Карлсон сказав — Трамп зробив. Як передбачити майбутнє України за телеефіром американського журналіста

Витратив нещодавно півтори години на перегляд дебатів Такера Карлсона з британським журналістом Пірсом Морганом. Зустрілися вони в Саудівській Аравії і вели бесіду на тлі місцевих умовно красот.

Навіщо я прос…ав стільки часу? Те, що говорить Карлсон, за два тижні буде частиною офіційної ідеології в Білому Домі. А дещо вже й стало нею. Тож я розсудив, що читаю гранки завтрашнього номера газети "Правда" з промовою сміливого комсомольця, який першим став критикувати зінов'євсько-бухаринський блок. Усе-таки тренди треба в деталях дізнаватися заздалегідь.

Відсотків 70 розмови було присвячено Україні та Ізраїлю. Хоча говорили про все потроху, зокрема і про бомбардування Дрездена. Тут ремарка — Карлсон плаває в історії, але визнає це і красиво відмазується.

Співрозмовники самі собою архетипічні. Літній англієць із породистою зовнішністю, добре поставленою промовою а-ля лорд-сер-пер, який говорить спокійно і ввічливо, але гне свою лінію. Водночас не соромиться маніпуляцій у межах розумного.

І молодий напористий нахабний американець. Чарівний. Тріщає без угаву, звинувачує суперників у всіх гріхах, і прекрасно маніпулює. Він мені нагадав деяких героїв оповідань О. Генрі.

Тож суперечка про Ізраїль була приблизно такою — "Ти антисеміт! Ні, ти антисеміт!".

Важливо "Україна — джерело божевілля": Карлсон заявив, що Путін не є ворогом США (відео)

Тези Карлсона щодо України я повторювати не буду, тут поки що за таке можна відгребти абсолютно офіційно. Хоча через пів року їх транслюватимуть із кожного чайника і їх повторюватимуть люди, які нині за них терміни виписують. І голоситимуть, що особисто вони цього не знали. Я так думаю.

Присвятив частину своєї промови Карлсон і агресивному блоку НАТО. Це не його дослівний вислів, але сенс такий. Зі сказаного я з'ясував, що для того, щоб тебе не бомбили "за здрасте" в найближчі п'ять років, треба бути віруючим християнином або євреєм-іудеєм. Останнє краще.

У повітрі літали згадки бомбардувань Японії та Дрездена, начебто щось про біолабораторії. Путіна згадували стільки разів, що вуха в нього горіли ще тиждень. Зійшлися на тому, що диктатор, але ось наступний явно не буде демократом. Такий вибір російського народу.

Такер наполягав на "ріал політик", англієць наголошував на моралі й тому, що Путіну не можна дати перемогти.

Усе це нагадувало розминку перед якимись неофіційними переговорами на вищому рівні. Публічне промацування одне одного. Коли стоять дві банди одна навпроти одної й перед бійкою або базаром уперед на затравку висилають молодих. Нехай лаються між собою, зачіпають та беруть на слабо.

Наприкінці дебатів співрозмовники раптом зійшлися в думках щодо перспектив завершення конфлікту.

Усе це переривалося рекламою сейфів, зроблених з нагоди інавгурації Трампа руками американських робітників лімітованим тиражем. Не в Китаї зроблено! Рекламою страхування тощо. Озвучував це у своїй студії особисто Такер Карлсон. Що знову ж таки навіювало спогади про чарівних людей з оповідань О. Генрі та торговців зміїною олією.

У майбутньому буде цікаво. Але не всім.

Як там?

— Алісо, у майбутньому весело?

Не те слово!

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Такер Карлсон: що відомо про телеведучого, якого пророкують у прессекретарі Трампу