Освіта - наше все? Якщо, звісно, виживе під тягарем перевірок

На чиї плечі це ляже?Що таке "понад міру"? Що вимірюємо? Фізичний стан бійця в окопі? Роботу на підприємстві, що працює на оборонку й перебуває під прицілом та обстрілами ворога? Психоемоційний стан педагогів, які щоденно працюють з дітьми, несучи шалену відповідальність за них?Напевно, усе перераховане не варто ділити за професіями. Сьогодні українське суспільство поділилось на дві складові: фронт і тил. Вони неподільні. Бо тилу без належного захисту на фронті не існуватиме, й успішної передової без стабільного, потужного, працюючого тилу не буде. Про що я?Цей малюнок про 26 установ що мають право перевіряти, надавати висновки, за якими карати у будь-який спосіб будь-кого з нас. Зайшовши з перевіркою/обшуком/вивченням стану терміном на місяць-пів року, вас будуть розглядати під мікроскопом, залазити у спіднє, - для того, щоб потім надати висновки на кшталт: "як на нашу думку", "за нашим припущенням", "у подальшому можливі порушення, що можуть призвести до збитків". Що тут такого? В Україні ніколи не дозволяли собі карати людину на підставі власних припущень/бачень перевіряючого/слідчого. Це, так званий, принцип "я художник, я так бачу".А ще усі ці перевіряльники дадуть нам купу табличок, анкет, які потрібно заповнити негайно. Внесуть хаос, розбалансують роботу. І поллються ці паперові метри доручень згори до низу, перетворившись на потворний, безглуздий потік відповідей тисяч людей, які будуть волати "про доручення понад міру"...То на чиї плечі це ляже? Відповідь проста: "На плечі кожного з нас!"PS: дякую Асоціації міст УкраїниОригінал