Третій рік поспіль змагання з українського футболу проходять в умовах повномасштабної війни. Незважаючи на численні виклики, український жіночий футбол набирає популярності та вносить відчуття нормальності на тлі щоденних трагедій в Україні. Перед кожним матчем футболістки виходять на поле з українськими прапорами, вшановуючи хвилиною мовчання пам’ять полеглих на фронті героїв, завдяки яким продовжується футбольне життя в країні.
Зірка українського жіночого футболу Натія Панцулая — українська професійна футболістка та одна з ключових гравчинь національної жіночої збірної України та ЖФК «Металіст 1925» (м. Харків), амбасадорка спортивного одягу українського бренду SGK1 UA, в ексклюзивному інтерв’ю розповіла про особливості підготовки та проведення матчів серед жіночих команд України, різні виклики, з якими стикаються українські футболістки в умовах воєнного стану, та гендерну рівність у футболі. Натія також поділилася думками щодо українського жіночого футболу як одного з ефективних інструментів спортивної дипломатії та «м’якої сили», котра об’єднує націю в умовах повномасштабного вторгнення.
— Натіє, нещодавно ти перетнула цифру 150 зіграних матчів у вищій лізі Чемпіонату України і 50 матчів за ЖФК «Металіст 1925». Твої емоції?
— Спокійно це сприймаю. Я їх не рахувала б, якби клуб не повідомив. Мене більше цікавлять командні досягнення. Вони закарбовуються в пам’яті на все життя.
— Як ти потрапила у великий футбол? І які цілі перед собою ставиш?
— Моя історія банальна. Я жила в селі. На моїй вулиці переважно жили хлопці, і вони грали у футбол. Це стало і моїм видом спорту. Крок за кроком. Ключовим моментом, мабуть, було моє дитинство, коли батько брав мене на свої матчі. Він грав правого захисника. Це не було на професійному рівні. Просто у нас у селі любили зібратися і побігати у футбол. Він був шаленим гравцем, і мені це подобалося.
Про майбутнє я сильно не думаю, ми йдемо від гри до гри. Зараз будуть два матчі збірної проти Бельгії — хочеться їх виграти, отримати позитивний результат. На рахунок клубу, звичайно, тренер ставить нам завдання виграти Кубок України та здобути чемпіонство. Я розділяю його бажання.
— З якими проблемами зараз, в умовах повномасштабного вторгнення, стикаються молоді футболістки України, коли прагнуть пробитися у великий футбол?
— Гадаю, і до війни були такі проблеми: розвиток, академії, дитячі школи для дівчат. Для хлопців вони існують. Не знаю, в якому стані, але вони є. Гравчиня має бути вже сформована в 15 років під збірні, як U15, а потім U17 і так далі, а не приходити у футбол лише в 15 років.
— У звіті Всесвітнього економічного форуму вказано, що повне досягнення гендерної рівності на світовому рівні очікується через 134 роки. Нещодавно четверо гравчинь національної жіночої збірної Аргентини відмовилися від участі в міжнародних змаганнях через «принизливу» оплату та погані умови тренувань. В італійському клубі «Помігліано» гравчиням не компенсують лікування, не платять зарплати за контрактом, не оплачують медичних оглядів. Деякі футболістки стикаються з домаганнями з боку чоловіків у клубі. Яка ситуація в українському футболі?
— Щодо медичних оглядів, то, наприклад, щодо лікування травм це вже змінюється в кращий бік, такого, як в італійок, уже майже немає. Можливо, тільки в клубах, які не мають спонсорів і належного фінансування. В цілому ж клуби несуть за все це відповідальність. Заробітна плата — питання досить важке. Багато неприємних історій можу розповісти із власного досвіду і не тільки, але за останні роки все налагодилося. Сумно, що отримують дівчата небагато. Це факт. Але сьогодні не всім клубам можна цим дорікнути.
Відносно домагань. Не скажу, що вони були яскраво виражені в мої часи, коли я почала грати у професійному футболі. Хоча ознаки були. Але світ змінився, і в нас такого вже немає. Все пішло у правильному напрямку. Про такі випадки я вже давно не чую.
— Чи будуть колись зарплати в жіночому футболі на рівні чоловічого?
— Футбол — це бізнес. І він має приносити кошти. Приносити кошти жіночий футбол буде лише тоді, коли вийде на такий рівень, коли багато людей спостерігатимуть за ним як по телевізору, так і наживо. А це відбудеться не лише при правильній роботі клубів Української асоціації футболу (УАФ), а й при кваліфікованих тренерах. Але це таке замкнене коло: спочатку треба туди вкласти, аби щось отримати.
— Чи задоволена ти інвестиціями в жіночий український футбол в умовах війни?
— Якщо взяти наш клуб, де я зараз граю, так. До нас там ставляться з величезною повагою, і я це відчуваю. Видно їхню роботу і ставлення. Це насамперед фінансування та умови. За свій клуб «Металіст 1925» я можу сказати, що стовідсотково задоволена.
— Повернімося до питання гендерної рівності. Нещодавно арбітриня з Албанії Емануела Руста видалила сторінку в Instagram через сексизм в її бік. За її словами, суддівство — питання не статі, а компетентності. Чи є подібні проблеми в українському футболі? Як боротися з цим в Україні і на міжнародному рівні?
— Те, що вона видалила сторінку, — її вибір. Можна було залишити і боротися. Можна було абстрагуватися і просто робити свою роботу. Вона зробила свій вибір. Її можна зрозуміти в принципі. В українському футболі, гадаю, такі ознаки проявляються. Якщо матч відсудила дівчина чи жінка, то потім з'являються коментарі різного характеру. Це можна прочитати під постом, є таке. Гадаю, це важко змінити. Це цілий процес виховання з дитинства. Неважливо, чоловік ти чи жінка, треба бути вихованим, залишатися людиною і поважати вибір інших. І це непросте завдання.
— Чи підтримуєш ти міжнародний соціальний проєкт TARGET (просування гендерної рівності серед молодих футболістів), до реалізації якого долучилася УАФ?
— Приємно, що такі проєкти створюються. Особливо для дітей, щоб вони з дитинства засвоювали і несли правильні поняття. Гадаю, це правильно. В цьому плані потрібно розвиватися та рухатися вперед.
— У червні національна жіноча збірна України зіграла свої матчі у кваліфікаційному турнірі Євро-2025 проти Уельсу. Підтримати нашу збірну на стадіон «Лланеллі» прийшло багато українських вболівальників. Незважаючи на рейтинги та прогнози, матч завершився внічию 1-1. А матч-відповідь — 2-2. Які враження від цих матчів у тебе?
— Емоції в збірній завжди переповнюють. Мені здається, коли ми зіграли 1-1, то зрозуміли, що можемо. Доказом цього була наша друга гра, тому що два голи, які вони забили, — це чисто наші командні помилки. Але ми зуміли все виправити та отримати позитивний результат. Це були неймовірні матчі: коли граєш проти суперника, який вважається вищим за класом, але, виходячи на поле, розумієш, що все виходить, все можливо. Коли лунає свисток і починається гра, немає рівних класів, є тільки впевненість, досвід і, мабуть, характер. Бажання теж виходить на перше місце.
— В Уельсі національна жіноча збірна зустрілася з українською діаспорою та вимушеними переселенцями, які об'єднуються разом по всьому світу задля допомоги Україні. Як це було?
— Колись такі зустрічі в нас були у Польщі. Зараз такі зустрічі відрізняються від тих, що були до повномасштабного вторгнення Росії. Все відбувається по-особливому тепло, дуже відчувається зв’язок, що ми — немов рідні. Хоч і зустрічаємося в іншій країні, але ми наче одне ціле, як одна родина.
— Про стадію плей-оф Євро-2025. Як оцінюєш останній збір у Стамбулі та Кишиневі? Чи задоволена результатами матчів проти збірної Туреччини? Як оцінюєш наступного суперника?
— Завжди задоволена, тому що ми отримали позитивний результат. Якщо є результат, значить, підхід був правильним, тренувальний процес був побудований правильно. Не бачу ніяких недоліків чи мінусів. Зараз готуюся до наступного збору. Ми розуміємо, що Бельгія — суперник зовсім іншого рівня. Немає нічого неможливого. Це залежить лише від нас і нашого бажання.
— Як на твою ігрову форму впливають логістичні проблеми? Через війну дорога займає багато часу і збори збірної проходять за кордоном. Чи впливає це на результати команди, на твою думку?
— Є багато нюансів. Дорога зазвичай важка в нас, і це зрозуміло. Плюс, якщо ми граємо в чемпіонаті гру і на другий день виїжджаємо, то це дуже важко. Замість того, щоб відновитися, проводиш час в автобусі, де відновлення взагалі не відбувається. Ми витрачаємо день або два для повноцінного відновлення. У нас у збірній це чудово розуміють, тому перші тренування поставлені на тактику, згадати все й увійти у ритм.
— Як проходить підготовка до матчів ЖФК «Металіст 1925» у селі Щасливому Київської області? Чи важко ментально налаштуватися на гру, особливо на виїзних матчах у Полтаві та Кривому Розі? Адже це все відбувається на тлі регулярних тривог у столиці через дронові та ракетні атаки, відключення світла? Наприклад, матч твоєї команди проти «Шахтаря» було перенесено через тривогу, яка тривала понад десять годин.
— Так, це важко для всіх дівчат. Відбувається розминка, організм підготовлений до основної роботи на полі, але звучить тривога і ти можеш сидіти дві-три години, а потім знову готуєш організм, і все воно не так, бо час для підготовки зменшено. Плюс ми всі спортсмени і харчуємося по-різному. Наприклад, хтось — за три години до гри, хтось — пізніше чи раніше. І цей час важко спрогнозувати, тому що тривоги тривають по-різному. Але не це страшно. Є емоційні дівчата, які потім не можуть зібрати себе докупи, бо почули неподалік вибух. Усе це впливає, але такі сьогодні реалії, на жаль. Нам доводиться жити з цим.
— Ментальне здоров’я в жіночому футболі, особливо в умовах війни, активно обговорюють футбольні спеціалісти за кордоном. Наприклад, шотландський спеціаліст Брайан Грем зазначив: «Ми не можемо дозволити не звертати уваги на вплив ментального здоров’я на футбол». Яка, на твою думку, ситуація з цим у нашому футболі і як її покращити? Як ти слідкуєш за своїм ментальним здоров’ям?
— Якщо чесно, то для мене це важке питання. Гадаю, на кожну і кожного ця війна вплинула по-своєму. Не знаю, як інші з цим справляються, але я чітко усвідомила, що життя — це найцінніше, що у нас є. Тому його потрібно прожити у задоволення. Кожен день, прокидаючись, я налаштовую себе на позитив. Навкруги стільки хорошого і цікавого. І це не про речі. Я радію дрібницям, особливо, якщо прокинулась і за вікном сонечко. Тоді буду цілий день ходити посміхаючись. Звичайно, погані новини впливають на мене, інколи, буває, накриває. Я не знаю, як на сьогодні покращити ментальне здоров’я наших гравчинь. Це все індивідуально. Гадаю, найдієвішим було б, якби ми почули новину, що наш сусід-терорист зник із мапи світу.
— В умовах воєнного часу в Україні активно розвивається адаптивний спорт. Наприклад, в Одесі запровадили систему адаптивних видів спорту: каяк, дайвінг, байдарки та сапи. Також відбувся турнір з баскетболу на візках «Кубок Чорного моря». Як ти ставишся до таких ініціатив? Чи плануєш брати участь у таких програмах для ветеранів як тренер?
— Це дуже круто. Не знаю, чи брала би участь як тренерка, — на це потрібно спочатку вивчитися. Поспостерігати та повболівати для початку мені було б цікаво. Ці люди заслуговують набагато більше, ніж ми їм даємо. Я підтримую такі соціально корисні ініціативи.
фото
— Які зараз є проблеми в українському жіночому футболі? І що треба зробити, аби він ставав сильнішим, незважаючи на всі виклики?
— Основна проблема — це війна. Потрібно будувати, створювати дитячі школи, академії, бо діти починають свій спортивний шлях із шести років. Може, з п’яти, хто захоче. Тоді буде не набір, а відбір найкращих. І тоді буде рівень. Але все залежить від фінансування. Щоб щось отримати, треба вкласти.
— Зараз більше можливостей для дівчат, ніж було в тебе, коли ти починала свою кар’єру у професійному футболі?
— Однозначно так. Але є куди рухатися.
— На твою думку, чи є доречним футбол зараз, на третій рік війни? Чи є в українського жіночого футболу шанси піднятися до світового рівня в умовах повномасштабного вторгнення?
— Багато професій є доречними, тому що людям потрібно жити далі. Жити в депресії дуже важко. Можна здуріти. Ми займаємося тією справою, яка нас робить щасливішими. Хоча б на кілька годин на день. І дарує позитивні емоції людям. Хоч у нас і не так багато вболівальників. Вийти на високий рівень — це плідна праця і не одного року, в структурі. Про рівень футбольного зростання під час війни не хочу розмірковувати, тому що так не має бути. Не повинно бути війни.
— Віриш у силу жіночого футболу як ефективного інструменту спортивної дипломатії?
— Не володію дипломатією. Просто вірю у футбол. Сила в єднанні. Футбол — командний вид спорту. За рахунок футболу можна багато що змінити. Якщо він правильно працює, якщо є правильне футбольне виховання.
Просто полюбіть цей вид спорту. Тим, хто дивиться і вболіває, дякую. Ті, хто про жіночий футбол не знає, нехай просто спробують раз подивитися нашу гру по телевізору чи наживо, якщо буде така можливість, на клубному рівні і не тільки. І отримати задоволення від гри. Це щирий футбол і в ньому мало фальші.
Матеріал підготовано в рамках стажування в органах державної влади (Одеська обласна державна адміністрація, Департамент міжнародного співробітництва та протоколу) за підтримки Democracy Reporting International.
Світлини: УАФ, ЖФК «Металіст 1925», особистий архів Натії Панцулая.