Сімейна та дитяча психолог розповіла, що важливо врахувати в комунікаціях, щоб бути почутими та сприйматися більш однозначно.
– Зараз ми не зможемо передбачити, що стане тригером, бо досвід болю надто інтенсивний. Але якісь загальні контури можемо окреслити. Я поділюся тим, що розумію, – пише експерт.
Обережніше з жартами
1. Що вищий рівень виснаження і стресового навантаження, то складніше розрізняти іронію. Іронічне ставлення до себе або до ситуації може зчитуватися, як прихована агресія до іншої людини.
2. Взагалі, що більшим є збудження лімбічної системи, то обережнішими маємо бути з жартами. Бо вони можуть сприйматися, як глузування та знецінення. Жарти проти ворогів завжди прекрасні, різниця між гумором і сарказмом теж зчитується.
3. Коли картинка і текст різні за емоційним забарвленням (текст серйозний, фото чи картинка жартівлива), для того, щоб одночасно опрацьовувати інформацію, потрібні зусилля, на які наразі може не вистачати сил. І читачі можуть реагувати або на картинку, або на текст.
Реакції один на одного
4. У переживанні досвіду війни є свої фази. У фазі виснаження люди отримують травматизацію не тільки від самих воєнних дій, а й від знецінення, від хейту. І тут прохання про обережність у реакціях один на одного.
5. Що болючіша і складніша тема, то менше емоційного опису в ній має бути. Тільки факти, логічні викладки. Описами, епітетами ми ще більше збуджуємо лімбічну систему читачів, якщо завдання саме передати інформацію, а не спровокувати емоційну реакцію, ми робимо акцент на фактах, діях, висновках, що важливо врахувати в комунікаціях, щоб бути почутим.
Про роль експерта
6. Про вибірковість нашого сприйняття: є закономірність – коли нам не подобається людина, ми в кожному контакті з нею можемо шукати ознаки свого сформованого ставлення. Коли подобається – будемо бачити ознаки того, що подобається. Напевно, важливо собі нагадувати про це упередження.
7. Тема експертності завжди актуальна і складна. Ідеально ж дозволяти собі писати матеріали з ролі експерта, коли ти на цьому справді розумієшся, або хоч “береш супервізію” в тих, хто в цій темі експертний.
Ще одна близька тема – читачі зчитують, з якої ролі виходить у контакт автор. Ролі переслідувача, рятівника, критика, друга, жертви, саме експерта. Реакція може бути не на саму інформацію, а саме на “тональність”.
Чорне-біле сприйняття
8. Категоричність, чорно-біле сприйняття, наднапруженість у сприйнятті й очікуванні зради – теж ознаки нашого загального хронічного стресу. Я коли пишу чи реагую на чиїсь слова, намагаюся брати паузу, щоб подивитися на текст чи коментарі відсторонено, або перепитую особисто, що саме хотів сказати автор.
9. Що більша втома та рівень стресу, то частіше ми реагуємо не на зміст, а на форму подачі (як то кажуть, а не що каже автор).
Якщо пишемо про особистий досвід
10. Коли ми пишемо про свій особистий досвід, важливо усвідомлювати свої завдання і ризики. Я свідомо пишу про те, що переживаю, коли досвід уже усвідомлений, щоб нормалізувати стан тих, хто може переживати подібне. І в кого схожа динаміка процесів. І щоб показати, що може допомогти впоратися. Щоб дати інструменти. І я працюю під супервізією.
Але з іншого боку, коли ти пишеш про особистий досвід, це робить вразливою до критиків і білих пальт. Чи готові ми до різних реакцій, чи витримаємо ми самі навантаження вразливості.
11. Найголовніше питання – навіщо ми пишемо. Яку свою потребу задовольняємо. Бо кожен вихід до будь-якої аудиторії – в тому числі – для цього.