Як США чинитимуть з Україною: два способи

Обидва варіанти дозволяють США вирішувати їхні глобальні завдання.

Глобальне завдання США - перевести занепад своєї гегемонії в керований режим і зберегти лідерство в торговельно-економічному, промисловому та науковому секторах через ре-індустралізацію та консолідацію капіталу.

Це завдання зумовлене поступовим усвідомленням американським істебішментом, що час "однополярного моменту" минув безповоротно, і треба підлаштовуватися під реалії наступного світопорядку, який у тривалій перспективі буде багатополярним і динамічним. У такій системі США будуть позбавлені ексклюзивної і монопольної можливості все вирішувати і все змінювати, особливо із застосуванням військової сили.

Вирішення цього завдання передбачає, що США мають:

1) оптимізувати свої витрати: урізати непотрібне, скоротити не пріоритетне і сконцентруватися на найголовнішому.

2) перерозподілити свою глобальну присутність і вплив через багатосторонні партнерства або двосторонні союзи, наявні або нові. Наприклад, піти з Близького Сходу, замість себе залишивши коаліцію "старих союзників" (Єгипет, Йорданія, Ізраїль) + аравійські монархії Затоки, на яких можна спиратися в разі чого. Або створити в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні систему стримування Китаю або на базі наявних партнерств, або глобалізувавши НАТО.

3) уникати непотрібних конфліктів, які тягнутимуть непотрібні ресурси, і можуть поставити США в залежність від некерованих обставин. Це стосується ядерної війни і прямої конфронтації з РФ, КНР, Північною Кореєю чи Іраном. Тобто, застосування військової сили з боку США в цій логіці має бути зведене до мінімуму.

У цій логіці почав рухатися Обама, і зробив кілька перших кроків, але спіткнувся об Близький Схід і Росію. У цій логіці рухався Трамп у 2017-2021 рр., але досяг лише половинчастих результатів, і не все зумів реалізувати. У цій логіці рухався Байден, але теж зазнав невдачі, хоча й заклав основи нових партнерств в Азії та спробував переосмислити функціонал НАТО в Європі. У цій же логіці рухатиметься Трамп на своєму другому терміні у 2025-2029 рр.

У цьому контексті США чинитимуть з Україною, як мені здається, одним із двох способів.

1) Вони продовжать нинішню модель підтримки. Допомога буде дозована, частину витрат скоротять, і частину перекладуть на плечі європейців. Підтримка забезпечуватиме стабільність України і не дозволятиме РФ здобути велику військову перемогу. Україна буде далі послаблювати РФ власним коштом, отримуючи західну допомогу, і, можливо, буде розраховувати на якісь дрібні бонуси у вигляді початку переговорів про членство в НАТО і збільшення військових товарів, які вона зможе купити в кредит. Інтенсивність і масштаб війни залишатимуться в неписаних рамках для уникнення некерованої ескалації та ядерної війни. Паралельно США намагатимуться тиснути на Росію невійськовими заходами, посилюючи санкції і намагаючись вплинути на світові ціни на нафту.

2) Вони вирішать, що війна в Україні свою функцію ослаблення РФ виконала у 2022-2023 рр., і наразі вона стала більше проблемою, аніж активом, зближуючи РФ із КНР, послаблюючи глобальне лідерство США і створюючи передумови для формування альтернативних незахідних партнерств. У такому разі США можуть вирішити, що в їхніх інтересах війну закінчити. Оскільки вони навряд чи зможуть змусити РФ і Україну укласти всеосяжний взаємовигідний мирний договір, ставку буде зроблено на заморожування по лінії фронту. Більшу частину допомоги буде перекладено на плечі європейців.

Обидва варіанти дозволяють США вирішувати їхні глобальні завдання. Я б сказав, що Трампу близький зараз другий варіант, враховуючи і його передвиборчі обіцянки, і погляди його близьких радників, і бажання частини виборців. Він однозначно спробує його реалізувати, а якщо не вийде, то завжди є перша опція.

У Трампа поки що немає публічно артикульованих відповідей на запитання: (1) як переконати Україну погодитися з політично непопулярним варіантом завершення війни, (2) що запропонувати РФ, щоб вона пішла на перемир'я, задовольнившись лише де-факто контролем територій, захоплених під час війни, та ще й пообіцявши щонайменше тримати нейтралітет щодо Китаю?

Є ще фактор європейців, на яких Трамп спробує скинути частину фінансового і військового тягаря витрат на Україну. Чи всі погодяться з цим? А що, якщо там буде уряд, який не бажає витрачати на Україну гроші? Наприклад, те, що зараз відбувається в Німеччині, якраз ставить це питання руба: з січня по березень 2025 року ФРН буде не в змозі проявляти активність на українському напрямі і вести за собою ЄС. Найімовірніше, ініціатива перейде до Франції.

У будь-якому разі нашому уряду необхідно буде спробувати вмовити Трампа на вигідні умови одного з двох варіантів, а також готуватися до обох сценаріїв, зокрема й до того, що США будуть скочуватися у внутрішній порядок денний, і повністю спиратися на них ми не зможемо.

На жаль, наша зовнішня політика на американському напрямі продовжує страждати від тих самих проблем, які я описував ще 4 роки тому в одній зі своїх статей (посилання в коментах внизу), коли аналізував візит до Києва тодішнього держсекретаря Майкла Помпео. Ось цих проблем пора теж позбуватися.

Джерело