Чому Іванішвілі "не може їсти" через Саакашвілі
Чому Іванішвілі "не може їсти" через Саакашвілі

Чому Іванішвілі "не може їсти" через Саакашвілі

Якщо не брати до уваги трагізм моменту особисто для Михайла та його близьких, вирок не міг не насмішити людей – ви серйозно, 3,5 млн. доларів за 9 років? Та ваші чинуші більше крадуть за місяць, ніж Саакашвілі за 9 років.

Втім, усім зрозуміло, в чому тут справа – не має жодного значення, яка сума буде вказана у вироку – це могло бути і 350 000, і 3,5 млрд, суть одна – Саакашвілі сидітиме у в'язниці доти, доки при владі "Грузинська мрія".

Причину такого впертого бажання бачити екс-президента в катівнях, незважаючи на те, що він уже сидить 3,5 роки, пояснюють по-різному – наприклад, ті, хто воліє в будь-якому значущі подій шукати глибокий зміст, вважають, що режим Іванішвілі таким чином виконує замовлення Володимира Путіна, який як відомо, як відомо, Мішу, мʼяко кажучи, недолюблює

Втім, є й інша думка, якої дотримується і ваш покірний слуга – коли йдеться про Бідзіну Іванішвілі, не шукайте жодної складної багатоходівки з потаємними мотивами. Все буде набагато простіше, настільки просто, наскільки це можливо. У будь-якому вчинку грузинського главолігарха мотивація буде найпримітивніша, вульгарна і приземлена – у цьому випадку особиста ворожість до Саакашвілі.

З якихось причин Бідзіна ненавидить його понад будь-який захід – незважаючи на те, що між ними ніколи не було більш-менш відомого широкому загалу конфлікту. Кажуть, в епоху президентства Саакашвілі, коли мільярдер Іванішвілі фінансував багато великих проектів, Міша ставився до нього без належної поваги. Вважав його кудлатим, неотесаним ексцентриком, який звичайно багато на що здатний, але йому – не конкурент і не рівня... Саакашвілі – з блискучою американською освітою, з кількома мовами, з великим міжнародним авторитетом, а Бідзіна хто? Село, яке заробило мільярди на сумнівних оборудках у Росії 90-х років...

Загалом, невідомо було так насправді чи ні, але факт, що, як говорилося у фільмі "Міміно", він відчуває до Міші таку особисту ворожість, що їсти не може.

Теоретично Іванішвілі міг би обміняти його, як цінного політв'язня, на щось вигідне, типу виходу з міжнародної ізоляції та відновлення відносин із цивілізованим світом. Але це теоретично – на практиці, його ненависть до Миші настільки тотальна та всепоглинаюча, що сама думка про це – справжнє блюзнірство.

Режим Іванівлі готовий сваритися із Заходом, лаяти дипломатів, які вимагають звільнення Міші, і називати "клаптиком паперу" резолюції Європарламенту, де міститься така вимога, аби не відпускати на волю екс-президента.

Взагалі ж, саме рішення Саакашвілі приїхати до Грузії, прямо в лапи свого найлютішого ворога, було одним із найдурніших за всю світову історію. Сидів собі, без реальної відповідальності, але з цілком пристойною пошаною, їздив по всьому світу, ну чого тобі не сидиться?

Так би сказала нормальна людина. Але то – нормальний. Не Міша, характер якого ідеально зчитується в описі такого поняття як "істероїдна особистість" – він не може жити спокійним життям, у забутті, в тиші професорського кабінету в якомусь університеті, без сутички ціною в життя, і без світла прожекторів, спрямованих на нього особисто.

Причиною його повернення до Грузії, де він уже не мав впливу, здатного щось змінити, був не політичний розрахунок, як здається, а особистий початок. Після 2012 року в нього пішла суцільна чорна смуга – поразка в Грузії, відсутність будь-яких очевидних досягнень в Україні, і як наслідок – нетерпіння, поспіх... Йому треба було повернути білу смугу, чим швидше, тим краще. У результаті чорна смуга стала ще чорнішою, а білої – не видно навіть на горизонті.

Нинішній судовий процес пройшов без особливого резонансу – суспільство практично не стежить за тюремними пригодами Саакашвілі, а вимогу про його звільнення можна почути лише від кількох десятків людей з портретами Міші, які час від часу збираються біля парламенту.

Постає питання – чому? У чому тут річ? У Грузії майже рік триває активний протест проти "Мрії", який розпочався у квітні минулого року з ініціювання закону про іноагентів. Буквально зараз, вже 3,5 місяці тривають безперервні протести, а про Саакашвілі майже ніхто не згадує. Чи має бути якась причина цього надзвичайно дивного явища?

Причини є, і їх кілька.

Перше – за черговістю, але не за значущістю – зараз грузинське суспільство веде з державою війну на виживання. На кону стоїть взагалі існування державності та збереження мінімальних норм демократії та відкритого суспільства. У Грузії вже є політв'язні, їх 54 особи, більшість із них – від 18 до 25 років. Краща молодь, освічені, ідейні, майбутнє країни, вони повинні її будувати, але змушені сидіти в в'язниці через те, що диктатор, який страждає на параною, відчуває дискомфорт, коли його турбують недоречними криками з вулиці.

На тлі 18-річних хлопців на лаві підсудних, Саакашвілі, який і раніше привертав до себе не надто багато уваги, остаточно загубився. Погодьтеся – одна справа професійний політик, який, незважаючи на численні прохання передумати, за своєю ініціативою поліз у пащу дракону, політик, ставлення до якого далеко не завжди однозначно позитивне, і зовсім інше – практично діти, на яких неможливо спокійно дивитися.

Персона Саакашвілі остаточно відступила на третій план – його звичайно ж відпустять, якщо зміниться режим, а якщо він не зміниться, то проблеми, які чекають на країну в такому разі значно більше, ніж несправедливість щодо Міші.

Другий чинник – справа в тому, що вже давно минули часи, коли незгода з "Грузинською мрією" гарантовано вела до табору прихильників Саакашвілі. Значна частина з тих, хто зараз стоїть на вулицях, протестує проти режиму і в перші два тижні протестів будував барикади – зовсім не прихильники Міші, і ставляться до нього краще, ніж до "Мрії", яка скомпрометувала себе, але не сказати, що добре.

З 4-великих партій, що подолали 5%-вий бар'єр на виборах жовтня 2024 року, 2 – "промішиістські", і 2 – "антимішістські", і отримали вони приблизно один і той же відсоток. Словом, бути опозиціонером у сьогоднішній Грузії – зовсім не те, що бути "мішістом".

Таким чином, узагальнити ці фактори можна так – по-перше, зараз не до Міші, по-друге багато хто досі до нього ставиться досить погано.

І ось тут є дещо, що потребує пояснень. За межами Грузії Саакашвілі сприймається зовсім не так, як усередині неї – у всьому світі, включаючи Україну, до Саакашвілі ставляться як до реформатора-модернізатора, так і до демократа. І якщо з приводу першого заперечень усередині Грузії майже ні в кого немає, то з другим – великі проблеми.

Це важко уявити іноземцям, але навіть затяті прихильники Міші не вважають його демократом. Реформатором так, модернізатором – так, творцем грузинської державності – тисячу разів так… Але не демократом. Навіть від переконаного прихильника Саакашвілі ви ніколи не почуєте, що він був демократ – швидше за все вам розповідатимуть, що "тоді був такий час", "потрібні були жорсткі дії".

Крім того, є розуміння, що будь-яка паралель із революцією троянд – надумана. У 2003 році в Грузії не було держави, не було бюджету, не було поліції, влада валялася під ногами, і отримав її той, хто не полінувався нахилитися. У 2025 році Саакашвілі з його шаленою енергією, як і нинішні лідери протесту, стикнувся б чолом з добре організованою державою, і силовим апаратом, який на 100 000 населення приблизно в 10 разів перевищує каральні можливості Януковича в 2014-му році.

Водночас в ході багатомісячного протесту ставлення до Саакашвілі покращилося і погіршилося одночасно.

Поліпшилося – тому, що на тлі нинішньої мафіозно-бандитської влади, Саакашвілі, якого звинувачували у зайвій суворості, тепер виглядає як сама смиренність, а його гріхи потьмяніли на тлі "Мрії".

Погіршилося – тому, що мало хто за межами Грузії знає – весь механізм придушення, система зрощування держапарату з партією, тотальне використання адмінресурсу на виборах, "координатори" з зошитами, які враховують співробітників держслужб біля виборчих дільниць, кримінали, яким обіцяють поблажки за "мобілізацію", всі ті методи, завдяки яким сьогодні "ГМ" перемагає у виборах, вся ця система – повністю породження епохи Саакашвілі.

Головна ахілесова п'ята Грузії наразі – повністю підпорядкована державі судова система – також спадок епохи Міші, який провів блискучі реформи у всіх сферах, крім однієї – судової.

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Джерело матеріала
loader
loader