Чутки про «швидкі вибори» почастішали. Як це шкодить нашій державності

Значна частина суспільства перемкнулася у передвиборчий режим.

Жодних об'єктивних підстав для цього немає.

Але це вже сильно руйнує суспільну згуртованість, а також керованість системи, яка й так доволі слабка.

Якщо будемо так продовжувати, втратимо країну.

Чимало людей вважають, що вибори відбудуться вже навесні. Напевно, тому що Трамп закінчить війну за 48 годин.

Але щоб закінчити війну, треба спочатку отримати згоду росії на переговори. За моїми оцінками, це станеться восени 2025, коли ключові російські ресурси почнуть закінчуватися. До цього часу росіяни будуть намагатися нас дотиснути, а раптом вдасться (і таки вдасться, якщо ми достроково перейдемо з режиму війни у режим виборів). Далі десь півроку триватимуть складні переговори. Після цього мирна угода. Далі півроку до виборів. Тобто десь середина 2026. Отже, говорити про вибори нині дуже зарано.

(Це, на мою думку, найбільш ймовірний сценарій. Можуть бути й інші, але я поки не бачу причин. Звичайно, російський режим може посипатися й раніше за два тижні, як режим Асада, і це може початися в будь-який момент, наприклад, завтра вранці; але кожного чорного лебедя хтось завбачливо плекає, а я таких ознак поки не бачу.)

Тим часом наш інформаційний простір наповнений шкідливими міфами, і міф про швидкі вибори – лише один із них. Інший – це міф про те, що виборів в Україні начебто вимагають західні союзники. Це не так. Подібні заяви робили лише фріки, ніким не уповноважені, або кандидати на якісь посади в новій адміністрації, щоб виділитися.

Ще один міф: нам треба скопіювати чийсь досвід, щоб провести вибори. Але насправді не існує жодної держави з такими викликами, як у нас нині. Вивчення досвідів інших країн з аналогічними, на перший погляд, ситуаціями доводить, що вони не аналогічні, і цей досвід не релевантний.

Один із найшкідливіших міфів – про можливість онлайн голосування. Будь-яку електронну комунікацію за визначенням не можна анонімізувати. Вибори, на яких особистий вибір кожного і кожної відомий всій країні (що витекло один раз, стає публічним надбанням), – це не вибори взагалі. Вибори мають бути таємними, це базова вимога. Я вже не кажу про загрозу іноземного втручання, «транзитний сервер» (хто пам'ятає Помаранчеву революцію) та довіру до результату.

Ще одна важлива річ: у нас немає законодавства для проведення повоєнних виборів. Ситуація просто не описана в нормативно-правових актах, а наявні описи під неї не підходять. Законодавство треба ретельно й завчасно розробляти, бажано без поспіху.

Нарешті, без оновлення реєстру виборців жодні вибори провести неможливо. А це досить важка, довга й марудна робота. Важко сказати, скільки часу потрібно.

Краще починати завчасно.

Хто штовхає суспільство думати про вибори тоді, коли країна стікає кров'ю у боротьбі за виживання з шансами не 100%? Окремі політики, які давно вийшли з моди і мріють повернутися, а час невблаганний, треба поспішати. Політтехнологи, які без роботи збідніли й повитрачали накопичення. Посіпаки, які бояться повилітати з обойми. Бандити, яким треба легалізуватися. Фахівці з розведення лохів, для яких вибори є мисливським сезоном.

Отже, пані та панове, вимикаємо режим виборів, якщо хтось вмикнув. І згадуємо, що спочатку війна, перемога, прийнятні умови миру. І тільки потім вибори.

Бо інакше може трапитися, що виборів вже більше не буде ніколи.