Після жвавого старту в прокаті ажіотаж навколо фільму "Голодні ігри: Балада про співочих пташок і змій" вщухає. Проте в Україні ця картина залишається наразі лідером касових зборів і це не дивно. У цій антиутопії ми знову можемо побачити багато паралелей із сьогоденням.
Алюзії на СРСР
2014 року, коли в прокат вийшла перша частина "Голодні ігри: Сойка пересмішниця", багато українських глядачів мали відчуття дежавю. На екрані розгорталися події зародження революції у постапокаліптичному світі (держава Панем, утворена на місці США). В Україні фільм залишив відбиток на тлі подій на Майдані. Були навіть ті, хто стверджував, що все це неспроста.
Тепер у приквелі "Голодні ігри: Балада про співочих пташок і змій", заснованому на однойменному романі Сьюзен Коллінз 2020 року, ми бачимо нові алюзії. Звісно, через призму війни Росії проти України.
Тим більше, що цей приквел присвячений темі народження диктатора. Тут майбутній президент Панема Коріолан Сноу ще студент і здається позитивним героєм.
Візуальний стиль фільму заснований на післявоєнній ситуації, де розруха до болю нагадує кадри прифронтових міст України – Бахмута, Ізюма та інших.
І навіть дрібні деталі, такі як вишиванка, одягнена на головну героїню Люсі Грей Бейрд, посилює ефект дежавю.
Honor Gillies as Barb Azure, Konstantin Taffet as Clerk Carmine and Rachel Zegler as Lucy Gray Baird in The Hunger Games: The Ballad of Songbirds and Snakes. Photo Credit: Murray Close
Наскільки свідомо це зробив режисер Френсіс Лоуренс, важко сказати. Він ставив завдання перед своєю командою показати наслідки руйнівної війни та багато в чому вони спиралися на те, який вигляд мала Америка в п'ятдесяті роки минулого століття. Але саме в костюмах та антуражі часто зустрічаються символи тоталітарного СРСР. Від плакатів, що з’являються в кадрі на кілька секунд, на яких зображені якісь особи в стилі соцреалізму, до червоних костюмів учнів в академії.
Але головна паралель із СРСР полягає в тому, що за зовнішньої яскравості життя в Панемі, бідні практично всі, за винятком окремої жменьки людей.
Є ще й дуже багато від сучасного телебачення загалом. Особливо коли йдеться про реаліті- чи талант-шоу. Сюжет фільму побудований навколо шоу на виживання. А юний Сноу, змушено ставши ментором однієї з учасниць, пропонує низку нововведень, щоб шоу заграло новими барвами та повернуло собі високі рейтинги переглядів. Наприклад, він пропонує розповідати історії життя учасників, щоб люди, перейнявшись ними, більш завзято вболівали за кожного. Це дуже нагадує останні сезони "Голосу країни", коли на шоу перемагає не голосистий учасник, а той, у кого найщиріша історія.
Слід "Гри престолів"
Для того, щоб привернути додаткову увагу глядачів до картини, запросили зіграти роль другого плану зірку "Гри престолів" Пітера Дінклейджа, який виконує тут роль директора Каски Хайботтома. Виверт, певною мірою, спрацював. Але проблема в тому, що жодних нових барв актор до образу свого героя не привніс. Таке враження, що режисер вирішив для себе перенести у свою картину персонажа з дому Ланістерів. Цей герой, як і Тіріон, постійно п'є та, маючи хороші мізки, іноді нетривіально міркує. На цьому його функція завершується.
Головного героя кінокартини, Коріолана Сноу, грає новийдля масового глядача актор Том Блайт. Він органічно вписується в оповідання, одночасно постаючи в амплуа секс-символа, романтика, відмінника і, зрештою, лиходія.
На початку він щиро хоче допомогти своїй протеже в "Голодних іграх" і в нього навіть з'являються до неї почуття. Але потім поступово відбувається переродження. Його герой каже: "Після першого вбивства я відчув владу". І ці зміни він добре відіграє, як білявий ангел перетворюється на демона, який готовий зрадити друга та зробити вбивче шоу ще більш витонченим заради своєї вигоди.
Читайте також: