Магнат 80% (!) свого прибутку направляв на благодійні справи, причому намагався це не афішувати
Все довге життя ця людина незмінно дотримувалася девізу: "Прагнення до суспільних справ". Нікола (Миколай) Артемійович Терещенко помер 19 січня (1 лютого) 1903 року на 84-му році життя у колі великої родини в Києві. Грандіозна церемонія прощання з почесним громадянином тоді столиці Південно-Західного краю імперії Романових продовжувалася два дні, причому і в Києві, і в Глухові – в місті на Слобожанщині, в якому понад 20 років він був на чолі місцевого самоврядування. У цьому місті, в Трьох-Анастасіївському соборі Нікола Терещенко і був похований — у сімейному склепі.
Батько Ніколи Терещенка, патріарх родини Артемій Якович народився в родині нащадків українських козаків у великому селищі Локоть (сучасна Брянщина у РФ) на кордоні української Слобожанщини в 1794 році. Працював старанно, виявився здібним працівником у крамниці купця у Глухові – багаторічній столиці Гетьманщини в XVIII столітті. Згодом відкрив свою справу, досяг чималих успіхів у торгівлі сіллю, споряджаючи чумаків на південь – до Таврії та Криму.
Саме Нікола – його первісток — став головним помічником батька. Після скасування кріпосного права в 1861 році Артемій Терещенко почав купувати та орендувати поміщицькі землі, будував нові заводи та займався модернізацією старих на землях, де вирощувався цукровий буряк (здебільшого в Україні). Старший син паралельно займався не тільки чумакуванням, але й скуповував зерно, будуючи великі зерносховища поблизу залізниць; також він викуповував спиртові та суконні заводи, які збанкрутували через недбале управління. Як і батько, він сумлінно виконував всі договірні обов’язки й мав абсолютно бездоганну репутацію. Він чи не першим в імперії Романових налагодив кредитування в роботі з постачальниками.
Патріарх родини провадив широку благодійницьку діяльність, збудувавши у Глухові чоловічу і жіночу гімназії, банк, вчительський інститут, ремісниче училище, безкоштовну лікарню; відновив найбільший храм міста – Трьох-Анастасіївську церкву. Найближчі родичі продовжили його справу не тільки в рідному Глухові, але й у Києві та багатьох містах і селищах України, де знаходилися підприємства Терещенків.
1872 року стараннями сина Ніколи Артемій Терещенко нарешті став купцем першої гільдії (за два роки до цього він отримав спадкове дворянство з усім потомством по чоловічій лінії), за особливі заслуги та добродійну діяльність. Родина спочатку переїхала до Москви, а потім, вже 1875 року, до Києва. Саме в сучасній столиці України, в краї, де знаходилися найбільші та найпродуктивніші цукрові заводи, було засноване "Товариство цукробурякових і рафінадних заводів братів Терещенків". Отже, брати – Нікола, Федір та Семен – фактично за останнім наказом сивочолого батька розпочали вести справу разом. Проте кожен з них мав право залишити досить значну частку активів, якими розпоряджався самостійно.
Герб родини Терещенків був виконаний у жовто-синьому кольорі. На ньому було зображено сніп української пшениці; всю конструкцію тримають два леви.
Праправнук Ніколи Терещенка, французький підприємець Мішель Терещенко, який повернувся на батьківщину пращурів і навіть у 2015—2020 роках був міським головою Глухова, у своїй книзі "Перший олігарх" пише: "Багато російських дворян були здивовані поєднанням кольорів, які вибрала родина Терещенко для свого герба. Навіть девіз "Прагнення до суспільних справ" ("Стремлением к общественным пользам") сприймався на той час як надзвичайно прогресивний, а от кольори герба представлялися і зовсім революційними. Вперше офіційний герб був повністю виконаний в жовтих і синіх тонах, тобто в кольорах, які символізують Україну". 1873 року помирає Артемій Терещенко…
Цікаво, що Нікола Терещенко 80% (!) усього свого прибутку направляв на благодійні справи. І завжди старався не афішувати свої дії.
"Видатними благодійниками для Києва була родина Терещенків і її голова – Нікола Артемійович Терещенко. Жертвуючи вельми великі суми для свого рідного міста Глухова, Нікола Артемійович і члени його родини не забували і Київ. Я не буду перелічувати ті установи, на які Н. А. жертвував значні суми, бо це зайняло б занадто багато місця, а вкажу лише на ті благодійні і освітні установи, які створені в Києві виключно за рахунок Н. А. Серед них пологовий притулок, безплатна лікарня цесаревича Миколая для чорноробів, нічліжний притулок, міське змішане училище, чоловіча 3-класна торгівельна школа. Якщо до цього додати жіночу торгівельну школу імені П. Г. Терещенко, нічліжний притулок з безплатними квартирами для вдів з дітьми імені Ф. Г. Терещенко і насамкінець ті крупні пожертви, які зробили сини Н. А. Олександр і Іван Ніколович, то стане зрозумілим, яке величезне значення має для Києва родина Терещенків", – писав київський журналіст і краєзнавець Сергій Ярон у фундаментальній книзі-альбомі "Київ у 80-х роках. Спогади старожила" (видавництво "Варто", 2017 р.; стор. 277).
Також Нікола Терещенко фінансував будівництво і реставрацію багатьох київських православних храмів, таких як славнозвісний Володимирський собор, Микільська, Покровська церкви, церква Святого Георгія… Він не забував і про місто своєї юності Глухів, де на гроші загального фонду родини Терещенків було збудовано жіночу гімназію, а також безплатну лікарню святої Єфросинії.
Про унікальну роль підприємця і мецената Ніколи Терещенко у розвитку Києва писав Сергій Ярон: "Немає жодної благодійної та освітньої установи, якому Н. А. не надавав би допомоги у більшому чи меншому розмірі. "Добре тому жити, кому бабуся ворожить", каже прислів’я; в Києві це прислів’я дещо змінили, а саме: "Добре тому жити, кому дідусь ворожить", і цим дідусем вважався Н. А. Терещенко" (стор. 285).
Може, тому, через широку меценатську підтримку представників родини, на фамільному гербі Терещенків з’явився девіз: "Прагнення до суспільних справ". І до речі, Київ до 1917 року був містом де меценатська підтримка суспільного життя вважалася найбільшою в усій імперії; у жодному великому місті держави благодійництво не досягло таких висот і вражаючих результатів. Згадаймо лише таких стовпів меценатства у Києві, як Лазар і Лев Бродські, Семен Могилевцев, Павло Демидов (князь Сан-Донато), Олексій Якубенко, Павло Потоцький…
Ініціатива київських підприємців і меценатів подарувала нашому місту унікальний виш з уже майже 130-літньою історією. Рішення про заснування славетного Київського політехнічного інституту було ухвалено 25 листопада 1896 року. Загальна вартість будівництва і встановлення обладнання складала 2,65 млн золотих рублів. З цієї суми добровільні пожертви складали трохи більше одного мільйона. І головними меценатами стали: Київська міська дума — 300 тисяч рублів, Нікола Терещенко з синами – 150 тисяч, ще один цукровий магнат Лазар Бродський – 100 тисяч, купець, голова Біржового комітету Микола Хряков – 75 тисяч.
Серед меценатських ініціатив Ніколи Терещенка відзначимо такі: на його кошти засновано 5-ту чоловічу гімназію (в цьому будинку розміщено Національний транспортний університет); у колишній двоповерховій садибі Ніколи Терещенка на бульварі Шевченка (колишній Бібіковський), 12 з 1949 року працює Національний музей Т. Г. Шевченка. На Музей старожитностей та мистецтв (предтеча Національного художнього музею та Національного музею історії України), на спорудження якого до 1904 року було закладено 249 тисяч рублів, родина Терещенків витратила 108 тисяч!
А 1899 року, коли Ніколі Терещенку виповнилося вже 80 років, він пожертвував 100 тисяч рублів у 4,5% облігаціях Київського міського кредитного товариства на влаштування і обладнання парафіяльного училища на 300 учнів із двома відділеннями – чоловічим і жіночим. Надалі Нікола Артемійович узяв на себе утримання класів і музею училища, витративши 50 тисяч рублів у заставних листах Київського земельного банку в тих самих 4,5%. Після смерті Ніколи Терещенка 1903 року його благодійну справу продовжив один із синів – Олександр і онук Михайло. Загалом Терещенки витратили на викуп садиби Ждановського і побудову училища до 1906 року, коли відбулося відкриття, 425 тисяч рублів. На жаль, зараз це дуже занедбана будівля, в якій з 1965 року розміщується Національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, відомий більше останнім сексуальним скандалом.
Цікаво, що в цьому, тоді ще новому будинку в 1917—1919 роках знаходилася Українська державна академія мистецтв; її першим ректором був видатний український художник, архітектор, графік Василь Кричевський.
Нікола Терещенко став одним з найбільш просунутих підприємців, на заводах і фабриках якого використовувалися останні здобутки технологічної революції. Він модернізував викуплені у збанкрутілих поміщиків землі й влаштовував на них суперсучасні підприємства. В сімейному бізнесі він відповідав за величезний регіон на Лівобережній Україні: сучасні Сумщина з центром в Глухові, Чернігівщина, Харківщина і південно-західна Курщина (україномовний регіон, зараз РФ), а також в частині Правобережної України (західна Волинь і північна Київщина).
1899 року кияни вшановували Ніколу Терещенко з нагоди його 80-річчя. Вулицю Олексіївську перейменували в Терещенківську (на цій вулиці мешкали представники родини Терещенків і їхні родичі Ханенки). Уже 1992 року в незалежній Україні цій київській вулиці повернули цю назву. А в дитячій лікарні "Охматдит", на території Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії 2009 року встановлено пам’ятник почесному громадянину Києва і неперевершеному благодійнику роботи столичного скульптора Олександра Михайлицького.
Спадщина, яку залишив Нікола Артемійович Терещенко, й сьогодні продовжує служити українському суспільству.