Претензії Трампа на Канаду, Гренландію та Панаму відкривають скриньку Пандори. І в Мехіко показали Трампу карту, де добра половина Америки - це територія Мексики. А з Москви ще покажуть згодом, що "Аляска - наша!" і в Кремлі захочуть вийти на російсько-мексиканський кордон в районі Форт-Росс. Вважаєте, я кепкую? Зовсім ні. Ось вам цитата мовою оригіналу: "На вопрос, с кем граничит Россия, каждый успевающий школьник начнёт перечислять различные страны – от Польши до Монголии. И никто, наверное, не назовёт такую страну, как Мексика".
Китай та Росія інтенсивно розвивають Північний морський шлях, використовуючи арктичну слабкість США.
Хто контролює Гренландію, Ісландію та Свальбард, той контролює ворота в Арктику з Північної Атлантики та навпаки. США спільно з Європою можуть створити Західний щит китайській та російській експансії.
Східний щит міг би бути утворений, якщо би Трамп пригадав, що острів Врангеля в районі Чукотського моря та неподалік Берінгової протоки, насправді не належить Росії. В 1924 році радянська канонерка "Красный Октябрь" просто захопила його, викинувши звідти нечисельну групу американських мешканців. В 1928 році США відкинули радянську анексію острова, але не вдалися до практичних кроків. В 2022 року несміливо було підняте питання на якій підставі цей американський острів контролює Росія. Томас Емануель Данс, який у 2021 році був уповноваженим Комісії США з досліджень Арктики, заявив, що жодного офіційного визнання збоку США претензій Росії на острів, який Москва вважає частиною Чукотського автономного округу, ніколи не було. Усе змінило вторгнення Росії в Україну, а з ним "питання суверенітету та територіальної цілісності тепер стоять на передньому плані", — сказав Данс для Newsweek. За його словами, "повернення американської землі було б дуже продуктивним кроком, особливо тому, що ми намагаємося відновити український суверенітет над їхніми землями, і у нас є власні проблеми з Росією".
Якщо Росія ревізує кордони в Європі, то США мають усі підстави ревізувати кордони в Арктиці. Але Трампу, здається, слабо виставити претензію Пу! Куди легше кпинити Трюдо та Фредеріксен. Ось так MAGA перетворюється в клоунаду, над якою сміються у світі, хоча це, насправді, сумно.
Хто такий Михайло Гончар
Гончар Михайло Михайлович (нар. 17 лютого 1963) — український експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин. Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", головний редактор часопису "Чорноморська безпека", пише Вікіпедія.
У 2000-х роках працював у системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Досліджував питання енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків. Був експертом української частини міжурядових комісій з економічного співробітництва з Німеччиною, Польщею, Словаччиною, Чехією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Туреччиною.
З 2007 року працює в неурядовому секторі — спочатку очолював енергетичні програми і київське представництво "Номос-Енергія" аналітичного центру "Номос", а у 2009 році заснував і очолив аналітичний Think Tank Центр глобалістики "Стратегія ХХІ". Головний редактор часопису "Чорноморська безпека" (з 2017 року). Автор, співавтор та редактор низки книг та публікацій з проблематики енергетики, енергетичної безпеки, міжнародних відносин, виданих як в Україні, так і у Польщі, Словаччині, Німеччині, Великій Британії, Туреччині, Нідерландах, Фінляндії тощо. З 2016 року — член Державного комітету з промислової політики. Має статус асоційованого експерта Центру Разумкова та Центру дослідження Росії.
Джерело