цього приводу з колегами з європейських країн. Серед них — і з лідером світового ринку, розробниками системи TAO Testing, яка використовується для PISA. Цю систему використовує багато країн, серед яких Франція, Італія, Швейцарія. І вони нам кажуть: якщо порівнювати ваші зауваження з кількістю зауважень, які ми отримуємо під час PISA, то у вас усе взагалі добре. А коли врахувати, що ви робите у стислі терміни щось дуже важливе для 250 тисяч дітей по 40 країнах світу (адже НМТ проводиться і для тих, хто за кордоном) одночасно, 20 разів поспіль — це взагалі добре.
Зараз архітектура системи електронних іспитів суттєво змінена, вона витримує значно більше навантажень, ніж два роки тому. У нас дуже багато людей складають іспити одночасно, і їхню кількість ми хочемо й надалі збільшувати. Це наш найперший пріоритет. Чимало міст проводять НМТ прямо в укриттях, наприклад Запоріжжя. І вони не роблять технічних перерв через повітряні тривоги. У Запоріжжі є дуже гарно обладнані укриття — це нові сучасні кабінети просто під землею.
Ще один виклик для нас — DDoS-атаки, які завжди відбуваються під час проведення тестувань. Ми про них знаємо, з нами співпрацюють українські спецслужби і про такі атаки попереджають заздалегідь. Працюємо над захистом системи електронного тестування.
— Наскільки зараз захищена від втручань система тестування НМТ онлайн? Чи можна в неї зайти ззовні і виконати тест за студента (такий випадок був у минулому), чи можна списати?
— Будь-яка цифрова система у світі, будь-який цифровий продукт — це постійна боротьба між антифрод (команда або система, яка відстежує шахрайські дії та запобігає їм) і тими, хто намагається знайти вразливі місця програми. Щороку є люди, які намагаються обійти правила, списати, але вони так чи інакше потрапляють у поле зору організаторів тестування і дискваліфікуються. Загалом порушники у нас дуже креативні люди, вони використовують кожного року дедалі нові і нові способи для недоброчесності. Однак ми ведемо постійну роботу із удосконалення захисту системи тестування, деталі якої не будемо розкривати.
У нашу систему електронного тестування буде складно зайти ззовні. Ба більше, під час тестування працює команда фахівців, що стежить за його проведенням: це працівники Українського центру оцінювання якості освіти та команда розробників. Під час тестування вони спостерігають, чи є незвичайні активності на якомусь із комп'ютерів. Відстежується кожна сесія кожного учасника тестування. І якщо щось помічають, інформація передається спостерігачам, які перебувають в аудиторії, де стоїть комп'ютер з підозрілою активністю. Це дуже високотехнологічна історія, в якій ми розуміємо тисячу варіантів того, що абітурієнти придумали за ці роки, намагаючись обійти тестування.
Чи всі школи забезпечені Інтернетом?
— Як ви зауважили, цифровізація освіти неможлива без інфраструктури, передусім без інтернет-зв'язку в кожній школі і, бажано, в укритті (і тут потрібна оптоволоконна мережа). Яка зараз ситуація із забезпеченням шкіл Інтернетом?
— Зараз в Україні ситуація з покриттям якісним Інтернетом непогана. Є проблеми лише в віддалених гірських школах, і ми все ще ведемо дискусії, чи потрібно в цих школах встановлювати Starlink або ж приєднувати їх до оптоволоконного Інтернету. За нашими даними, 96% шкіл мають доступ до Інтернету, із них 22% підключені до мережі Інтернет дротовим широкосмуговим доступом зі швидкістю 100 і більше Мбіт/с. Перед вторгненням 99% усіх шкіл країни були підключені до Інтернету різної якості (кращої чи гіршої), проте зараз маємо частину шкіл на прифронтових територіях, де взагалі немає зв’язку, що й вплинуло на зниження охоплення.
Насправді питання забезпечення Інтернетом можна розділити на дві складові. Перша — наявність якісного Інтернету в населеному пункті та будівлі закладу. Друга — покриття. Якщо Інтернету немає в населеному пункті, очевидно, його немає і в школі. І це точно не питання директора школи, воно більш глобальне. Для того щоб збільшити покриття швидкісним Інтернетом по країні, до повномасштабного вторгнення Міністерством цифрової трансформації реалізовувалася програма «Інтернет-субвенція». Тоді ж по школах розвезли тисячі роутерів.
Інтернет у сучасному світі — це базова послуга, як опалення, електроенергія. Якщо ми, громада, купуємо школі інтерактивні дошки і комп'ютери, то маємо також подумати про те, що без Інтернету все це працювати просто не зможе.
Разом з тим держава повинна забезпечити, як це було до війни, доступ до якісного Інтернету там, де ринок послуг операторів цього не робить. Наприклад, є якесь село, куди оператор не хоче тягнути за 200 тисяч гривень оптоволокно, тому що там немає клієнтів. От у цій ситуації держава має забезпечити якісний зв'язок на якусь віддалену територію, і цим активно займається Міністерство цифрової інформації. Але утримання цього зв'язку потім — вже відповідальність громад.
Чи з’являться у нас електронні підручники та чому школи піратять програми?
— Щодо цифрового контенту в школах. Я спілкувалася з учителями, вони кажуть: ось нам дають, наприклад, методичні комплекси, інтерактивні дошки. Але щоб усе це працювало, потрібне програмне забезпечення. І його надають розробники або спонсори, тільки не назавжди, а на термін від одного до трьох років. А потім доведеться купувати це самим, і грошей немає. Тому школи просто піратять програми.
— Погоджуюся, є така проблема. Ми нещодавно мали щодо цього дискусії.
Щодо вашого питання, то тут насправді є кілька позицій. Перша — наші міжнародні партнери, такі як Unicef, для прикладу, не оплачують для нас ліцензій на програмне забезпечення. Це їхня принципова позиція. При цьому нам оплачують розробку чогось, що стає державною власністю. Це теж принципова позиція. Ми, наприклад, за час війни дуже розвинули нашу платформу «Всеукраїнська школа онлайн». І це не єдиний продукт, яким ми займаємося.
Станом на зараз у нас немає механізму, який передбачав би, що держава закуповує ліцензоване програмне забезпечення або передає на нього гроші школам. І немає грошей у державному бюджеті на такі закупівлі, так само, як і в деяких громадах. Як варіант, треба шукати гранти, і ми над цим працюємо. В тому числі спілкуємося з експертами та всіма зацікавленими сторонами щодо пошуку додаткових рішень.
При цьому на ринку є безліч продуктів, які громада може собі купити. Наприклад, місто Львів щорічно закуповує систему управління навчанням, в якій є електронні журнали, щоденники, певний контент і таке інше. Так само Львів купує інтерактивні дошки і паралельно — програмне забезпечення для них. Це місто, для якого такі питання в пріоритеті, і воно має для цього бюджет.
— Чи з’являться в нас електронні підручники? Тому що зараз є тільки PDF-копії паперових. А хотілося б справжніх електронних — щоб у них був не лише текст із правилами та поясненнями, а й різний мультимедійний контент: відео, аудіо, інтерактивні завдання. Все в одному місці. Такі підручники можна постійно оновлювати й осучаснювати, на відміну від паперових.
—Так, зараз ми маємо електронні версії паперових підручників. Але не можна сказати, що електронних підручників у нас зовсім немає. Розробляються електронні інтерактивні додатки до підручників, тобто це вправи, ігри, які допомагають краще опанувати програму. Це два різні поняття — е-підручник та електронний інтерактивний додаток до нього, вони дещо відрізняються за вимогами (вимоги до електронного підручника тут, вимоги до додатка тут. — О.О.). Але і те, і те існує давно. Насправді підручників із електронними додатками багато і від різних видавництв. Протягом війни більшість із них була у вільному доступі, але також є ті, що продаються, і їх купують батьки або приватні та державні школи.
Держава все ще не купує електронних підручників, а до 2025 року не купувала й електронних додатків до них. З цього року підручники закуповуватимуть у видавництв тільки разом з інтерактивними електронними додатками. Я впевнений, що (оскільки це перша спроба) ми побачимо різні продукти. Відштовхуючись від цього, проаналізуємо, зробимо висновки та надаватимемо рекомендації щодо вдосконалення таких додатків. І цей напрям завдяки ринковій конкуренції розвиватиметься.
Але насправді державі не потрібно чогось купувати, щоб це почало існувати. Ви можете просто ввести в пошуковику Google «електронні підручники» й побачити: є багато рішень, які відповідають тому, що ми в законодавстві називаємо електронними підручниками. Це інтерактивні застосунки та сайти, які дають змогу пройти шкільну програму або якусь її частину. Більшість із таких додатків створено для початкових класів, де вже реалізується реформа «Нова українська школа». Розробники застосунків часто не хочуть вкладати гроші в розробки для дев’ятого чи десятого класу, розуміючи, що програма там зміниться за кілька років. Водночас вони готові вкладати зараз у сьомий-восьмий клас.
Моя особиста думка: електронний підручник — це дуже широке поняття, й це може бути умовно, наприклад комп’ютерна гра або чат-бот, у якому ви спілкуєтесь зі штучним інтелектом, що намагається вас навчити якихось конкретних тем. Це ж теж елементи електронного підручника. Щодо мультимедійного контенту — в наших паперових підручниках він теж є. Ви відкриваєте підручник, і там написано: «Хочеш дізнатися більше? Ось QR-код». Переходите — й там, умовно, є якесь відео.
У більшості європейських країн, із якими ми спілкувалися та які спочатку рухалися до того, щоб електронний підручник замінив паперовий, відмовилися від цієї ідеї.
— Школи дедалі активніше цифровізуються — стає більше гаджетів, програм, вчителі й класи реєструються на певних електронних платформах. Але хто має все це координувати, ремонтувати, налаштовувати? У школах, на відміну від бізнесу, немає посади системного адміністратора та програмного інженера. Вчителі інформатики та фізики вже стогнуть від цього додаткового неоплачуваного навантаження.
— Загалом громади коштом органів місцевого самоврядування можуть запроваджувати такі посади з відповідною доплатою, й часто це роблять. Як заступник міністра освіти, який відповідає, крім цифровізації, також за професійно-технічну освіту, хочу сказати, що посада фахівця з інформаційних технологій вже з’явилась у штатних розкладах закладів профтехосвіти. Ми хочемо, щоб її було запроваджено в усіх великих закладах освіти. Сподіваємося, що це також вдасться зробити. Але повірте, зараз дуже складно реалізовувати будь-що, пов’язане з грошима. Особливо коли ми розуміємо, що таке нововведення збільшує видатки на утримання всієї системи освіти. Наприклад, посаду фахівця з інформаційних технологій ми вводили не в усіх закладах профтехосвіти, а лише в тих, де навчається більш як 400 учнів. Таких закладів загалом в Україні близько 250. Тобто загалом це дає змогу Україні найняти додатково 250 людей. Якщо казати про заклади загальної середньої освіти — я не знаю, для шкіл якого розміру ми зможемо ввести таку посаду, але гадаю, що це буде додатково близько 10 тисяч робочих місць.
Центр досконалості освітніх технологій — що це й для чого?
— Нещодавно МОН повідомило про те, що відкривається платформа «Центр досконалості освітніх технологій». Яким є її завдання?
— Це проєкт Міністерства цифрової трансформації, що передбачає співпрацю з МОН та ЮНІСЕФ. У межах стратегії WINWIN передбачено розвиток різних напрямів інновацій: медичні технології, штучний інтелект тощо. Зокрема й технології у сфері освіти. Стратегія передбачає, що під кожен із напрямів має запрацювати певний аналітичний центр технологій у цій сфері, який розроблятиме свою галузеву стратегію і шукатиме найкращі рішення й найкращих фахівців. Це буде формат think tank, тобто аналіз рішень, політик, іноземного досвіду, організація співпраці з компаніями, які працюють в Україні в цій сфері, допомога їм із контактами, аби вони, наприклад, могли потенційно щось експортувати до інших країн у межах побудови в Україні бренду технологічного лідера. Так, уже є декілька країн у світі, які використовують технологію сервісу «Дія». Уряд веде переговори з іншими країнами щодо цього.
Ми обговорювали, що, наприклад, у межах Центру досконалості освітніх технологій ми теж могли б проаналізувати, чи маємо рішення, які теж можемо поширювати як досвід у майбутньому, і що для цього потрібно. А з іншого боку — важливо розуміти, з якими ключовими проблемами в цій сфері ми стикаємося, який нам потрібен іноземний досвід, що допоможе вирішити ці проблеми.
Нова освітня платформа для українців за кордоном — як це допоможе їм здобути українську освіту?
— Заступниця міністра освіти і науки Надія Кузьмічова анонсувала створення освітньої платформи для дітей, які навчаються за кордоном. Розкажіть, будь ласка, про це нововведення.
— Створення такої платформи планується відповідно до нового Закону «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про повну загальну середню освіту» щодо визнання результатів навчання, здобутих громадянами України за кордоном». Цю платформу буде створено для дітей, які зараховані до шкіл в інших країнах, але хочуть продовжувати навчання в українській школі або здобувати знання з українознавчого компонента освіти (мови, літератури, історії), якого не дає школа за кордоном.
От, наприклад, ви як батьки живете за кордоном і думаєте над тим, як зарахувати дитину до якоїсь школи в Україні. Ми хочемо зробити цей вибір зручнішим для вас. Вивести вам каталог шкіл, які такі послуги надають (це можуть бути й приватні, й комунальні, й державні школи), щоб ви могли обрати ту, яка вам підходить.
Наше стратегічне завдання — охопити взаємодією з українською системою освіти якомога більше дітей, які зараз живуть за кордоном. Нам важливо також зрозуміти, хто займається викладанням українознавчого компонента в інших країнах, і залучити ці освітні осередки до співпраці. Вони також будуть у переліку навчальних закладів, у яких можна вивчати українознавчий компонент.
Про майбутнє цифровізації освіти
— Якими є перспективи цифровізації освіти в Україні?
— Я думаю, що загалом ми живемо на самому початку цифровізації системи освіти і попереду у нас буде дуже багато нового.
У найближчі роки у всіх закладах освіти будуть освітні інформаційні системи, й серед них державна освітня система МРІЯ, пілотування якої вже завершується. Вже цього року вона активно запроваджуватиметься в тих школах, які досі не використовують жодного такого цифрового рішення. За допомогою цієї системи школи зможуть адмініструвати процеси. А для батьків і дітей створено застосунок, щоб вони бачили, що відбувається в закладі освіти, та могли спілкуватися з учителями. Згодом систему МРІЯ буде поширено на заклади дошкільної та позашкільної освіти. Це дозволить закладам освіти та управлінцям всіх рівнів отримувати систематизовані дані про те, що відбувається та аналізувати їх.
До того ж Всеукраїнська школа онлайн розвиватиметься як бібліотека цифрового контенту. Крім онлайн-курсів, тут з’являться підручники, електронні додатки, додаткові матеріали для школярів і вчителів. Також засобами платформи плануємо здійснювати експертизу підручників та всіх інших матеріалів. Для експертизи ми вже закладаємо використання штучного інтелекту. Це дозволить вийти на принципово новий рівень роботи з навчальними матеріалами, зробити перевірку більш об'єктивною, та реально порівнювати зміст підручників з нашими стандартами, науковими дослідженнями, ефективними підходами. В майбутньому, це зробить шкільний контент більш індивідуалізованим. Але це мабуть тема окремої великої розмови.
Вкрай важлива дебюрократизація процесів у загальній середній освіті. Ми працюємо за двома основними напрямами: нормативним і технічним. Нормативний передбачає внесення змін до нормативно-правових актів, що регламентують документообіг і звітність у школах. Наша мета — максимально зменшити паперову роботу для вчителів, перевести більшість процесів у цифровий формат, позбавивши педагогів зайвої адміністративної роботи та вивільнивши більше часу для навчання дітей.
Технічний напрям реалізується через цифрові рішення. Одним із ключових інструментів стане система АІКОМ. Окрім того, ми продовжуємо цифровізацію інших адміністративних процесів та послуг у сфері освіти. Це ЄДЕБО (для онлайн-вступу до університетів, коледжів і профтехів, а також для електронного ліцензування закладів освіти), НМТ (для проведення національного мультипредметного тесту та інших форм оцінювання в цифровому форматі) та інші цифрові сервіси, що спрощують взаємодію учасників освітнього процесу.
Ще один важливий вектор — оновлення матеріально-технічної бази шкіл. У межах державної підтримки, зокрема субвенції «Нова українська школа», громади можуть закуповувати комп’ютерне та мультимедійне обладнання для закладів освіти, що сприятиме створенню сучасного навчального простору.
Ми також продовжуємо розвивати цифрові навички освітян. Це безперервний процес, адже технології постійно змінюються. Якщо раніше основний фокус був на методиках дистанційного та змішаного навчання, то сьогодні ми бачимо зростання запитів на навчання з використання штучного інтелекту в освіті, кібербезпеки, цифрової гігієни тощо.
Майбутнє освіти — за персоналізованим та інтерактивним навчанням. Це означає, що кожна дитина здобуватиме знання у зручному форматі, у власному темпі, з використанням найкращих світових практик. Цифрова трансформація уможливлює це — вона відкриває перед освітою нові горизонти, стирає бар’єри та створює умови, за яких якісне навчання доступне кожному, незалежно від місця проживання чи обставин. Ми рухаємося до освіти майбутнього — гнучкої та інтерактивної.