Рецензія на серіал «Рай» / Paradise

4 березня на платформі Hulu завершився показ першого сезону політичного трилера «Рай», але насправді така характеристика буде неповною, адже проєкт становить химерний коктейль з декількох жанрів. До яких з них ще звертаються автори шоу, з яким іншим хітовим серіалом воно асоціюється та як це виглядає загалом — читайте в нашій рецензії.

«Рай» / Paradise

Жанр політичний трилер і не тільки
Шоуранер Ден Фогельман
У ролях Стерлінг К. Браун, Джеймс Марсден, Джуліанна Ніколсон, Кріс Маршалл, Сара Шахі, Ніколь Брайдон Блум, Алія Мастін, Персі Даггс IV
Прем’єра Hulu
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Після традиційної ранкової пробіжки та побажання дітям гарного дня у школі голова служби безпеки президента США Ксав’є Коллінз приступає до чергової робочої зміни. Однак пан президент, моложавий любитель віскі та попкультури 80-х Кел Бредфорд, попри наполегливий стукіт Коллінза у двері його кабінету, не відповідає. Наважившись увійти, агент з жахом виявляє, що глава держави лежить на підлозі з розтрощеним черепом, навколо його голови утворилася калюжа крові, а з сейфа зник планшет з держтаємницями.

До розслідування приступає спеціальна група на чолі зі спецагенткою Ніколь Робінсон. Тим часом Коллінз, оговтавшись від початкового шоку, також намагається розібратися, що сталося. У спробах дістатися істини, він стикається з численними загадками і відкриттями куди більш шокуючими та масштабними, ніж загибель лідера країни.

Після успішного «Це ми» (2016—2022) «Рай» возз’єднує шоуранера Дена Фогельмана і актора Стерлінга К. Брауна. На початках серіал дійсно здається тим, чим позиціювався на рівні анонсів і трейлерів — похмурим політичним трилером, помноженим на детективну інтригу калібру «хто убив президента Сполучених Штатів?». Буквально нещодавно на Netflix вийшов інший масштабний проєкт з зірковим акторським складом у цьому ж жанрі — «Нульовий день», з тією різницею, що там замість убивці шукали організаторів катастрофічної кібератаки, спрямованої на Америку. Однак «Рай» все ж пташка іншого польоту.

У колі підозрюваних знаходяться численні наближені до лідера країни — від агентки Ніколь Робінсон, яка була його коханкою, до самого Ксав’є Робінсона, котрий, ймовірно, мав певну образу на свого боса. Ми зацікавлено шукаємо відповіді разом з головним героєм, і тут авторам шоу вдається добряче заінтригувати та, що називається, підчепити глядача на гачок. Відбувається це в тому числі завдяки потужній кінцівці епізоду, яка отак, практично одразу б’є під дих і перевертає історію догори дригом.

Та усі досягнення стрімкого і потужного початку надалі сходять нанівець: сценаристи обирають значно повільніший темп оповіді, спрямований на те, щоб покопирсатися у минулому дійових осіб, вибудувати для них адекватні мотиви поведінки, зрештою, десь піддати драматизму. Це не погано, а з драматургічної точки зору навіть добре, але воно сильно збиває заданий темп. Сюжет насичений величезною кількістю флешбеків, які неквапливо розкривають характери персонажів та грають важливу роль у тому, що ми бачимо в актуальному таймлайні.

Кліфхенгери ж традиційно припасені на фінали епізодів — «Рай», напевно, чемпіон світу з ефектних кінцівок, підкріплених стильною музикою, зокрема каверами на світові ретро-хіти (ви зможете почути інтерпретації культових «Knockin’ on Heaven’s Door» Боба Ділана чи, наприклад, «Eye of the Tiger» від Survivor). Та перед цими фіналочками, що видаються за справжні одкровення і нагадують про серіали десь родом з 2000-х, коли подібна драматургія була у моді, потрібно витерпіти в середньому 45-50 хвилин далеко не найцікавішої на світі діалогової тяганини. І так продовжуватиметься як мінімум до другої половини сезону.

Друга половина сезону, точніше, епізоди з шостого по восьмий, видаються куди більш захопливими, ніж подекуди відверто нуднуваті метання в серіях з другої по п’яту, котрі виявляються натурально затишшям перед бурею. У шостому епізоді, окрім наочної біблійної алюзії (недарма ж серіал має назву «Рай») персонажі вдаються до наймудріших цитат Джона Макклейна: тут звучать перли про щойно, хо-хо-хо, захоплену зброю і класичне «yippee-kai-yay, motherf#cker», куди ж без нього. 

Але якщо і варто дивитися це шоу, то точно заради еталонної сьомої серії — безумовно, найкращої у сезоні. Не дивлячись на місцеву, вельми реалістичну, апокаліптичність, масштабна катастрофа у дусі блокбастерів Роланда Еммеріха лишається практично за кадром, втім, такий підхід ще більше інтригує. Натомість творці пропонують чистий саспенс від першої і до останньої хвилини, адже повітря у Білому домі в цей момент наелектризоване не меншою мірою, ніж під час зустрічі Зеленського і Трампа. А у фіналі сезону знову нав’язливо спадає на думку «Таємниця бункера» і є явний заділ на продовження.

Якщо хтось з персонажів пообіцяє головному герою «завтра все розповісти», то будьте певні, що до завтра він не доживе. Якщо сили опору наважаться розплющити населенню очі, то варто очікувати антиутопічне «вони вам брешуть». Сама ж детективна інтрига виконана у кращих традиціях викриттів у дусі «вбивця — садівник». В одній зі сцен, і це вже більше про цікаве спостереження, перед президентом США постане доленосний вибір, де, наче у повітрі витав дух Морфея, фігурує синій і червоний колір.

В цілому «Рай» можна умовно розділити на відрізки: початок, що гарно інтригує; більш нудна частина, де здебільшого готується підґрунтя для вирішальних подій, і помітно динамічніші завершальні епізоди, покликані дати відповіді на розкидані по сюжету загадки. І якщо на нові подробиці щодо вбивства Кеннеді тут сподіватися точно не варто, що з сумом констатує і персонаж Джеймса Марсдена, то вбивство Кела Бредфорда обростає воістину цікавими нюансами.