Малярія стрімко поширюється в Зімбабве після скорочення допомоги США

Різке скорочення фінансування американської програми USAID, яке в січні ініціювала адміністрація екс-президента США Дональда Трампа, призвело до стрімкого зростання захворюваності на малярію в Зімбабве. За перші чотири місяці 2025 року кількість випадків хвороби зросла на 180%, а кількість смертей — на 218% порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Як повідомляє The Guardian, у 2025 році в країні зафіксовано 115 спалахів малярії — у рази більше, ніж один спалах, зареєстрований у 2024-му. За даними Міністерства охорони здоровʼя Зімбабве, станом на 26 червня кількість підтверджених випадків малярії сягнула 119 648, з них 334 завершилися смертю. Особливо вразливою залишається категорія дітей до п’яти років — вони становлять 14% усіх хворих.

У 2024 році USAID інвестував у системи охорони здоровʼя та сільське господарство Зімбабве близько $270 мільйонів. Проте цьогорічне скорочення бюджету, що також охопило програми боротьби з туберкульозом, ВІЛ/СНІДом і малярією, паралізувало ключову Програму ентомологічної підтримки — один із основних механізмів контролю за поширенням інфекції.

Під удар також потрапила система розповсюдження москітних сіток, просочених інсектицидами. Попри те, що держава планувала роздати понад 1,6 мільйона таких сіток, наразі бракує понад 600 тисяч. Дефіцит ускладнив ситуацію у віддалених і найбільш вразливих громадах, які залишилися без захисту від укусів комарів — головних переносників малярії.

Заступник міністра охорони здоровʼя Зімбабве Слейман Квідіні визнав, що нестача фінансування суттєво вплинула на можливості країни. "Зараз ми беремо на себе закупівлю цих сіток після того, як США припинили фінансування. Це стало для нас викликом, але наше бачення — ліквідувати малярію до 2030 року", — заявив він.

Амбітна мета Африканського Союзу — повна ліквідація малярії до 2030 року — опинилася під загрозою. Країни регіону покладаються на комплексну стратегію боротьби з інфекцією: від підвищення обізнаності громад до систематичних обприскувань і вдосконалення епідеміологічного нагляду. Та без стабільного зовнішнього фінансування ці зусилля можуть виявитися недостатніми.