Рецензія на фільм «Мертві землі» / Elevation

21 листопада в кінотеатрах стартував прокат постапокаліптичного екшн-трилера «Мертві землі». Цього разу виживати у смертельно небезпечному світі доведеться Ентоні Макі та Морені Баккарін. У рецензії нижче розповідаємо, наскільки цікаво спостерігати за пригодами виконавців ролей Сокола/Капітана Америки та подружки Дедпула Ванесси у фільмах Marvel в умовах бюджетної постапокаліптики.

«Мертві землі» / Elevation

Жанр постапокаліптичний екшн-трилер
Режисер Джордж Нолфі
У ролях Ентоні Макі, Морена Баккарін, Медді Гассон, Шона Ерп, Рейчел Нікс, Денні Бойд-молодший, Тайлер Грей
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Пройшло три роки відтоді, як з-під землі вилізли смертоносні чупакабри з невразливою бронею і потужними мацаками та розпочали методичне винищення людства. Судячи з усього, ці тварюки полюють на беззахисних homo sapiens не заради поживи чи конкретних ресурсів, а просто щоб віджати планету. Усі, кому вдалося вціліти, розташувалися у горах, адже ворог з невідомої причини не заходить на територію, що знаходиться на висоті більше 2,5 км.

В одному з таких поселень, що утворилося серед мальовничих Скелястих гір Колорадо, живе батько-одинак Вілл зі своїм сином Гантером. У малого досить серйозне захворювання легень, тому дитина потребує кисневих фільтрів, запас яких у Вілла стрімко вичерпується. Герою нічого не лишається, окрім як спробувати дістатися до лікарні найближчого міста Боулдер, але для цього потрібно подолати шлях, де небезпека чатує на кожному кроці. Заручившись підтримкою своєї подруги Кеті та вченої Ніни, котра не полишає надій знайти спосіб вбити монстрів, тріо вирушає у сповнену ризиків та смертельних загроз подорож.

Недарма на офіційному українському постері красується напис «від продюсерів фільмів “Тихе місце” та “Судна ніч», зокрема, це стосується постапокаліптичного жахастика Джона Красінськи. «Мертві землі» запозичують у того, щоправда, дещо видозмінений, але схожий концепт вимушеного нового світоустрою: там не можна було шуміти, тут — опускатися нижче безпечної висоти. Однак при схожих ввідних та майже однаково скромних бюджетах ці дві стрічки разюче відрізняються одна від одної, і ці відмінності виступають точно не на користь новинки.

Для постапокаліптичного горору стрічку ледве можна схарактеризувати лячною. Для бойовика тут малувато екшн-сцен, а ті, що є, не назвеш видовищними (хоча кілька операторських піруетів явно пішли на користь). Для трилера сильно не вистачає якісного саспенсу. Для притомної наукової фантастики історія обмежується занадто поверхневою штрихпунктирною міфологією. Для драми — парою флешбеків та пласкими персонажами, перейнятися трагічною долею яких неможливо. Тобто, натяків на реалізацію у тому чи іншому напрямку вистачає, а от саме гарного виконання — ні.

Щоб дочекатися якихось вартих уваги подій, глядачу доведеться перетерпіти суто діалогову експозицію і зав’язку, котрі тривають не менше ніж пів години. І це при тому, що загальний хронометраж, без урахування фінальних титрів, складає трохи більше ніж 80 хвилин. Самі діалоги і нібито важливі флешбеки, покликані додати драматизму історії, нічого насправді не додають і скоріше наганяють смертельну тугу.

Коли ж балаканина нарешті зійде нанівець, а на горизонті з’явиться перша почвара й постане на екрані у всій своїй красі, це додасть необхідної динаміки та хоча б збадьорить вже було заснулого глядача. Однак на довготривалі чи тим більше масштабні екшн-сцени у творців ресурсу немає, і після цього швидкоплинного сплеску доведеться чекати, поки багатостраждальні герої ледаче відпрацюють наступний діалоговий відрізок і доберуться до подальшого квесту.

На певному етапі стражденні потраплять у шахту, і їхні метання у темному клаустрофобному середовищі можуть навіть нагадати про «космос, у якому ніхто не почує твій крик». Щоправда, увесь саспенс зводиться до суцільно банальних прийомів і клішованих поворотів сюжету.

Враховуючи скромну амбітність усього задуму як таку, авторам фільму навіть не дуже хочеться закидати за його слабкість і вторинність та сильно прискіпуватись до численних негараздів оповідання. Це типовий середняк, котрий у своїй скромній ніші спромагається майже не викликати дратівливість. Подивився собі та й забув через п’ять хвилин. Хіба що краса і велич Скелястих гір ще деякий час ризикує хвилювати розум знудженого глядача.