Про МСЕК, державні монополії і ветеранів

З МСЕК все зрозуміло. Структура вимагає переписування протоколів, зрізання функціоналу і повноважень.

Спочатку спіймали голову Хмельницького МСЕК, потім зʼясувалося що вона забезпечила інвалідність кадрам обласної прокуратури (і я думаю, що не тільки прокуратури). А потім ти читаєш доповідь по ветеранській політиці, а там про те як повернути ветеранів до мирного життя, як працевлаштувати, як втримати в країні і оце все.

Говорять про ветеранський бізнес , про соціальний захист (на який не те щоб було багато грошей), про працевлаштування. Але якось опускається (поки що) тема "кол пекла", якими буде ходити середній демобілізований ветеран, якщо не реформувати довбаний МСЕК. А ти розумієш, що з МСЕК значна частина ветеранів матиме справу гарантовано. Але на цьому ж виклики не закінчаться. Бо будуть проблеми з бізнесом та працевлаштуванням, якщо не позакривати синекури і державні монополії для "своїх".

Бо є одна неприємна правда. Воно психологічно детерміновано, але так буде: "після війни" і чи далі саму війну спробують менше згадувати, на залучених звертати менше уваги і державна політика (і політика взагалі) буде тему "забувати". Просто щоб не тиснути на колективну травму, яка і так буде боліти.

Тому суспільство і ті, кому зараз пощастило мати можливість працювати в тилу мають вже допомагати тим, хто повертається і готувати інфраструктуру для тих, хто рано чи пізно повернеться. І створювати інфраструктуру під соціалізацію, щоб вони поверталися не в бюрократичне пекло. А в інфраструктуру і країну, де вони можуть жити і працювати.

З МСЕК все зрозуміло. Структура вимагає переписування протоколів, зрізання функціоналу і повноважень, розриву корупційного трикутника з соцслужбами і держорганами. Ветерани заслуговують реальної допомоги для реінтеграції в суспільство, а не зустрічі з отим одороблом.

З працевлаштуванням все те саме. Мій друг Юрій Гудименко, наприклад, звернув увагу на "поліцію охорони" при МВС, яка чомусь досі існує, захищена майже 100% бронню (в той час як приватні охоронні фірми - ні) і є клубом для "своїх", для наближених до нацполіції панів. Воно діє як державна структура, але при цьому виконує комерційні функції охоронної фірми, насправді витрачає бюджетні кошти на конкуренцію з приватним бізнесом. Її ліквідація після позбавлення законодавчо закріплених привілеїв (наприклад, чомусь жодна інша навіть найпрозоріша охоронна структура не має права на використання зброї для охорони) створила б додаткові 16 тисяч робочих місць у приватному секторі.

Приблизно те саме стосується державних підприємств, які виконують в тому числі соціальну функцію. На відміну від поліції охорони нам не треба ліквідовувати Укрпошту, Укрзалізницю чи державні банки (поки їх не приватизують). Але більш активно створювати там програми для працевлаштування ветеранів ми можемо вже. Зараз ці програми можуть бути обмеженими через природну обмеженість демобілізації. Але саме такі програми можуть бути відпрацьовані як пілоти наступного року і масштабовані під час демобілізації.

Про те, як в Україні можна і треба розвивати ветеранський бізнес можете почитати чи послухати у Сергія Позняка. Який цю тему активно рухає. В тому числі створенням механізмів інвестування та кредитування. Інфраструктура ветеранського бізнесу це взагалі ідеальне середовище, де ветерани винаймають ветеранів, мають якірного споживача (ветерани, їх родини і залучені) і роблять свій внесок в економіку.

В підсумку. Вже зараз на часі, подивившись на треш у МСЕК чи на окремі випадки неповаги до учасників війни, створювати адекватну інфраструктуру і закладати основи адекватної політики. Ліквідувати тупі монополії, місце яких може займати ветеранський бізнес. Створити програми зайнятості і відтестувати їх на невеликих кількостях людей. Обмежити волю МСЕК і інших подібних структур. І працювати з суспільною повагою і вдячністю. Бо часу вже немає. Незалежно від того, коли закінчиться війна.

Джерело