Зняв один з найкращих українських фільмів: Параджанов – геній, якого знищив режим
Зняв один з найкращих українських фільмів: Параджанов – геній, якого знищив режим

Зняв один з найкращих українських фільмів: Параджанов – геній, якого знищив режим

— У храмі кіно є зображення, світло і реальність. Сергій Параджанов був майстром цього храму, – казав про великого режисера один із найвидатніших представників французької Нової хвилі Жан-Люк Годар.

Сьогодні, 9 січня, виповнюється 100 років із дня народження генія, митця та метра українського кіно Сергія Параджанова. Він багато років прожив в Україні та називав її своєю другою батьківщиною.

Про себе Параджанов казав, що він вірменин, який народився у Тбілісі та сидів у російській в’язниці за український націоналізм.

Зараз дивляться

Факти ICTV розповідають про геніального режисера та його знакові фільми до 100-річчя з дня його народження.

Параджанов – вірменин з українською душею

Справжнє ім’я Сергія Параджанова – Саркіс Параджанян. Він виріс у родині антиквара, де ця професія передавалася із покоління в покоління. Параджанов обрав інший шлях, чого не зміг йому пробачити батько.

Він навчався на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії, пізніше перевівся до Московської. Там у 1946 році паралельно вступив на режисерський факультет ВДІКу у майстерню уродженця Вінниці, українського режисера Ігоря Савченка, який був другом Олександра Довженка.

Зняв один з найкращих українських фільмів: Параджанов – геній, якого знищив режим - Фото 1

Автор фото: Юрій Мечитов

Кінознавці зазначають, що вперше українською тематикою він проникся наприкінці навчання, коли його майстер почав знімати картину Тарас Шевченко. За спогадами сучасників, саме Параджанов порадив Савченку запросити на головну роль тоді ще молодого і маловідомого Сергія Бондарчука.

Коли Савченко раптово помер під час знімань, його учні, зокрема й Параджанов, закінчили його роботу. Молодий режисер повністю занурився у біографію Шевченка та почав детально вивчати українську культуру.

Після навчання його відправили працювати на Київську кіностудію. Там він працював над низкою фільмів: художніх, документальних та короткометражних. Це були “прохідні” стрічки, адже детально шліфувалися партією.

— Мною все життя рухає заздрість. Я заздрив красивим — і став привабливим, я заздрив розумним — і став несподіваним, – казав Параджанов.

Творча доля Параджанова, як і українського кіно тих часів, змінилася у 1964 році після екранізації фільму Тіні забутих предків за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського. Ця стрічка започаткувала новий напрям в українському поетичному кіно.

Зняв один з найкращих українських фільмів: Параджанов – геній, якого знищив режим - Фото 2

Кадр із фільму Тіні забутих предків, режисер Сергій Параджанов

У ній Параджанов використав безліч незвичних тоді технічних прийомів – від вкраплення чорно-білих фрагментів у кольорову стрічку до використання фільтрів та інфрачервоної плівки. І що важливо – картину випустили українською мовою без російського дубляжу. Режисер категорично відмовився від цієї ідеї, що тоді було нонсенсом.

Прем’єра фільму Тіні забутих предків відбулася восени 1964 року в київському кінотеатрі Україна. Тоді сталася акція протесту, якою засуджували поновлення репресій проти української інтелігенції. На ній виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл.

Наступною картиною мали стати Київські фрески – сценарій вже був затверджений кіностудією, тривав підготовчий період. Через дев’ять днів після протесту партія почала знаходити “огріхи” у сценарії, а згодом було зупинено підготовчий процес. Попри новий сценарій для фільму, Київські фрески остаточно закрили.

Київські фрески

Кадр із кінопроб Київських фресок, режисера Сергія Параджанова

У 1966 році він залишив Київ та почав працювати на кіностудії Вірменфільм. Та й там новаторську картину Саят-Нова не прийняли. Комуністи запросили московського режисера Сергія Юткевича, який її пошматував, та випустили у прокат під назвою Колір гранату.

Пізніше Параджанов ще повернеться до Києва та спробує запустити в роботу фільм на Кіностудії Довженка, але партійні посіпаки йому цього не дадуть зробити. Натомість розпочнуться гоніння та арешти режисера з політичних мотивів за майстерно сфабрикованими гебістами кримінальними статтями.

Зняв один з найкращих українських фільмів: Параджанов – геній, якого знищив режим - Фото 4

Постановна фотографія За ґратами, 1984 рік. Фото: Юрій Мечитов

Параджанов опиниться у колонії, де пробуде п’ять років. Після його ув’язнення у світі розпочнеться велика кампанія протесту. Звернення підписували Вісконті, Трюффо, Антоніоні, Годар, Фелліні, Росселліні. Після звільнення він оселився у Тбілісі через заборону жити в Україні, але й надалі зазнавав переслідувань з боку гебістів.

В останні роки життя він зняв стрічку Ашик-Керіб на кіностудії у Тбілісі. Згодом у режисера виявили рак легенів. 17 липня 1990 року він приїхав до Єревану, де через три дні і помер у 66-річному віці.

— Зі смертю Параджанова кіно втратило одного зі своїх чарівників: Фантазія Параджанова назавжди зачаровує і несе радість людям усього світу, – йшлося у заяві багатьох митців, серед яких Федеріко Фелліні, Марчелло Мастрояні та Бернардо Бертолуччі.

Три знакові фільми Параджанова

Тіні забутих предків

Це одна з найцінніших стрічок XX століття у світовому кінематографі та є найвідомішою роботою Параджанова. Фільм здобув майже всі можливі нагороди на кінофестивалях у Лондоні, Нью-Йорку, Сан-Франциско, Мар-дель-Плата та Монреалі.

У цій картині – істинний талант митця та його нестримна енергія. А операторська робота Юрія Іллєнка настільки досконала, що ледве вміщує в себе історію. Тіні забутих предків – це кіноскарб про українську культуру та звичаї, знятий за мотивами знаменитого твору Коцюбинського.

Колір гранату

Це надзвичайно красива притча, яка розповідає про життєвий та творчий шлях вірменського поета Саят-Нова, але метафорами та образами.

У стрічці відсутні традиційні діалоги, а альтернативою слугують незвичайні образотворчі прийоми, які демонструють авторське бачення духовного світу поета, його любові, ставлення до влади та релігії.

Ця робота режисера вважається класикою європейського кіно.

Легенда про Сурамську фортецю

В основі фільму лежить давня грузинська легенда: готуючись до захисту своєї країни від нападу іноземних поневолювачів, народ зводив фортецю, але щоразу вона, досягнувши рівня даху, обвалювалася. Стіна вистоїть, тільки якщо в неї замурують найкращого юнака.

Легенда про Сурамську фортецю

Кадр із фільму Легенда про Сурамську фортецю, режисера Сергія Параджанова

Це один із останніх фільмів режисера, який він зняв після майже 15-річної перерви. У ньому так само простежується стиль режисера: глибокий символізм та філософські підтексти дій головних героїв.

Усі предмети в кадрі несуть певний сакральний сенс, тому ілюстративність картини вражає уяву з точки зору філософської та візуальної єдності.

Джерело матеріала
loader