/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2Fa2e6083c55d54760c170da162fbe553e.jpg)
Рецензія на фільм «Мій шпигун: Вічне місто» / My Spy: The Eternal City
18 липня, якраз у день завершення четвертого сезону флагманського шоу «Хлопці», на тому ж таки стримінговому сервісі Prime Video прем’єрувалася шпигунська комедія «Мій шпигун: Вічне місто» з Дейвом Батістою та юною Хлоєю Коулман у головних ролях. Це сиквел фільма «Мій шпигун», який вийшов на екрани у 2020 році. У рецензії нижче розповідаємо, чому друга частина виявилася помітно гіршою за першу, котра, до слова, зірок з неба явно не хапала.
Плюси:
гарні краєвиди італійських міст та ланів;
Мінуси:
сиквел обнуляє той мізер хорошого, що був в оригінальному фільмі; жанрово стрічка зовсім не працює (комедія не смішить, а шпигунство не захоплює); нудна та затягнута оповідь; дерев'яна акторська гра від Дейва Батісти;
«Мій шпигун: Вічне місто» / My Spy: The Eternal City
Жанр шпигунська комедія
Режисер Пітер Сігал
У ролях Дейв Батіста, Хлоя Коулман, Крістен Шаал, Кен Джонг, Анна Фаріс, Крейг Робінсон
Прем’єра Prime Video
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Після подій першої частини розтатуйований здоровань-ЦРУшник Джей Джей зійшовся з Кеті і став вітчимом Софі, намагаючись знайти спільну мову з 14-літнім підлітком, що вже не так завзято цікавиться шпигунським ремеслом. Оскільки Софі має їхати в Італію у складі шкільного хору, Джей Джей зголошується супроводити дітей у цій подорожі. Але герої знаходять проблеми й там, коли невідомі викрадають сина начальника ЦРУ Девіда Кіма. Тепер вони мають зробити усе можливе, щоб знешкодити лиходіїв та скасувати заплановану тими катастрофу.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F27506fb5366c6bd5f8b95a20547e70bb.jpg)
«Мій шпигун» спеціаліста з комедій Пітера Сігала вийшов у 2020 році й був відверто посереднім фільмом, але там відчувалася приємна хімія між головними героями і знайшлося місце для кількох дійсно кумедних жартів. Сиквел категорично зводить нанівець скромні напрацювання попередника й начисто позбавлений найменших емоцій. Це якраз той випадок, коли виникає стійке враження, ніби той прісний сценарій писався нейромережею для чергового релізу на стримінгу, та ще й реалізовано його далеко не найкращим чином.
Взагалі, перенести дію зі Сполучених Штатів у Італію — ідея непогана. У свій час навіть Marvel вдався до такого ходу, коли Пітер Паркер та його однокласники відправилися на батьківщину да Вінчі у «Людина-павук: Далеко від дому» (2019). Шкода тільки, що мальовничі краєвиди італійських міст та залитих щедрим сонечком ланів це, по суті, єдине, що у «Вічному місті» спроможне потішити глядацьке око.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2Fb7b46a5560735ebc682d6fbcfbfcae04.jpg)
Проблема у тому, що на комедійному рівні стрічка зовсім не працює, тобто причин для посмішки тут вдень зі свічкою не знайдеш. Та й шпигунство виконане кричуще примітивно: уся інтрига зводиться до чергової ядерної валізки та невблаганному зворотному відліку часу на табло. Ніколи ж ми такого в кіно досі не бачили і от знову.
Оскільки Софі тепер більше цікавиться хлопцями, ніж шпигунством, то і простору для милих сцен на кшталт «пафосна хода у слоумоушені на тлі вибуху» (задерев’янілий жанровий троп у бойовиках) тут немає. Зазвичай творці сиквелів намагаються якось примножити успішні елементи оригіналу, але тут сиквел буквально втрачає той мізер, коштом якого тримався на плаву попередник.
Вершиною місцевого безглуздя стає сцена з не дуже якісно намальованими на комп’ютері пташками, які атакують героїв своїми крихітними дзьобиками. Або та, де школярка вправно розбирається у бійці з двома лобуряками. У цей момент ясно розумієш, якого рівня кіно тобі пропонують.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F7faa668465ba5852fd6436c74e2ae37d.jpg)
Немає чого й згадати про персонажів. Якщо взаємодія Батісти та Коулман у першому фільмі виглядала досить симпатично, плюс на підспівуваннях не підкачала Крістен Шаал, то сиквел позбувся і цього елементу. Батіста видає абсолютно дерев’яну роль, у порівнянні з якою колода Дракс з «Вартових Галактики» здасться драматичною вершиною. Та що там Дракс, навіть Ґрут не таке вже й дерево у порівнянні з Джей Джеєм у виконанні колишнього рестлера.
Не радують й інші. Наприклад, зірка пародій «Дуже страшне кіно» Анна Фаріс, для якої це усього лиш друга повнометражка за останні п’ять років, запам’ятовується хіба що прикидом десь з «Матриці» та жахливим макіяжем.
У підсумку «Вічне місто» виявляється не тільки нескінченно дурним, але ще й до біса затягнутим і нудним фільмом. Тут немає абсолютно нічого, що могло б захопити чи розважити глядача.
Місцевий сюжет зрештою відправляє своїх героїв до Ватикану, і це змусило згадати про іншу комедію з кульмінацією у цьому ж місці — «Євротур». І краще вже передивитися по-хорошому бешкетливу стрічку 20-річної давнини (панк Метт Деймон там незрівнянний), ніж витрачати час на таку прісну і бездарну новинку, як ця.
Висновок:
Перегляд фільму «Мій шпигун: Вічне місто» — це просто дарма витрачений час.

