Українським кінопродюсерам легше шукати гроші в Європі
Українським кінопродюсерам легше шукати гроші в Європі

Українським кінопродюсерам легше шукати гроші в Європі

Європейський кінобізнес пішов назустріч Україні та малим країнам

Президент Володимир Зеленський вніс на розгляд Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію Конвенції Ради Європи про спільне кінематографічне виробництво. Враховуючи ініціатора, цей проєкт буде проголосований у залі на найближчому засіданні парламенту.

Vesti.ua поговорили із кінопродюсерами, щоб з'ясувати, чим цей закон їм допоможе.

Навіщо Україні новий закон

До війни Україна знімала чимало картин у копродукції. Тому постає логічне питання, навіщо потрібен цей законопроєкт, якщо відносини з кінокомпаніями інших країн і так були налагоджені? Тим більше, що за словами продюсерів, ми й так досить давно ратифікували цю конвенцію.

"Раніше була стара Європейська конвенція, яку ми ухвалили. Але близько п'яти років тому з'явилася нова, в якій правила трохи змінилися. Це певною мірою технічне питання, але нам потрібно перейти на нову форму Європейської конвенції. І вона, до речі, для нас за деякими пунктами вигідніша. Наприклад, згідно зі старою конвенцією, міноритарний продюсер мав внести не менше 10 відсотків від бюджету проєкту. А згідно з новою, всього 5 відсотків. Наразі українському продюсеру легше буде знайти 5 відсотків, ніж 10", – каже кінопродюсер Максим Асадчий.

Зрозуміло, що в умовах війни знайти гроші на зйомку фільму – завдання вкрай складним. Тому українські продюсери саме тим зараз і зайняті, що шукають у всьому світі партнерів. Проте навіть у разі їхнього успіху не варто очікувати появи якогось високобюджетного блокбастера. За словами фахівців, все одно це будуть артхаусні стрічки, розраховані більшою мірою на міжнародні фестивалі, ніж на широку аудиторію глядачів. Втім, український блокбастер "Захар Беркут" знімався у копродукції. Крім нього, досить багато фестивальних картин також знімалися спільно з іншими країнами. Наприклад, драма "ШТТЛ", яка нещодавно вийшла, або пригодницький детектив "Егрегор".

"Копродукція – це не завжди бізнес. Дуже часто це артхаусні проєкти, які орієнтовані не на заробіток, а на те, щоби представити картину на фестивалі. Ще це вигідно і з погляду комерційного прокату. Завдяки цьому його показують у всіх країнах, які брали участь у створенні картини", – каже Асадчий.

Ще одна сторона вигоди для українських продюсерів у тому, що тепер завдяки оновленим правилам легше знаходитиме гроші на проєкти.

"Знімаючи артхаусну картину з бюджетом більше одного мільйона доларів, легше знаходитиме міноритарних продюсерів у так званих маленьких країнах. До них належать Болгарія, Словенія, Словаччина, Грузія та багато інших. Знайти у таких країнах 100 тисяч доларів нашому продюсеру реально, але більше – вже ні. Тому вони випадали, якщо загальний бюджет більший за мільйон. А тепер, коли мінімальний внесок став 5 відсотків, їх буде легше приєднати до проєкту. Вигідно це і для потенційних блокбастерів, оскільки ці країни мають свою оригінальну кінематографічну картинку – гори, море, фортеці й так далі. Беручи кінокомпанії цих країн у партнери, ми можемо частину картини знімати у них", – каже продюсер Олег Щербина.

Про що знімати спільні фільми

Продюсери не виділяють якісь конкретні країни, з якими було б найвигідніше знімати. Хоча раніше йшлося про те, що найближчий для нас партнер – Польща. Мовляв, і ментальності близькі, і в історії багато спільних подій. Крім цього, мови близькі, та й українців у цій країні було і до війни багато, а тепер – взагалі мільйони. Окрім Польщі, Україна на ниві кіновиробництва часто співпрацювала з Францією, Італією, Австрією, Німеччиною та країнами Балтії.

Щодо тем, то думки продюсерів про потенційні тренди розходяться. Одні вважають, що дивитися фільми про нинішню війну Захід не дуже хоче, інші навпаки вважають, що таких картин потрібно знімати якнайбільше.

Як повідомило наше джерело в кінобізнесі, у Міністерстві культури та Держкіно окремо налаштовані на те, щоб дати кошти насамперед тим режисерам та продюсерам, які зможуть зняти конкурентоспроможне фестивальне кіно для того, щоб наступного року Україна максимально широко була представлена ​​у Каннах, Римі, Карлових Варах та інших значних кінофестивалях.

"Уже розробляються копродукційні проєкти на кшталт шведсько-датського серіалу "Міст". Вони якраз виникли на базі історій тих людей, які на початку війни роз'їхалися з України по різних країнах і, навпаки, тих, хто звідти приїхав до України. Я знаю про кілька таких сценаріїв фільмів і один серіал. Тож теми українців за кордоном і тих, хто повертається до країни, будуть зараз найактуальнішими. І саме ідея серіалу "Міст" зараз буде широко використовуватися", – вважає Асадчий.

Відмінність від Росії

До війни копродукція з Росією була звичайною справою. Проте назвати це партнерськими відносинами, за словами продюсерів, не можна. У всіх проєктах відчувався тиск з боку росіян – або ти знімаєш на їхніх умовах, або фільму взагалі не буде

"Копродукція з Європою та співпраця з Росією до війни – це різні речі. Це були російські замовлення, коли вони повністю фінансували виробництво серіалів та фільмів. Але ця продукція і була орієнтована насамперед на їхній ринок. Тому вони вимагали, щоб у головних ролях були їхні відомі актори, а знімали їхні режисери. Саме тому, коли українські кінокомпанії знімали свої фільми, вони все одно запрошували російських акторів, бо основний ринок був у Росії, і основні гроші поверталися туди", – згадує Асадчий.

Копродукцію в ЄС, за його словами, збудовано трохи за іншою схемою. Кожна країна вносить свою частину, і в Європейській конвенції ці відсотки обумовлені. Наприклад, міноритарний продюсер зобов'язаний внести щонайменше 10 відсотків. А потім, залежно від обсягу вкладень, розписано, що кожна країна вносить та отримує за відсотки, які вона внесла у фільм. Чим більше країна внесла, тим більше фахівців цієї країни буде включено у проєкт.

Читайте також:

Джерело матеріала
loader