Об’єднані війною: як працюють українські воєнкори – у серії інтерв’ю

У рамках телемарафону Єдині новини шість медіагруп розпочали інформаційну кампанію про воєнних кореспондентів – тих, хто щодня ризикує власним життям, аби оперативно та правдиво доносити інформацію про події на фронті та російські злочини в Україні.

Серія мініінтерв’ю розкриває роботу та особистість воєнкорів ІСTV, 1+1 Марафон, Суспільного, Інтеру, Ми-Україна, ТК Рада.

Саме ці люди разом із нашими військовими першими заходять на звільнені від російських окупантів українські території, аби показати всьому світу справжнє обличчя “руського міра” та руйнівні наслідки, які той несе за собою.

У рамках кампанії 11 воєнкорів розкажуть про свій шлях у цій війні та причини, які мотивують їх продовжувати виконувати важку роботу і попри постійну небезпеку знаходитись у вирі воєнних подій.

Хтось із них на війні з перших днів повномасштабного вторгнення, хтось – розповідає про російські військові злочини з 2014 року. І хоч не всі мріяли про роботу воєнного кореспондента, але кожен з них із честю носить це звання.

Єдині в ефірі – єдині в бою

Cьогодні у лавах Збройних сил також служать багато українських медійників. Саме завдяки їх самовідданості та безстрашності світ може бачити реальні масштаби жахіть цієї війни і допомагати Україні боротися з російськими окупантами.

– Коли після кількагодинного обстрілу ти бачиш, як військовий тобі посміхається, ти розумієш, що точно не маєш права скиглити, твої буденні проблеми порівняно з цим – ніщо, – наголошує воєнний кореспондент ICTV Олег Корнієнко.

– Один військовий мені написав: дякую за ваш сюжет, мій син вперше за багато місяців побачив мене по ТБ, хоч так побачив. Це розчулює, – ділиться воєнна кореспондентка ICTV Тетяна Наконечна.

Воєнна кореспондентка телеканалу Ми-Україна Ірина Антонюк розповідає про свій перший досвід роботи на війні та моменти, які закарбувались в її пам’яті:

– Найважче – дивитися в очі матерів загиблих військових. Це дуже важко. Важко стриматися в цей час… Це не просто військовий. Це людина, яка 24 лютого зібралася й пішла в військкомат і загинула за те, що б я була жива. За те, щоб я могла продовжувати робити свою роботу.

– Чесно кажучи, від тієї наївної дівчинки, яка мріяла про роботу журналістки з 8 класу, не лишилося нічого. Через те, що я ніколи не думала, що буду працювати в найгарячіших точках нашої країни, що це все розтягнеться аж на 10 років і що я побачу таку війну, – розповідає воєнна кореспондентка ТСН, 1+1 Марафон Юлія Кирієнко.

Наталія Нагорна, воєнна кореспондентка ТСН, 1+1 Марафон:

– Заради якого сюжету я їжджу на війну 10 років? Мені б хотілося поцілувати українські прапори вздовж кордону з Росією і стояти та знімати, як там будують височенну стіну.

– У нашій роботі найскладніше, мабуть, – це потрапити на передову. Сама дорога є небезпечною дуже. Будь-який рух противник моніторить. А коли вже потрапляєш на саму передову, ти бачиш бійців, те, як вони впевнено поводяться, відбивають штурми. І частинка цієї впевненості передається нам, – зізнається воєнний кореспондент телеканалу Інтер Ігор Левенок.

– Коли ти приїжджаєш і працюєш, що ближче до нуля або на нулі, то більше крутих людей ти зустрічаєш, – каже Руслан Смєщук, воєнний кореспондент телеканалу Інтер.

Анастасія Іванців, воєнна кореспондентка Суспільне Новини:

– Найбільший виклик у моїй роботі, в усіх моїх інтерв’ю, щоб коли я спілкуюсь з людиною, людина вийшла від мене незаплаĸаною. Моє завдання зробити так, щоб людина відчувала, що їй все ще є для чого жити.

Слава Мавричев, воєнний кореспондент, шефред східного хабу Суспільного Мовлення:

– Як батькові мені складно бачити загиблих дітей, спілкуватися з їхніми батьками. Це відчуття шаленого болю, яке ти намагаєшся просто якомога швидше перетворити на лють. Тільки фільмуючи це все, тільки розповідаючи ці історії, тільки доносячи їх світові та українцям, ми матимемо шанс це припинити.

У воєнного кореспондента телеканалу Рада Олександра Кривокульського старший брат на “нулі”, а коли зідзвонюються, то говорять переважно про те, що в тилу, в обережно сподіваються побачитись – вдома.

– Я завжди кожного військового запитую, про що він мріє, і відповіді бувають різні. Хтось хоче просто тиші. Хтось – будинок. Хтось хоче побачити рідних… Жодної мрії про матеріальне я не почув, – каже Кривокульський.

Воєнна кореспондентка телеканалу Рада Софія Чолас називає себе посередником між світами – між цивільним життям у дуже відносній безпеці та пеклом передової, де відчуття загострюються і все стає зрозумілим.