Микола Княжицький: Я здогадуюся, як народилася ідея міністерства єдності

Новостворене міністерство єдності не має перетворитися на міністерство виборів для українців за кордоном чи стати інструментом отримання політичних дивідендів на дражливій для суспільства темі, – вважає Микола Княжицький, народний депутат України, член комітету гуманітарної та інформаційної політики. У своїй доповіді у парламенті новопризначений міністр, ексочільник «Нафтогазу» Олексій Чернишов навіть не прояснив, чим займатиметься його відомство і які задачі має виконати. 

Перейменований сайт Міністерства реінтеграції у Міністерства єдності перестав працювати. Натомість міністр закордонних справ Андрій Сибіга повідомив, що новостворене відомство займатиметься в першу чергу поверненням українців додому. 

Що має зробити міністерство для діаспори і повернення українців додому? Як уникнути дублювання функцій з іншими відомствами? І що має стати результатом його роботи? 

На ці та інші питання Микола Княжицький відповідає у проєкті громадської ініціативи «Голка» – «Мости України».  

«Главком» виступає інформаційним партнером проєкту.

Ви – автор законопроєкту «Про основи державної демографічної політики», в якому йшлося і про створення міністерства, яке б займалося світовим українством. Зараз з’являється Міністерство національної єдності і вже призначений міністр Олексій Чернишов. Навколо цієї теми багато хаосу і нерозуміння від самого початку, коли Зеленський оголосив про створення міністерства повернення, потім об’єднання. Чим же буде займатися це відомство? 

Поки що незрозуміло. Знаю, що дійсно законопроєкт про створення центрального органу виконавчої влади, яке би займалося питаннями демографії, був підтриманий комітетом. А демографія – це внутрішньо переміщені особи, біженці за кордоном, співпраця з діаспорою. Це орган, який мав би координувати допомогу українцям в світі. Кожен українець повинен знати, що він має країну, яка його чекає, якій він потрібен, яка готова його захистити і про нього дбати. 

Демографічна криза, яку ми маємо вже зараз, це – катастрофа. У нас найменша в світі народжуваність, дуже велика смертність і найбільша міграція. Може статись так, що нікому буде захищати країну.

Зараз створюють міністерство єдності. Пан Чернишов, колишній очільник «Нафтогазу», приходить на комітет. Колеги говорять, що він поняття зеленого немає, чим він буде займатися і навіщо його туди призначили. Його виступ в парламенті не був яскравим. Через те немає уявлення ані про плани, ані навіть про бажання цим займатися.

Експерти, які займаються давно діаспорою, і сама діаспора не знають, хто такий Олексій Чернишов. Чи доцільно, щоби людина саме з таким професійним бекграундом за відсутності досвіду роботи хоча б у дипломатичному корпусі, була призначена на таку посаду?

Може, він прекрасний державний менеджер. Зараз багато що залежить від Чернишова. Але це означає, що в державі з якоюсь метою взяли менеджера з економічного напрямку і поставили на зовсім інший. Він зараз буде думати, як сформувати роботу міністерства і за що воно буде відповідати. 

Голда Меїр колись опікувалася профспілками в Ізраїлі, потім була міністром закордонних справ, а згодом стала прем'єр-міністром. Такі випадки бувають. Хоча ми звикли, що в нас люди більш-менш професійно близькі до тих напрямків, якими займаються.

Чи варто було створювати саме у такий спосіб це відомство на базі міністерства реінтеграції, переназвавши його? Деякі експерти говорять про те, що внутрішньо переміщені особи, якими воно займалося, можуть втратити свій інструмент. А українська діаспора різних хвиль і біженці мають інші потреби. 

Я якраз є прихильником того, щоб займатися всім. Хто буде займатися внутрішньо переміщеними особами – питання. У цьому і була проблема, що ніхто за це конкретно не відповідав. Було Міністерство реінтеграції, за щось Мінрегіонбуд відповідав, Мінсоцполітики, Міносвіти. Діаспорою займалося МЗС. Саме тому моя ідея і була в тому, щоб за це відповідав віце-прем'єр.  

Але тут ще виникає питання: а де кошти? У бюджеті мало коштів на відбудову, наприклад. Вона може покрити менше однієї чверті потреб людей, які втратили свої домівки. На освіту, бібліотеки, підтримку культури за кордоном і низку інших ініціатив в бюджеті грошей немає.

Тому в моєму законопроєкті я пропонував створити фонд демографічного розвитку для акумулювання державних коштів і коштів донорів для підтримки українства, а також прозорого їх розподілу на цю підтримку.

Ми маємо багато прикладів, коли благодійники будують ціле містечко для підтримки українців. Ті самі поляки у Львові і на Київщині будують містечка для ВПО. 

Як уникнути дублювання функцій Мін’єдності та інших міністерств

Зараз МЗС розробляє стратегію співпраці зі світовим українством. Питанням повернення мають займатися всі міністерства, бо українці повертатимуться в Україну, якщо буде безпечно, робота, освіта, інфраструктура і можливості розвитку. Чи не будуть дублюватися тут функції Міністерства єдності з іншими міністерствами? 

Тому його очолює віце-прем'єр, який мав би запросити всіх, хто цим займається, розробити план спільної роботи, і визначити відповідальність. Нам треба, щоб українці поверталися, але й щоб і не виїжджали. Уявіть, у родини знищили будинок десь на Харківщині чи Донеччині, вона приїжджає на Західну Україну, батько на фронті, мама не має роботи, дітей треба направити в школу і, може, й українську мову треба вивчити на курсах, треба перевірити здоров'я, дати кошти, щоб вони побудували будинок чи дати квартиру. Хтось повинен цим опікуватися.

Вони йдуть в садочок, а він закривається. Тому що у багатьох містечках Західної Україні забрали частину бюджетів в органів місцевого самоврядування. Часто немає за що платити вихователям дитячих садочків. І якщо така мама приїжджає без роботи, квартири, їй дають дві тисячі гривень чи вона отримує мінімальну заробітну плату, але в садочок вона дитину віддати не може, через те їй важко працювати. Це те, чим Мінреінтгенерації займалося. Але централізовано цим не займався ніхто. 

Тому незрозуміло було, куди звернутися такій людині, а виділених коштів було явно недостатньо. Що ця людина буде робити? Збере речі й поїде в Німеччину, де вона зможе отримувати кошти. Зараз програми підтримки українських біженців у Німеччині будуть скорочувати, тому природно, що люди повертатимуться. Але вони теж повинні мати забезпечення. А хтось, наприклад, знайшов за кордоном роботу і хоче повернутися в майбутньому. Але це бажання в нього буде весь час ставати меншим, особливо, якщо він не буде відчувати, що держава про нього дбає: проводить культурні заходи, зробила бібліотеку, вчить дітей української мови, щоб він залишався українцем, навіть незалежно від того, що він за кордоном.

Я про це говорю зі знанням справи, тому що від перших днів повномасштабного вторгнення громадські організації, які я підтримую, створили такі шелтери в 11 містах. Там є різні донори: німецькі, тайванські. Туди приходять дорослі і діти, спілкуються між собою.

Міністр повинен мати такий план заходів. Є багато й інших питань. А люди народжують взагалі під час війни? Дуже мало. Молоді люди думають, як ми будемо народжувати дитину, коли тут ракети летять. Держава має якось стимулювати народжуваність. Треба вивчити досвід інших країн. 

Ми бачимо, що є такі країни, як Польща, де по 500 злотих на дитину почали доплачувати. І спочатку був сплеск народжуваності, а потім вона почала падати, бо демократичні процеси в країні загальмувалися. А люди народжують дітей і залишаються в країні, коли бачать перспективу демократичного розвитку, а не занепад і побудову авторитаризму. 

Нам треба говорити і про демографію, і про співпрацю з діаспорою. 

Судячи з того, як медійно позиціонувалося створення міністерства, акцент буде на поверненні. Але з діаспорою у нас довгі роки не працювали, а з біженцями ми вже зараз втрачаємо зв’язок, їхні діти можуть швидко асимілюватися. 

У нас є колізія з множинним громадянством, яку ніхто не розв'язує. Чи треба дозволити діаспорі мати подвійне громадянство? Так, але тут виникає багато питань. Як бути з українською діаспорою в Росії? Там же є українці, які зберігають культуру, ми їх теж мали би запросити? Але вони мають бути глибоко інтегрованими. Те, що подає влада, – будь-яка людина може отримати українське громадянство, якщо президент його дасть.  А ми маємо бути Батьківщиною українців. 

Очевидно, всі ці люди часто мають вплив у своїх країнах. Ми знаємо багатьох міністрів з українським корінням, як Христина Фріланд в Канаді чи генпрокурор Боднар у Польщі, якого опозиційна партія звинувачує в тому, що він не є поляком, бо в нього українське коріння. А в нього дійсно є українське коріння. І в багатьох є українське коріння. Це люди, які мали би допомогти Україні. А Україна повинна про них дбати. 

Ми дійсно маємо приклади інших країн. Ізраїль має Міністерство діаспори і абсорбції, і допомогу тим, хто приїжджає і тим, хто за кордоном. У них на цьому побудована вся ідеологія держави.

Те саме у Польщі є карта поляка. Якщо ти її маєш, можеш приїхати і мати безліч преференцій в Польщі: працювати, вчитися, все що хочеш робити. У нас теж є документ закордонного українця, але він дає обмежені можливості. 

Тримати зв'язок дуже важливо. Тому що діаспора – це справді великий лобістський інструмент для підтримки України. З нею потрібно працювати політично, залучати, але ці українці мають відчувати себе потрібними Україні. І не лише для того, щоб служити Україні десь за кордоном, а й що Україна для них щось робить. 

А що має зробити для них Україна?

Є різні напрямки. Є діаспора – люди, які народилися за кордоном і мають українське походження. Ми повинні підтримувати їхні організації, ініціативи, акції, запрошувати в Україну, залучати до обговорення майбутнього України, навіть якщо вони тут не живуть.

Тим людям, які виїхали зараз і залишаються нашими громадянами, повинні надавати консульські послуги, перед іншими країнами відстоювати їхній соціальний захист – ту допомогу, яку вони отримують. Їхні діти пішли за кордоном в школи. Звідки вони будуть знати українську мову? Треба підтримувати недільні чи суботні школи. 

Є ці дві категорії населення: наші громадяни і не наші громадяни, але українці. Ми повинні їм давати весь час сигнал, що ми готові зробити їх громадянами. А зараз готові підтримувати їхнє українство для того, щоб вони пропагували нас, нашу культуру, допомагали нам. 

А де брати гроші на ці програми, якщо на міністерство не закладено? 

Можна розв'язки навколо Києва не будувати. Ми чудово бачимо, коли в нашому бюджеті закладаються ті витрати, які точно не є пріоритетними. Оборона має бути на першому місці. На другому місці, безумовно, має бути проблема демографії і повернення людей

Як оцінювати роботу Міністерства єдності

Що має стати видимим результатом роботи Міністерства єдності? Якими критеріями можна буде оцінити його роботу?

Результатів може бути дуже багато. Скільки ми побудували будинків для внутрішньо переміщених осіб? Це результат? Результат. Скільки відкрили українських бібліотек в кожній з країн, культурних заходів провели, фестивалів організували? Скільки зустрічей з представниками діаспори і організованих з ними зустрічей з парламентами в інших країнах і з політиками було проведено? Скільки дітей отримало освіту дистанційну? Скільки недільних шкіл відкрито? Скільки людей отримало можливість захистити здоров'я? Скільки людей в Україні, тимчасово в внутрішньо переміщених осіб, отримали нову професію? Скільки таких курсів відкрито? 

Як бути з православними українцями, які розкидані по цілому світу, яким нема куди піти, до свого священника, що їхньою мовою проведе там богослужіння? Повинен хтось з цього приводу говорити з святійшим Варфоломієм, з Константинополем і з нашою церквою? 

Всі напрямки мають критерії. Але спочатку треба визначити напрямки. Як можна говорити про результат, коли ми не знаємо, чим конкретно буде займатися міністерство? 

Для цього треба мати усвідомлення, що ти робиш і як ти цього хочеш досягти. А якщо його немає? Якщо є піар? Я здогадуюся, як народилася ця ідея: «Слухайте, Трамп сказав, що буде мир, можуть бути швидко вибори, значить ці люди за кордоном якось мають голосувати і треба, щоб вони проголосували за нас».

Давайте створимо міністерство?! Хай вони нам розкажуть, як зробити, щоб ці люди за нас проголосували. Кого туди поставимо? А там з якоїсь причини Чернишова. Треба його забрати з «Нафтогазу» з тієї чи іншої причини? 

Я чув відгуки, що він – хороший менеджер, як про такого технократа. Але ми говоримо про бачення держави і бачення розвитку нації. Цій високій посаді треба відповідати. Відповідає новопризначений міністр цьому чи ні? Ми не знаємо. Бо він навіть не прийшов до нас на комітет про це поговорити. 

Як інколи кажуть, що рекламу можна вішати лише на хороші продукти. От що зараз комунікувати про це Міністерство єдності, крім назви, яка смішно скорочується? За цим нічого більше немає.

Маргарита Ситник, – комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи «Голка»