За сім років існування гурту RIZUPS та майже десять років сольної кар’єри ХАС (справжнє ім’я Назар Хассан) написав багато гостро-соціальної лірики, а минулого року зважився видати альбом пісень про любов. Репер зізнається: для інших артистів таких пісень написав багато, сам же для себе писав його в муках.
В інтерв’ю Коротко про ХАС розповів, яка музика для нього сьогодні важлива, чи задоволений він шляхом, який обрав, що хоче лишити після себе, чому важливі мовні квоти, чи оновлював уже свої дані в ТЦК, про колег по шоу-бізнесу та виховання сина.
Сьогоднішній рік – це просто плавання за течією
- Читала у вас, що новий кліп на пісню «Забудь» заблочили всі можливі соцмережі. Через що?
- Соцмережі це не пояснюють. Будь-яка скарга, яка в нас є, не аргументована. Бо перед тим, як залити відео, воно проходить абсолютно всі можливі перевірки.
YouTube, наприклад, каже: все окей, ваше відео допустиме. Але коли ми хочемо запустити там воронку, замовити рекламу, вже одразу стоїть блок.
- Це хтось робить навмисно?
- У нас з командою, так би мовити, є підозри, але вони наразі не мають ніяких доказів. Тут історія про те, що є певні структури, які намагаються прорватися назад до влади. Колись у мене на радіо була досить успішна рубрика «Реп-дайжест», якою дуже часто хотіли скористатися різні політики, багато хто хотів, щоб «Реп-дайжест» восхваляв їх, бо охоплення було близько 8 мільйонів. Але я таких людей прославляти би не хотів.
- «Забудь» - це ваша особиста історія?
- Моя творчість не відокремлюється від моєї особистої історії.
- Розповідаючи про альбом «Любов на любов», ви зізнавалися, що писали ці пісні у муках. Чому у муках?
- Я писав пісні для багатьох артистів, і дуже часто це були пісні про любов. Але для себе писав вперше. Писав з якоюсь дитячою, юнацькою щирістю, де соромно чи боляче зізнатися. Тому це була особиста мука.
Коли ти пишеш комусь, думаєш: ну, це ж не я буду співати, і сторонишся цих пісень. А коли ти сам їх виконуєш, важко відсторонитися.
- Це війна так вплинула, що у вас з’явилося таке ліричне нутро?
- Мені здається, це симбіоз. І ситуація в країні вплинула, і стан мого здоров'я. Одного вечора я сів і подумав: а якщо не встигну щось сказати? Чи є щось таке, що я не встиг сказати? І перше, що прийшло мені в голову, - це те, що я ніколи не висловлювався, грубо кажучи, своїм ротом про свою любов.
- Що за проблеми зі здоров'ям?
- Це особиста історія, яка поки не розрулилася. Як тільки розрулиться, обов’язково розкажу.
- Ваші «Партизани», «Не продам», «Кохайтесь, чорнобриві», «Вірні собі» мають мільйонні перегляди. Це свідчить, що є запит і на військово-патріотичну музику. Вам що ближче зараз?
- Ніколи не робив такої музики за запитом. Я настільки давно почав писати пісні соціального характеру і гостро-соціальну лірику, що, чесно кажучи, вже втомився на цю тему писати. Бо почав писати ще до того, як це стало мейнстрімом.
У мене є дуже цікава історія про мій найперший альбом, який я написав ще у 2014 році. Там є пісня «Наше серце». У 2015-му я випустив кліп на цю пісню: знімали у полі, я і діти у вишиванках...
Тоді це ніхто не слухав, це, вибачте, нікому нафіг не було потрібно. Бо в ті роки всі слухали або кацапський шлак, або свою шлакоблочину. Тому коли зараз всі говорять, що є запит… Мій особистий запит на таку музику був давно. Розумійте, як хочете, але я вже про це настільки багато написав, що нащадкам залишається рукописи і архіви викопувати. Тому популяризувати старі пісні бажання немає.
- Ви задоволені, як змінюється ХАС, яким шляхом він іде? Є внутрішнє відчуття, що на даному етапі все класно? Бо багато хто любить казати щось на кшталт «моя краща пісня ще не написана».
- Мій найкращий період у житті, мушу вам зізнатися, був у 2019 році, до локдауну. Бо тоді вперше у своєму житті я вийшов на самодостатній рівень. Я зібрав свій перший стадіон, в мене справи йшли просто чудесно. Я ніколи не жалівся на те, що втомився, я був вдячний за те, що мав.
А з 2020 року, коли прийшов локдаун, потім – повномасштабна війна, не було кращого року. Сьогоднішній рік – це просто плавання за течією. Як є, так і є до тих пір, поки не заберуть на фронт.
Ніколи не гнався за популярністю
- До речі, в інтерв’ю Славі Дьоміну ви казали: шкода, що я зайнявся музикою, тепер не відчуваю кайфу. Чому? Чи, може, я щось неправильно зрозуміла.
- Ні, ви все правильно зрозуміли. Мені дуже часто стає шкода, що я зайнявся музикою, що свого часу не навчився сублімувати свої емоції, умовно кажучи, через спорт, єдиноборства, бізнес, через якісь інші речі, коефіцієнт корисної дії яких був би вище.
- Так, можливо, у бізнесі дохід був би більше і стабільніше. Але чи комфортно було б вам носити костюм і ходити в офіс?
- У мене є дуже багато друзів-бізнесменів. І я бачу, що їхній стиль життя дуже схожий на мій. Вони також дуже люблять адреналін.
Мені здається, ця гра зайшла вже занадто далеко. У мене є відповідальність за людей, які полюбили мою музику. Нещодавно виставляв в сторіз новину про те, як пара, яка познайомилася в мене на концерті, одружилася.
У мене є чимало історій про те, як люди познайомилися на моєму концерті і одружилися або як хлопець зробив дівчині пропозицію на концерті, а через пів року вона на сцені зізнається, що чекає дитину. Я чомусь не можу бути байдужим до таких історій. Чомусь у мене загострене почуття відповідальності за цих людей.
- Маєте на увазі, що через таких людей музику не покинете?
- А я без неї вже й не зможу. Я багато в чому себе пробував. І пробую по сьогодні. Бачте, просто дуже часто так виходить, що те, чим ти займаєшся не з такою віддачею, приносить набагато більше плодів, ніж те, у що ти колись був без тями закоханий.
- Після ваших інтерв’ю люди лишають дуже багато схвальних відгуків. І якщо навіть до цього вони вас не слухали, то пішли слухати, бо їм цікаві ваші думки. Ви самі відчуваєте, що прихильність росте?
- Мені подобається те, що відбувається в моєму житті. Я ніколи не гнався за популярністю. Так, в мене, мені здається, як і в кожної людини, в кожного артиста, є грішок марнославства. Але мені не так потрібна популярність, як відчуття мого впливу. Мені б хотілося знати, коли я звідси піду, то піду не просто так. Розумієте?
- Що люди візьмуть від вас щось корисне для себе?
- Це, напевно, більш нарцистично загострене відчуття марнославства. Мені здається, це тягнеться від мого прадідуся. Можливо, комусь попадалася моя розповідь про те, як я написав пісню «Партизани».
В принципі мій прадідусь глобально для країни нічого такого не зробив. Але він багато робив для тих людей, з якими був поруч, з якими співав у хорі, з якими сидів у тюрмі. Його посадили на 15 років за те, що виконав «Заповіт» на Шевченківському вечорі.
Мені б хотілося, щоб коли я йшов своїм містечком, в якому ріс, всі знали мене через мого прадідуся, щоб всі дякували мені просто за те, що я його внук.
І мені б хотілося, щоб колись моїм правнукам також таке казали. Дуже боюся лоханутись, наплужити, зашкваритися, щоб потім хтось мені сказав: ага, ясно, таке саме чмо, так само продалося, як і всі.
ХАС зізнається, що без музики вже не зможе, бо має відповідальність за людей, які полюбили його творчість. Фото: пресслужба артиста
Я втратив шалені заробітки, зате мені не соромно
- Ви поєднуєте реп з різними стилями музики. Чому у нас не приживається чистий реп? Бо, наприклад, Kalush – це не чистий реп, alyona alyona - теж ні. Її альбоми відрізняються від першого альбому «Пушка».
- Це не тільки наша історія. Якщо аналізувати, наприклад, американський ринок, який диктує цю моду, або дивитися на європейський ринок, який робить дріл, це піджанр хіп-хоп-музики, то, в принципі, вони теж роблять мелодійно.
Мені здається, це легше для сприйняття. І я чомусь підозрюю, що в продюсерів, того ж Enko, який продюсує Kalush чи alyona alyona, є прорахунок, бо це більше масмаркет. Але не думаю, що, умовно кажучи, в Kalush чи alyona alyona є прорахунок на те, що б сподобалося людям.
Думаю, ми просто ростемо, слухаємо музику, яка є за кордоном, хочемо робити щось схоже, і доходимо до цього самі, а не підлаштовуємося під кон’юнктуру. Тут більше питання про те, що наші люди звикли до масмаркету. Секрет, мені здається, якраз в симбіозі, коли артист, який пише, слухає таку музику, а продюсер дуже наполегливо просить писати таку музику.
Чистий реп, в принципі, і в Штатах не всюди заходить. А в них культура прослуховування музики краще, там на кожен стиль музики є велика кількість своїх поціновувачів.
Коли країна підтримує свою музику, ми бачимо це у наших двох сусідів, Польщі і кацапії, вона розвивається, і є слухач на різну музику.
Поляки, наприклад, настільки підтримують свою музику, що в них денс-поп збирає своє, реп збирає своє. І ті, і ті збирають стадіони. Державна програма робить так, щоб музика цієї країни мала попит серед своїх людей.
- Як у нас зробити так, щоб більше слухали своє? На жаль, російська музика все ще потрапляє в українські чарти. З іншого боку, і покращення є, зараз стадіони збирають артисти, які до повномасштабної війни навряд чи могли б це зробити.
- Так, безумовно, покращення є, квоти зробили своє, це було вірне рішення. Я й на собі це відчув. Пам'ятаю, я в той час працював на радіо, нам розказували про те, що такі квоти - це порушення прав людей, що це кримінал. Але коли відкриваємо законодавство поляків, то там все дзеркально навпаки. Там немає 30 на 70, там є 70 на 30. І це дуже спонукає розвивати музику.
Радіостанції все ще транслюються на більшість, а більшість - це лінивий слухач, і вони зобов'язані крутити будь-що. Тоді в тебе починає розкриватися кругозір.
Я вам як економіст скажу: коли є пропозиція, з'являється попит, і коли є попит, з'являється пропозиція. Тобто не завжди треба створювати продукт, який хоче споживач. Деколи можна створити продукт і сказати споживачу, що це круто. Як зробив, наприклад, Стів Джобс, створивши iPhone.
- Чого вам вартувало не зламатися і не перейти на російську?
- Підозрюю, що, мабуть, кар'єрного зросту. Я втратив великий кар'єрний зріст, втратив великі контракти з Москвою. Я втратив шалені заробітки, шалену популярність, бо Black Star пропонував мені контракти крутіше, ніж в Єгора Кріда. Але зате я класно сплю. Зате я приїжджаю до своєї мами, до своєї бабусі, і мені не соромно. Зате я йду своїми рідними вулицями, і мої сусіди кажуть: «Чуваче, ти класний тип, ми тебе пам'ятаємо з дитинства, кльово, що ти не спаплюжився». Не знаю, чи це рівноцінні поняття, але десь воно душу більше гріє.
- Не знаю, чи помічаєте ви, що російської знову звучить більше на вулиці, ніж на початку повномасштабної війни. У вас які емоції це викликає?
- Я теж періодично з таким стикаюся. Я вже багато про це говорив. І якщо я це повторю, ми з вами знову нічого не доб'ємося. Бо ми, на жаль, не працюємо з вами на переважну більшість людей, ми працюємо на людей думаючих, а їх менше.
Якщо ви хочете знати мою думку, вона не змінилася: в нашій країні все ще рабський менталітет. В нас все ще закладені патерни про те, що десь є краще, десь є крутіше. На жаль, переважній більшості людей не близька думка про те, що українство і українське може бути крутим. Для них є поняття «старшого брата». Найсмішніше, що саме такі найголосніше кричать про те, що їх це не стосується.
- На мою думку, батьки, які говорять з маленькими дітками російською, фактично виховують росіянина. Як ви виховуєте свого сина? Він ще маленький, йому чотири рочки, але чи пояснюєте ви йому на дитячому рівні, що ми зараз переживаємо?
- Пояснюю, я не толерантний, я не з тих людей, які говорять: та для чого нашим дітям нав'язувати агресію, для чого їм розказувати, щоб вони росли з дитинства в ненависті…
Мій син дуже добре орієнтується в тому, що відбувається. Він розуміє, що йде війна. Коли чує російську мову, каже: це москальська. Мені байдуже, хто і що буде думати про те, які наративи я накидую своїй дитині: расистські, шовіністські. Можете звинувачувати, в чому хочете.
Мій вітчим, якого Марсель називає дідусем, зараз воює. Коли його відпускали на 10 днів у відпустку, моя мама каже синові: «Марсельчик, скоро дідо приїде». А він її запитує: «А що, війна вже закінчилася, що дідуся відпустили»? Він росте з цією думкою, і я вважаю, що це правильно.
Коли я ріс, мені пояснювали, що Дудаєв, Чечня і чеченці – не зрадники. І мені легше було проводити паралелі, мені легше сьогодні розказувати українцям, що вони росли з наративами про те, що росіяни були добрі, а чеченці погані. Бо мені з дитинства пояснювали, що чеченці поганими не були, вони хотіли своєї незалежності.
Сьогодні, на жаль, на своєму прикладі, а не на прикладі Чечні.
У мене немає ні відстрочок, ні довідок про те, що можу відкосити
- Ви вже оновлювали свої дані в ТЦК? Бо цей процес, як виявилося, не з легких.
- Ні, я, на жаль, ще не пройшов оновлення. Просто фізично не було на це часу.
У мене немає ні відстрочок, ні довідок про те, що я можу відкосити, незважаючи на моє скудне становище зі здоров'ям. Ті хвороби, які в мене є, могли б дозволити мені це зробити. Але я цього не роблю. Як тільки звільниться час, мені доведеться обновити дані.
Я не виїзний, жодного разу після повномасштабного вторгнення не був за кордоном. Наші люди з міністерства не відправляли мене навіть на благодійні виступи. Бо, в принципі, я ніколи не був провладним чуваком.
Але я і не ховаюся. Періодично тиждень через тиждень живу за місцем прописки. Ні для кого не є секретним графік мого туру. Я постійно в дорозі, постійно на блокпостах. Буває, зупиняють, буває - не зупиняють. Хтось впізнає, хтось питається, куди їду, тоді показую афішу, що збираю гроші на армію. В мене є мільйон доказів того, що я справді збираю на армію. Бо в нас є артисти, які за кордоном відіграли 13 концертів і купили одну машину. А я граю в Україні 4 концерти і купую 3 машини. Я не петляю, не ухиляюсь.
- На концерти до військових теж їздите?
- Так. Але всі теперішні концерти, які відбуваються для військових, я спеціально не афішую. Одного разу отримав відгуки про те, що я таким чином намагаюся ухилятися від власної служби.
Тому, по-перше, зараз все частіше буваю в таких місцях, які не можна світити. По-друге, не хочу, щоб хтось думав про мене, що я це роблю для того, щоб від чогось ухилитись.
- Щось думати, додумувати будуть завжди. Показуєш – піаришся, не показуєш – значить, нічого не робиш. Замкнене коло.
- Я собі обрав таку позицію: коли їжджу до військових, я це роблю для них і десь для себе, не для глядачів, не для цивільних людей. Якщо хочу зібрати гроші, роблю концерт, збираю своїх людей, свідомих, які розуміють, для чого вони приходять і куди підуть кошти.
Коли хочу поїхати до хлопців або вони просять, щоб я до них приїхав з концертом, я роблю це для них. Не бачу сенсу це афішувати, бо розумію, що, мабуть, хтось таки і правий, коли каже, що я хвалюся. Якщо це когось зачіпає і тригерить, незважаючи на те, що ти робив це з чистих помислів, то нафіга я буду когось дратувати? Я ж це роблю не для них.
- Особисто на вас який вплив мають такі візити?
- Це якась окрема атмосфера. Мені здається, переважна більшість українців живе з якимось почуттям провини чи що. Моє оточення, всі, кого знаю, кого ще не забрали, максимально багато роблять для того, щоб якимось чином допомагати.
Можливо, це робиться для того, щоб зрозуміти, що ти не профукуєш час, поки мої однолітки, трошки старші і молодші, ніж я, віддають своє життя. Що ти тут не просто протираєш штани, а й правда робиш щось толкове, щоб теж наблизити нашу перемогу. Хоча, на жаль, це все так пафосно зараз звучить. Можливо, щоб самому заспокоїтися, відчути свою причетність. А можливо, просто через те, що на фронті вже настільки велика кількість знайомих, що ти приїжджаєш як до друзів.
Чому за зраду вибачення має вистачати?
- Ви не раз розповідали, що не вмієте дружити в шоу-бізнесі заради пристойності. І як вам живеться? Чи є у вас друзі серед колег?
- Хєрово живеться. Це друга сторона відвертості. Кожен думає, якщо буде зі мною дружити, то я ні слова не скажу, бо він мій друг.
Я відверто говорю, коли мені щось не подобається у вчинках інших людей. Але мені так само будь-хто може сказати: ХАС, ти не правий, що зробив так, так і так.
Тут роль більше грає те, що стара гвардія нашого шоу-бізнесу настільки між собою побраталася, що є такі люди, проти яких я нічого не маю, але вони не хочуть зі мною мати нічого спільного, бо я десь образив їхнього колегу, друга, і вони не хочуть попадати під ту саму роздачу.
Але не сказав би, що я настільки впливовий чувак, думка якого змінить думку суспільства. Це більше особиста історія.
- Просто не всі ж люблять слухати правду про себе. І не кожен може відверто сказати, що думає.
- Коли мене не питають, я й не говорю. Якщо, наприклад, хтось мене спитає про вчинок тої чи іншої людини, я його прокоментую, бо для чогось же ви запиталися моєї думки, напевно, вона потрібна. Але сказати, що я без спросу лізу і починаю десь пхати свою думку чи враження про іншу людини, її вчинки, такого немає.
- Ви якраз заговорили про братання старої гвардії. До повномасштабної війни на всіх концертах, телешоу вони заповнювали собою увесь простір, молодих було майже не видно. Відчувається, що молодь їх вже потіснила?
- Насправді історія циклічна. І ми живемо в класний час, коли молоді артисти стають популярнішими, ніж старі. Слава Богу, що ми застали цей період. Але, дай Бог, щоб вони не стали на місце цих старих.
Насправді прізвища продюсерів, окрім Потапа, не змінилися. Тому схема роботи та ж сама.
- Потап теж може повернутися, як і всі інші. Має бути якась культурна заборона? Хоча у нас при слові «заборона» завжди починають говорити про ущемлення прав. Як, принаймні, шоу-бізнесова тусовка має себе вести?
- Щодо Потапа не здивуюсь, якщо чесно. Якби я мав на це якийсь вплив, в мене б все було дуже просто. Виступав після 2014-го в Росії - все, більше не маєш права творити в цій країні. Ти більше не публікуєшся, не випускаєшся.
Я дуже не люблю спекулювання порушенням прав людини: прикрити Потапа, прикрити ще когось - це ж порушення прав людини! Та ви серйозно? Ми живемо в країні, де кожен новий закон порушує права людини. То це можна, це нормально. А коли ми говоримо про артистів, які зраджували, розмивали кордони між ворогом, то це порушення прав людини?
Уявляєте собі сьогодні, що було б, як мінімум, для моєї аудиторії, якби я завтра випустив російськомовну пісню? Я був би зрадником. Чому це гівно сьогодні випускає одну пісню українською – і все, він не зрадник? Він не знав, що робить? Знав.
- Хтось же вибачався. Як щодо вибачень?
- Людина розмиває кордони між країною-агресором, знаючи, що вони вбивають моїх людей з моєї країни, і вона при цьому не буде зрадником? Просто скаже: вибачте, я не знав? Це так працює?
Давайте тоді так. Сьогодні я нап'юсь в драбадан, сяду за кермо, зіб’ю людей на пішохідному переході, скажу «вибачте», і не дай бог ви мене засудите, бо я ж вибачився! Вони порушили закон, вони розмили кордон. За фактом це народна зрада, бо ти виступаєш у країні, яка воює на твоїй території.
Чому вибачення має вистачати? Чому за інші порушення законів ми повинні або відсидіти в тюрмі, або сплатити штраф? А за таке порушення закону, як зрада своїй країні і своєму народові, а це зрада, достатньо просто вибачення?
- Тут питання в моральній площині, питання самого до себе, бо ж закону такого немає.
- Так, і це кримінальна площина.
Мій син - мій вчитель
- Ваші концерти лишаються повністю благодійними?
- Частина йде на затрати, бо вже ніхто так не робить, як в перший рік війни. Тоді прокатники безкоштовно надавали звук, не брали плату за оренду зали. Чому зараз говорять, що частина? Тому що треба покрити витрати на оренду залу, звуку, світла і так далі.
- А як жити артисту?
- У моєму випадку, як бачите, ще мушу працювати ведучим ранкового шоу на телебаченні, щоб якось забезпечити свою сім'ю. Є ще власне виробництво, але я його називаю пасивним доходом.
- А пишете пісні на замовлення? Купують?
- Так, деякі артисти купують. В принципі, їхні інвестори залишилися, і вони можуть дозволити собі купувати пісні.
- Ви дорогий автор?
- Все залежить від того, який договір зі мною підписує артист. Бо є артисти, які не хочуть, щоб люди знали, що цю пісню написав я. Тоді цей договір найдорожчий.
А є ті, які вказують мене як автора, є якісь дружні стосунки, бартерні умови. По-різному буває.
- Багато артистів співають ваші пісні?
- 2020-й – це, напевно, був мій топ. Було багато пісень. І було багато договорів, де мене не вказували як автора, а вони, як я вже сказав, найдорожчі.
На сьогодні менше, але було, що в 2023 році я за місяць написав іншим артистам 9 пісень. В інші місяці так багато не буває, просто тоді так зійшлося.
- Вас як автора не засмучує, коли не вказують авторство? Чи ви звиклися з тим, що є й суто комерційна історія?
- Якщо заплатили, як домовлялись, то мене нічого не ображає. Я навчився з собою домовлятися, бо я себе спитав, скільки буде коштувати моє марнославство. Я назвав сам собі ціну, а потім озвучив її клієнту.
Коли пишеш пісню, яка вистрілює, стає топ-хітом, коли всі її співають, тоді дуже хочеться. Але ти знаєш, на що йдеш.
- Яка зараз мрія у ХАСа, звісно, окрім нашої Перемоги, бо ми всі цим живемо?
- Хотів хоча би тиждень провести десь у Західній Європі, в якомусь холодному місті, бо терпіти не можу літо. Наприклад, в Амстердамі або Венеції. Просто побути наодинці, зрозуміти, що я не закритий, відчути атмосферу, подихати, познайомитися з людьми, які вільніші, ніж я. Насититися, набратися сил. Можливо, десь позволити собі розслабитися більше, ніж позволяю. Щось таке мені зараз малюється в уяві.
Мені дуже подобається Амстердам своїм настроєм. Пам'ятаю, колись сів в Амстердамі на велосипед і поїхав до самого Харлема, до Північного моря. Тоді в моїй кар'єрі ще не було ні чорта. В мене не було чогось такого, що можна було би втратити, але тоді, мені здається, я був максимально вільний і максимально належав собі. Ось цього мені не вистачає.
- Тепер, коли у вас є син, максимально належати собі вже буде важкувато, це відповідальність.
- Я розумію, про що ви, але Марсель мені в цьому тільки допомагає. Я обожнюю бути з ним, він - мій вчитель. Якось я просто офігів від нашої з ним розмови. Ми проходили повз школу, була перерва, і діти так голосно пищали і кричали, що це навіть почало давити на голову. Ще й настрій був не дуже. А син дивиться на мене і питає: «Татку, ти чуєш»? Кажу: «Чую, синулька». А потім думаю: цікаво, а про що він? Напевно, теж же чує крики дітей.
Питаю: «Ти про що, синулька, що ти почув»? А він відповідає: «Чуєш, як пташки гарно співають»! В той момент я зрозумів, що фокус грає роль. На чому фокусуєшся, те й маєш.
Він мені точно не заважає відчувати духовну свободу.