"Легкого, безболісного, простого вирішення конфлікту, який зрів понад 20 років, не існує. Китай і його Вісь зла з прагматичними, закредитованими по самі вуха партнерами по всьому світу, має досить великі ресурси, зокрема природні копалини, які дуже потрібні Заходу для виробництва. Ескалація торгової війни — це удар по всій світовій економіці з непередбачуваними наслідками і зграями чорних лебедів". Думка.
14 травня 2024 р. уряд США повідомив: "У відповідь на несправедливу торговельну практику Китаю і для протидії заподіяним нею збиткам сьогодні президент Байден доручає своєму торговельному представнику підвищити тарифи відповідно до розділу 301 Закону про торгівлю 1974 року на імпорт із Китаю на суму 18 мільярдів доларів, щоб захистити американських робітників і бізнес".
Нові імпортні мита:
- На певні вироби зі сталі та алюмінію: підвищення з 0-7,5% до 25% у 2024 р.
- Напівпровідники: підвищення з 25% до 50% до 2025 р.
- Електромобілі: підвищення з 25% до 1005 у 2024 р.
- Акумулятори, компоненти для виробництва акумуляторів, критичні матеріали: підвищення з 7,5% до 25% у 2024 р., на інно-літієві акумулятори з 7,5% до 25% у 2026 р.
- Природний графіт, постійні магніти: підвищення з 0% до 25% у 2024 р.
- Судно-берегові крани: підвищення з 0% до 25% у 2024 р.
- Медичні товари: підвищення на шприци та голки з 0% до 50% у 2024 р., на певні товари для особистого захисту, включно з респіраторами та масками — з 0-7,5% до 25% у 2024 р., на гумові та хірургічні рукавички — з 7,5% до 25% у 2026 р.
- Сонячні панелі: підвищення з 25% до 50% у 2024 р.
Рішення адміністрації Байдена — це не початок, а продовження торговельної війни, її гаряча фаза. Вона може трансформуватися в черговий виток економічного протистояння між США та Китаєм, а може спровокувати асиметричні заходи Китаю. Рішення адміністрації Байдена погіршать і без того крихке становище китайської економіки. Уперше за понад 30 років вона може ввійди в затяжну зону низьких темпів зростання або рецесії, банкрутств і безробіття в урбаністичних центрах. Для контролю ситуації, відволікання сотень мільйонів китайців від цілого клубка глибоких структурних, системних проблем компартія може вдатися до різного роду перформансів, включно з військовими інтервенціями.
Архітектура міжнародної торгівлі, яка створювалася навколо Всесвітньої організації торгівлі, померла. Остаточно і безповоротно. Основні економічні союзи, країни та об'єднання активізували потужні арсенали тарифних і нетарифних обмежень. США, ЄС, Китай — три основні центри торговельного, технологічного, фінансового протистояння. Є ще Японія і Велика Британія, Індія і Канада, Бразилія та арабські країни. Між ними вже не тільки іскрить, а гримить і вибухає.
Зазначимо, що в цій ситуації США і ЄС — це не союзники і партнери, а конкуренти, які дуже часто конфліктують між собою. Про рівень договороздатності США, з одного боку, і Європейського Союзу, з іншого, свідчить той факт, що між ними досі немає договору про вільну торгівлю. Не за горами 70-річчя інтеграційного європейського проєкту, і за весь цей час Вашингтон і Брюссель не знайшли можливості домовитися про вільну торгівлю між собою, будучи найбільшими торговельними, інвестиційними партнерами один одного. Плачевна доля Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (Transatlantic Trade and Investment Partnership (TTIP). Його вже обговорюють зі змінним успіхом ~30 років. Ні кінця, ні краю не видно.
Здавалося б, США та ЄС мають одну ціннісну основу — демократія та свобода. Є очевидна Вісь тоталітарного, нацистського зла. Перед його обличчям потрібно об'єднуватися, щоб показати приклад усьому світу, що залишився. На жаль, VIP-розпорядники і споживачі чужого, вигодонабувачі державного протекціонізму зі США/ЄС/G7 ставлять свої корпоративні, групові інтереси понад усе. Вони використовують Державу для переведення конкуренції в неринковий формат.
Важливо Як Китай став другим полюсом геополітики. Початок: керманич Мао долає хаос, оглядаючись на СталiнаКитай, безумовно, скористався слабкістю торговельних відносин між США та ЄС. З кінця 1990-их він зумів переконати Захід у тому, що найкращий спосіб взаємодії — це режим вільної торгівлі, який є в СОТ. У цю організацію Китай взяли авансом. Передбачувано тоталітарні режими скористалися наївністю і легковірністю Заходу. Китайські комуністи заманили великий бізнес Заходу всілякими щедрими пільгами. Своїм комерційним фаворитам, які виконують доручення компартії, наказали вчитися, копіювати, виробляти, як на Заході, але дешевше і швидше. Коли Китай гнав низькоякісний ширвжиток, у США/ЄС на нього дивилися поблажливо. Коли ж китайці, підготувавши свій управлінський, інженерний, технологічний, фінансовий людський капітал, заманив найбільші західні ТНК до себе, почав конкурувати і якістю, а потім і брендами, технологіями за умови збереження конкурентної ціни, західні полісімейкери явно занервували і заметушилися.
У 1998 р. економіка Китаю вперше перевищила один трильйон доларів. Тоді ВВП США був понад $9 трлн, Британії — понад $1,6 трлн, Японії — понад $4 трлн, Німеччини — понад $2,2 трлн, а ВВП ЄС тоді був майже $8 трлн. Тоді, на тлі Азійської кризи, замість того, щоб між собою домовитися, ЄС/США/G7 купилися на вигідні виробничі та торговельні пропозиції китайських комуністів. Наслухавшись різних кіссінджерів та інших прихильників політики appeasement-а (умиротворення) диктаторів торгівлею та інвестиціями, Захід своїми силами, торговельними мережами, технологіями, кредитами і мізками включився у створення китайського економічного дива. Податками, регуляторним божевіллям, всілякими інструментами примусу бізнесу до порядку денного сталого розвитку, культури скасування/woke і DEI, ESG і "зеленого" переділу, економіки стейкхолдерів, уряди США/ЄС/G7 підштовхнули бізнес в обійми Китаю.
Китайці старанно навчалися в найкращих американських університетах, стажувалися в корпораціях і Forbes-500, переймали досвід агентств розвитку в Азії та Африці. Відчувши запаморочення від успіхів у СЕЗах, які були зонами вільного ринку, компартія Китаю вирішила державними засобами та інструментами прискорити економічне зростання. У хід пішли всі доступні прийоми державного інтервенціонізму: дотації та пільгові кредити, підтримка експортерів курсовою політикою, сприятливі пільгові режими, повний захист номенклатурних фаворитів від перевірок і наїздів внутрішніх органів, потужні перешкоди на внутрішньому ринку для конкурентів внутрішніх виробників і багато іншого. Особливо наближені до верхівки влади комерційні організації отримали доступ до інтелектуальної власності, які китайські спеціальні мережеві організації цапцарапнули на Заході. Американці оцінюють обсяг викраденого на ~$600 млрд.
- Чи застосовував Китай заходи державного інтервенціонізму, які дискримінували іноземні компанії у себе на внутрішньому ринку? — Безсумнівно.
- Чи використовував Китай заходи неринкової конкуренції на зовнішніх ринках? — Звичайно.
- Чи надавав Китай номенклатурно-комерційним фаворитам підтримку/допомогу, яка порушувала правила вільної торгівлі та недискримінації? — Очевидно.
- Чи були останні 30 років для США/ЄС/G7 епохою вільної торгівлі, без тарифних і нетарифних обмежень? — Ні, не були. Обсяг державної підтримки був меншим, ніж у Китаї, але назвати торговельний режим XXI століття вільним не можна.
- Чи створював Китай у країнах Заходу своє лобі, інститути впливу в політичних, громадянських, освітніх і медійних колах? — Безумовно.
- Чи йшли десятки тисяч західних корпорацій на умови китайської влади при вході на їхній ринок? — Так, звісно.
- Чи були конкурентнішими, вигіднішими, з погляду податкових, регуляторних, транзакційних витрат, доступу до робочої сили, сировини та інфраструктури, умови на Заході порівняно з умовами в сотнях китайських особливих зон, парків і територій? — ні, не були.
Понад 20 років американські та європейські полісімейкери перебували у стані "війни-ніколи-більше-не-буде", "всі рівні перед глобальними викликами", "разом боремося з кліматичними змінами", "з кожним злом можна домовитися" і просте "хлопці, давайте жити дружно". Вони прогавили понад дві декади, коли самі вигодували китайського дракона і рашистського імперського монстра. Вони повністю провалили процес інтеграції країн Заходу, перетворивши свої економіки на Держави загального інтервенціонізму. Гламурні, глянцеві, до нудоти політкоректні, донезмоги зарегульовані з яскраво вираженою культурою утриманства, халяви і гендерно-екологічного випендрежу.
Легкого, безболісного, простого розв'язання конфлікту, який зріяв понад 20 років, не існує. Китай і його Вісь зла з прагматичними, закредитованими по самі вуха партнерами по всьому світу, має досить великі ресурси, зокрема природні копалини, які дуже потрібні Заходу для виробництва. Ескалація торгової війни — це удар по всій світовій економіці з непередбачуваними наслідками і зграями чорних лебедів. Щоб мінімізувати витрати конфлікту за віссю США/ЄС/G7 — Китай, Америка і Європа повинні, врешті-решт, домовитися між собою. Створення повноцінної зони вільної торгівлі між ЄС-27, США, Британією та іншими учасниками G-7 — це початок відновлення авторитету і сили Заходу у світовій економіці. Єдиною платформою для такого об'єднання може бути тільки вільний ринок. Без безумств європейського "зеленого" порядку денного, без сотень мільярдів доларів з американського бюджету на підтримаю своїх корпоративних фаворитів і диригентського Make America great gain. Чудово, якщо США повернеться до свого коріння, витоків, але йти туди через торговий, фінансовий, регуляторний дирижизм та інтервенціонізм — це йти в прямо протилежному від оригінальної, вільної Америки напрямку.
Сьогодні США і Захід можуть нарешті поставити Китай на місце, зруйнувати його Вісь зла — тільки тією зброєю, яку китайські комуністи ніколи не застосують. Це свобода, економічна свобода, безумовний захист приватної власності та перехід у режим малої держави. Не 40-50% ВВП, а 20-25% ВВП, не 40-50% держвласності, а 10-15%, не 10-15% ВВП регуляторне навантаження, а 3-5%, не монополія національних грошових фантиків, а конкуренція найрізноманітніших валют. У такому режимі саме Захід стане безумовним моральним авторитетом і центром економічного тяжіння для 100+ країн, що розвиваються, з усього світу. Тільки такий режим може підірвати економічну і політичну силу Вісі зла, активізувати процеси проти тоталітарних, нацистських режимів усередині.
Щоб реалізувати такий сценарій, потрібні справжні лідери у США, інших країнах Заходу. Хоч як гірко це визнавати, цього доброчесного інституту якраз там і немає. Геронтофільні політичні структури разом із корпоративними синдикатами заблокували появу американських, британських, німецьких, французьких Мілєєв, Саакашвілі, Лаарів, Тетчер, Рейганів і Бальцеровичів. Очевидно, тільки сильні потрясіння створять нові можливості, відкриють поле для нових, справжніх лідерів Свободи.