Механіки важливіші за менеджерів? Чи потрібен воюючій Україні перерозподіл бюджету освіти на користь технічних спеціальностей
Механіки важливіші за менеджерів? Чи потрібен воюючій Україні перерозподіл бюджету освіти на користь технічних спеціальностей

Механіки важливіші за менеджерів? Чи потрібен воюючій Україні перерозподіл бюджету освіти на користь технічних спеціальностей

Держава потребує фахівців для підтримки промисловості та роботи на фронті

В Міністерстві економіки склали перелік професій, що стануть найзатребуванішими в Україні у наступні 10 років. Серед них — інженери та технічні спеціалісти для відновлення оборонно-промислового комплексу і розвитку вітчизняних військових технологій, військові фахівці всіх спеціальностей, а також випускники STEM-освіти (наука, технологія, інженерія, математика).

Такі прогнози є цілком зрозумілими, враховуючи, що у наступні десятиліття нас чекає важкий період повоєнної відбудови України і відновлення інфраструктури. Ба більше, дефіцит кадрів з технічною освітою відчувається вже зараз. На фронті бракує механіків для ремонту автівок і техніки, а в конструкторських бюро — фахівців, які могли б вдихнути нове життя в розвиток вітчизняного ВПК.

Як держава може стимулювати молодь до здобуття технічної освіти, і чи допоможе у цьому збільшення кількості бюджетних місць у коледжах та вузах для студентів окремих спеціалізацій, "Телеграф" запитував у освітян та посадовців.

Освіта на воєнних рейках

При обговоренні шляхів вирішення нагальних проблем економіки, посадовці дедалі частіше наголошують на необхідності переведення країни на воєнні рейки. Мовляв, впоратися з викликами війни можна виключно направивши усі існуючі ресурси — матеріальні та людські — на підвищення обороноздатності України.

Слідуючи цій логіці, урядовці заклали майже всі кошти державного бюджету 2024 року на оборонну галузь (в тому числі — на розвиток ВПК) і днями представлять законопроект, що фактично посилює мобілізаційні заходи для майже всіх категорій військовозобов'язаних громадян, окрім жінок і здобувачів першої середньої, передвищої або вищої освіти — вони все ще не підлягають призову на війну і можуть скористатися квотами на навчання за державний кошт.

Втім, враховуючи гостру потребу країни у спеціалістах технічного профілю, виникає запитання: чи варто виділяти бюджетні місця для кухарів, перукарів і менеджерів, коли можна направити ці ж кошти на освіту тих, хто використає відстрочку від служби для здобуття корисної для держави професії. Для прикладу, в коледжах такі квоти могли б отримати механіки, слюсарі і токарі, у вузах — інженери, конструктори та енергетики.

За словами колишнього працівника КБ "Південне" Олександра Кочеткова, у розпал повномасштабної війни ми не можемо дозволяти собі нецільові (без воєнного пріоритету) витрати.

"Ми багато говоримо про розвиток ВПК. Хто його розвиватиме? Конструктори та інженери минулого покоління постаріли, пішли, а нових, молодих майже нема. Та що там конструкторів, у нас навіть токарів мало. А між тим, підготовка токаря займає максимум півроку. Все, готовий працівник. Не повинні ми зараз фінансувати державним коштом навчання кухарів і перукарів.

Єдиний виняток — підтримка здобуття освіти ветеранами війни для їхньої інтеграції у суспільство. Все інше — з тієї ж "опери", що й перекладання бруківки, коли потрібно купувати дрони. Переведення країни на воєнні рейки — це коли всі можливості і ресурси держави спрямовують на перемогу. Вже зрозуміло, що дистанція до неї не спринтерська, а марафонська, тому "бігти" доведеться всім. Інша річ, що зараз запустити ці процеси вкрай складно", — каже фахівець в коментарі "Телеграфу".

З тим, що збільшенням кількості працівників технічних спеціальностей слід було б займатися раніше, погоджується й заслужений економіст України Олексій Плотніков. За словами експерта, тепер ставку варто робити на перепрофілювання промисловості під військові потреби.

Для цього в цілому буде достатньо вже існуючих кадрів, що залишаться на своїх місцях для виробництва тепер вже продукції військового призначення.

"У мирні часи на цих заводах могли виготовляти прилади для сільського машинобудування. Тепер ті ж спеціалісти будуть виготовляти запчастини не для комбайнів, а для танків, умовно кажучи. Якби Україна була країною-монстром, як рф, ми б також вводили другу і третю зміну на таких виробництвах, і тоді нам би довелося нарощувати кількість працівників. Проте ми повинні займатися перепрофілюванням вже існуючих потужностей", — пояснює економіст в коментарі "Телеграфу".

Вирішення проблеми вимагає системного підходу

Принципи формування державного замовлення у сфері освіти, безумовно потребують коригування, проте бездумно урізати квоти на освіту, не пов'язану з роботою на оборонний сектор, не варто, вважає голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев.

За словами нардепа, згідно з планом на наступний рік, держава хоче збільшити кількість економістів та юристів, дефіциту яких не було ні у мирні часи, ні в розпал повномасштабної війни.

"Механізм розробки держзамовлення, коли Мінекономіки формує його на підставі даних вузів і міністерств, зацікавлених в отриманні фінансування на непотрібні професії, має бути відкоригований у бік робітничих професій. Водночас давайте не забувати, що токарі, сантехніки, інженери — це такі ж цивільні професії, якщо ми не говоримо про них, як про складову військової освіти. Усі кваліфіковані працівники потрібні нам для перемоги. Робота в тилу не менш важлива, аніж робота на фронті", — зазначає Данило Гетманцев в коментарі "Телеграфу".

А екс-міністр освіти і науки України (2014-2016) Сергій Квіт впевнений, що збільшити кількість здобувачів інженерно-технічних та природничих спеціальностей виключно шляхом перенаправлення держзамовлення — неможливо.

За словами освітянина, у суспільстві є соціальні запити на окремі спеціальності, які мають більшу популярність серед молоді. Спроби змінити ці тенденції штучно, просто вливши кошти у збільшення бюджетних місць на інших напрямах, не матимуть ефекту.

Втім, вихід є. Вирішенням проблеми може стати продовження реформи освіти, яка стала найбільш успішною після Революції гідності і полягала у створенні університетської автономії та проведення децентралізації освіти. Ба більше, робити це слід просто зараз, попри війну, вважає Сергій Квіт.

"Якщо ми говоримо про вищу освіту, ключова ідея полягає у створенні сильних закладів. Вони повинні бути такими, щоб держава могла передоручити їм регулювання ключових процесів.

Якщо ми говоримо про професійну освіту, нам потрібно створювати багатопрофільні заклади. Коледж, в якому абітурієнту пропонують вісім професій, нікому не потрібен. В професійно-технічних училищах США, Бельгії, Голландії навчаються по 10-30 тисяч студентів. У кризові часи вони продовжують навчання у вишах, у періоди підйому економіки йдуть на ринок праці", — каже Сергій Квіт у коментарі "Телеграфу".

Що ж стосується закриття нагальних потреб держави у розвитку ВПК і нарощуванні потужностей виробництва, саме установи оборонки повинні ставати стейкхолдерами, які б висували чіткі вимоги до закладів освіти у підході до підготовки фахівців, каже експерт.

За словами екс-міністра, таким чином у закладах інженерно-технічного на́пряму стане набагато менше випадкових людей, адже у подальшому вони просто не зможуть працевлаштуватися, не відповідаючи вимогам стейкхолдера.

"В системі військово-промислового комплексу потрібні високопрофесійні інженери, конструктори, матеріалознавці, фізики, хіміки, а іноді й представники гуманітарних спеціальностей. І всі вони знатимуть, що працювати там — це престижно і це можливість отримувати гідну заробітну плату. Інша річ, що сьогоднішні заклади освіти є недостатніми для нашого ВПК. Одним лише перерозподілом грошей цю проблему не вирішити, майбутній роботодавець у вигляді ВПК повинен спонукати галузь освіти до системних реформ", — вважає освітянин.

Теги за темою
Освіта
Джерело матеріала
loader
loader